Лекція № 7 Синтаксис

Об’єкти синтаксису. Термін “синтаксис” вживається в двох значеннях. Потрібно чітко розрізняти синтаксис мови, тобто синтаксичну будову мови як граматичний ярус самої мови, і синтаксис як науку.

Синтаксис мови – це сукупність діючих у мові закономірностей, що визначають побудову та функціонування синтаксичних одиниць.

Синтаксис як наука – це розділ граматики, що вивчає закономірності сполучення слів і творення речень, їх побудову та семантику.

Фундаментальні поняття синтаксису – це поняття про систему синтаксичних одиниць, синтаксичну семантику.

 Словосполучення – номінативна синтаксична одиниця. Слово і словосполучення, словосполучення і речення. Вчення про ССП і речення пройшло довгий і скадний шлях: спочатку форма і сплутування за нею двох одиниць, потім пильна увага до значення і вираження цього значення, і тільки потім – розмежування за функцією. У словосполучення є багато спільного з реченням. Ще більш істотні відмінності між цими одиницями. Словосполученя виконує номінативну функцію, а речення – комунікативну. Номінативна функція притаманна й слову. Чи означає це, що словосполучення тотожне слову? За функцією спостерігається тотожність, за іншими характеристиками відсутня адекватність.Типи словосполучень. За характером відношень між компонентами

словосполучення поділяються на такі типи: 1) атрибутивні, 2) об’єктні, 3) суб’єктні, 4) обставинні, 5) комплетивні.

Речення. Просте речення. Просте речення є базовою одиницею, що призначена для передавання відносно закінченої інформації. Крім того, воно є основною одиницею, що формує складне речен¬ня, а також будь-який текст. Саме в простому реченні виявляються його компоненти — головні і другорядні члени речення.

Загальна характеристика головних членів речення. Основним формально-синтаксичним типом простого речення є двоскладні речення, структурну основу яких становлять два головні члени – підмет і присудок.  Диференційною ознакою їх виділення є входження до предикативної основи речення, що є необхідним мінімумом для його функціонування.

Підмет і його типи. Присудок і його типи

Другорядні члени речення; їх роль у формуванні структури простого речення

Традиційна класифікація другорядних членів речення. Семантико-граматичні ознаки другорядних членів речення.

1. Означенням називається синтаксично залежний від займенника чи будь-якого субстантивованого слова другорядний член речення, який узгоджується з означуваним словом у відмінку, а також, здебільшого, у числі й роді або пов'язується з ним синтаксичним зв'язком керування чи прилягання.

Прикладка    є     структурно-семантичним  різновидом  означення. Вона може означати характеристику особи за прфесією, родом занять; характеристику особи за національною належністю; характеристику особи за соціальним походженням та ін.

Додаток. З формального боку у сучасній українській літературній мові розрізняється два різновиди додатка – прямий і непрямий. Це другорядний член речення, що означає предмет, на який переходить дія або доповнює уявлення про предмет. Він може позначати об'єкт, на який переходить дія предмета; об'єкт чуття, думки, мовлення,  бажання, прагнення доповнити дію, доповнення уявлення про якості чи властивості та ін.

Прямим називається додаток, що означає предмет, на який безпосередньо переходить дія: Прямий додаток є конструктивно необхідним і завжди реалізується тільки при перехідному дієслові.

Непрямий додаток. Визначальним для непрямого додатка є, насамперед, вираження його формами непрямих відмінків, крім знахідного. 

Обставина. Вживання обставин як другорядних членів речення випливає не з лексико-граматичної природи ядра підрядного словосполучення, яке вони пояснюють, а з конкретної потреби охарактеризувати дію щодо способу, часу, місця, причини, умови, міри і ступеня її перебігу. Основу граматичного зв'язку обставин з тим членом речення, який вони характеризують, становить прилягання. Обставина – другорядний член речення, який указує на спосіб здійснення дії, її якість або інтенсивність, а також місце, час, причину, мету, умову, з якими пов'язана дія або вияв ознаки. Обставини можуть відноситися як до окремого члена (валентно    зумовлені    компоненти    реченнєвої структури), так і до основи речення в цілому (детермінанти).

Значення обставин різноманітні. За найбільш загальними семантичними ознаками виділяють: обставини способу дії, міри і ступеня, місця. часу, причини, мети, умови, допусту, наслідку.

Односкладні речення. Типи односкладних речень: дієслівні, прислівникові, іменні. Засоби

вираження головних членів в односкладних реченнях різних типів.

Складне речення, статус, структура і функції. Складне речення – поліпридикативна синтаксична конструкція, складники якої позбавлені комунікативної самостійності, утворюють граматичну і смислову єдність з притаманними їй чітко визначеними засобами вираження. Наявність семантичних відношень між двома або більше елементарними реченнями є обов’язковою умовою для кваліфікації складної синтаксичної конструкції як семантичного складного речення, між якими наявні причиново-наслідкові логіко-граматичні відношення отже, складне речення є сполученням предикативних одиниць, побудованих за відповідною структурою схемою і призначеним для функціонування в ролі цілісної одиниці повідомлення. Семантична структура складного речення є поєднанням двох або більших предикатно-аргументних структур, між якими встановлюються відповідні семантичні відношення. Елементарне речення в ролі частин складного речення виступають як незалежні одне від одного і підпорядковуються однаковою мірою сполучникові, який з логічного погляду уподібнюється до предиката предикатів, роль аргументів якого виконують елементарні речення.

 Складносурядне речення. Поняття про складносурядне речення, їхнє місце в системі мови.   «До категорії складносурядних речень належать речення, утворені з двох чи кількох частин, формально-тотожних простим реченням, і пов'язаних сурядними сполучниками» (Мельничук О.С.). Вживання сурядного сполучника виступає основним формальним показником синтаксичної єдності складносурядного речення. В організації складносурядних речень і у вираженні їх граматичних значень можуть брати участь синтаксично спеціалізовані слова (тому, все-таки, все ж, все одно, тільки, врешті-решт і под.).

У зв'язку частин складносурядного речення значну роль відіграють особливості типізованого лексичного наповнення предикативних частин. 

Складнопідрядне речення. Складнопідрядне речення в сучасній українській літературній мові. Складнопідрядним називається таке речення, у якому одна його складова частина (підрядне речення) пояснює у другій (головному реченні) якийсь член або всю її в цілому.

Безсполучникове складне речення. Проблема статусу складних безсполучникових речень. Складні безсполучникові речення – конструкції, які не мають однозначного трактування. Дискусії пов'язані передусім з відсутністю сполучникових засобів зв'язку компонентів безсполучникового речення.