1

ЛЕКЦІЯ №1

Предмет, завдання і методи соціальної психології.

Мета:

Література:

1. Андрєєва Г.М. Соціальна психологія. М.; 1988.

2. Соціальна психологія /Под ред.А.В.Петровського. М.;1987.

3. Соціальна психологія: Підручник. /Корнєв М.Н., Коваленко А.Б.-К.,1995.

4. Ковалев А.Г. Курс лекций по социальной психологии. М., 1972.

5. Кон И.С. Социализация личности. М., 1967.

План

1. Соціальна психологія як наука.

2. Галузі соціальної психології та її зв'язок з іншими науками

3. Становлення і розвиток соціальної психології.

4. Внесок ведучих психологічних шкіл у розробку проблем соціальної психології(на самостійне опрацювання).

5. Методи дослідження соціальної психології.

2

1.Соціальна психологія як наука.

Соціальна психологія – відносно молода наука, що виникла на межі кількох наук напочатку ХХ століття на «перехресті»двох наук – соціології та психології. Чим було зумовлено виникнення соціальної психології, і які її відносини з соціологією та психологією. Для цього слід з’ясувати специфіку використання таких понять, як ―соціальне‖ та ―психічне‖, які й дали назву соціальній психології. Це варто зробити хоча б тому, що різні дослідники неоднаково тлумачать значення обох понять і, отже, по-різному визначають предмет соціальної психології.

Відомо, що психологія як самостійна наука розвивалась перш за все як вчення про психічні (душевні) вияви окремого індивіда. Але, як довів Л.С. Виготський, для того, щоб підійти до створення наукових основ дослідження складних психічних явищ, треба було вийти за межі особистості і шукати генезис вищих форм свідомості психічної діяльності людини у значно ширшому соціальному контексті.

Це означає, що психологія суттєво змінила зміст свого предмета і психічне розглядається вже як продукт соціально-історичного розвитку людини і суспільства. Введення до психології для пояснення онтогенезу психічних процесів нових категорій, за суттю соціальних, а не психологічних – взаємодії, спілкування, співробітництва, - знімало антагонізм соціального та індивідуального, внутрішнього та зовнішнього. Не втрачаючи своєї головної функції – відображення людиною об’єктивної дійсності, функцій орієнтації, управління, регуляції індивідуальної поведінки, психічне водночас розглядається і як регулятор соціальних взаємин.

Соціальне, таким чином, виступає не зовнішнім чинником, під тиском якого відбувається трансформація внутрішнього (психічного) життя людини, а його первинним чинником .Разом із тим внутрішні психічні процеси не є чимось незалежним від соціальних чинників. Це зовнішні операції, які за умов взаємодії перейшли у внутрішній план окремої людини, стали її емоційним, вольовим або інтелектуальним актом. Аналіз розвитку психічного як детермінованого 3

соціальним неминуче підводить до того, що психічні процеси, які експериментально вивчалися на ізольованому індивіді, треба перевіряти за умов впливу або присутності інших, окрім експериментатора, людей.

Експерименти, які проводились у 20-х роках ХХ ст. Ф.Олпортом, В.Меде, В.М.Бехтерєвим та іншими дослідниками, засвідчили, що за присутності інших людей, особливо під час взаємодії з ними, результативність діяльності індивіда змінюється – вона підвищується чи зменшується. Це, по суті, означало початок дослідження дії соціально-психологічного чинника. Не можна у зв’язку з цим не погодитися з Б.Ф.Поршнєвим, котрий зауважує, що соціальна психологія як самостійна наука починає формуватися з того часу, коли були зроблені перші спроби пояснити, чому зростає чи знижується активність одного індивіда у присутності інших. Безпосередній вплив одного індивіда на іншого є найпростішим соціально-психологічним явищем.

Одночасно з орієнтацією психології на використання соціальних чинників у поясненні сутності психічного соціологія починає аналізувати соціальні структури і відносини, використовуючи психологічні дані, що особливо яскраво виявилось у мікросоціології, яка головну увагу в поясненні соціальних явищ приділяє зразкам поведінки, мотивам і смислам, між особистісним стосункам.

Так, на початку ХХ ст. психологія і соціологія в деяких підходах до розв’язання своїх власних проблем зливаються, утворюючи нову дисципліну – соціальну психологію. Але її виникнення ще не означало, що предмет цієї науки розумівся всіма однаково, хто називав себе соціальним психологом. Нерідко траплялося, що багато професійних соціологів вважалися соціальними психологами і навпаки. Зустрічний рух ―психологізації‖ соціології та ―соціологізації‖ психології призводив не тільки до появи спільних об’єктів, а й до ототожнювання предметів дослідження.

Чому є необхідність виділення соціальної психології як окремої психологічної науки? Це, по – перше, зумовлено об’єктивним існуванням таких явищ суспільного життя, що не можуть бути досліджені без допомоги об’єднаних 4

зусиль двох наук – психології та соціології. З одного боку будь – яке суспільне явище має свій „психологічний‖ аспект, оскільки соціальні закономірності виявляються не інакше, як через діяльність людей, які, діючи, проявляють свою свідомість, соціальне мислення, самосвідомість, волю, різноманітні спонукання. З іншого боку, у суспільній діяльності людей виникають особливі типи зв’язків – зв’язки спілкування і взаємодії. Їх аналіз неможливий поза системою психологічного знання.

Другою причиною подвійного становища соціальної психології є сама історія становлення цієї дисципліни, яка визрівала у надрах одночасно і психологічного, і соціального знання та, у прямому значенні цього слова, народилась на „перехресті‖ цих двох наук. Соціально – психологічно реальність виникає на межі соціального та психічного, має суттєві ознаки кожного з них і, разом з тим, не є простим їх поєднанням, а становить якісно нове утворення.

Складність та багатогранність явищ, які вивчає соціальна психологія, викликали до життя різні підходи до визначення її предмета, завдань і місця в системі наукового знання.

Внаслідок того, що становлення соціальної психології відбувалося за умов значного розвитку різних галузей суспільних наук, виокремлення соціально-психологічних явищ та об’єктів дослідження нової соціальної науки відбувалося досить суперечливо, багато закономірностей за усталеною традицією досліджувалося в межах, зокрема, соціології, філософії та психології.

Згідно з так званим соціологічним підходом визначення предмета соціальної психології йшло, так би мовити, від ―зовнішнього‖ до ―внутрішнього‖, тобто від суспільства, соціального середовища, групи до особистості. За психологічного підходу основою предмета соціальної психології є особистість, її психологічні особливості, між особистісні взаємини. Такий розгляд предмета соціальної психології демонстрував так званий інтрадисциплінарний метод у науці, коли соціальна психологія розглядалась як галузь або соціології, або психології. Оскільки це не сприяло становленню соціальної психології як самостійної науки, потрібна була нова парадигма у визначенні її предмета. 5

Для визначення предмета науки треба виокремити з реальності, яку вона вивчає, те істотне і суттєве, що відрізняє її від іншої науки. З цих позицій найпростіше відповісти на запитання, що таке соціальна психологія, можна так:

Соціальна психологія - це наука про внутрішні (психологічні) та зовнішні (соціальні) причини, механізми та закономірності соціальної поведінки людей у групах та інших спільностях, а також про соціально – психологічні характеристики окремої особистості, групи та спільності. Соціальну психологію можна характеризувати як науку, що вивчає конкретні механізми взаємозв’язку соціального та психічного, їхню взаємодію та взаємозалежність на рівні окремого індивіда та групи.