
- •1. Поняття філософії, її предмет.
- •2. Проблема основного питання філософії.
- •3. Структура і функції філософії.
- •4. Світогляд і філософія; основні типи світогляду.
- •5. Місце та роль філософії у суспільстві.
- •6. Передумови виникнення та формування філософського знання в античності.
- •8. Життєве коріння й філософський сенс проблеми буття.
- •9. Формування і розвиток науково-філософського поняття матерії.
- •10. Філософські концепції руху, простору і часу.
- •11. Зародження проблеми свідомості в античності, її подальша трансформація.
- •Происхождение и сущность сознания.
- •12. Актуалізація проблеми свідомості у хх-ххі століттях.
- •13. Формування проблеми пізнавальності світу в античності: оптимістичні та песимістичні тенденції.
- •14. Актуалізація гносеологічної проблематики в епоху Відродження й Нового часу.
- •15. Формування наукової картини світу.
- •16. Емпіризм та раціоналізм Нового часу: завдання та підсумки.
- •Рационализм ф. Бекона. Учение о познании и науке.
- •17. Агностицизм і. Канта.
- •18. Поява діалектичного та метафізичного підходів у розумінні світу в античності.
- •19. Трансформація метафізики та діалектики в епоху Середньовіччя та Нового часу.
- •20.Епоха діалектики; формування діалектики як теорії.
- •21. Самоорганізація матеріальних систем. Синергетика про матерію.
- •22. Перші концепції суспільства в античності.
- •23. Посилення соціальної проблематики у пізньому Середньовіччі та в епоху Відродження.
- •24. Основні соціально-політичні ідеї Просвітництва, їх сучасне значення.
- •25. Діалектичне розуміння суспільного розвитку Гегелем.
- •26. Формаційна концепція Маркса.
- •27. Цівілізаційні концепції Тойнбі та Шпенглера.
- •28. Сучасні соціально-політичні концепції.
- •29. Виникнення антропологічної проблематики в античності.
- •30. Особливості розуміння людини у середньовічній філософії.
- •31. Актуалізація антропологічної проблематики в епоху Відродження та в Новий час.
- •32. Людина у німецькій класичній філософії.
- •33. Філософські погляди г.С. Сковороди.
- •34. Своєрідність філософської думки України у контексті світової культури.
- •35. Філософія космізму.
- •36. Проблема раціонального та ірраціонального в філософії хіх ст.
- •37. Основні ідеї філософії ф. Ніцше, її значення.
- •38. Філософія марксизму та її еволюція.
- •39. Основні ідеї позитивізму.
- •40. Фрейдизм і філософія неофрейдизму.
- •41. Філософія прагматизму і її вплив на духовність людини хх сторіччя.
- •42. Вихідні ідеї головних представників екзистенціалізму.
- •43. Неопозитивизм и пост позитивизм как направление сциентической ф-ии XX в.
- •44. Религиозная ф-я 20 в: особенности и тенденции развития.
- •45. Філософська антропологія хх століття.
- •46. Структуралізм та постструктуралізм.
- •47. Постмодерн у сучасній культурі та філософії.
- •48. Розвиток як філософська проблема, її формування. Основні філософські концепції розвитку.
- •49. Діалектика, її особливості та історичні форми.
- •50. Функції діалектики.
- •51. Софістика, еклектика, релятивізм та догматизм як концепції, що заперечують розвиток.
- •52. Філософсько-гносеологічне відношення до світу та його специфіка.
- •53. Рівні пізнання та спосіб перевірки знання.
- •54. Істина як ціль пізнання; особливості соціального пізнання.
- •55. Практика як основа, ціль пізнання і критерій істини.
- •56. Відображення як всезагальна властивість матерії, форми відображення.
- •57. Принципи наукової гносеології.
- •58. Наукове пізнання: особливості, структура, методи та форми, підходи.
- •59. Особливості наукового знання та основні принципи побудови наукової теорії.
- •60. Функції і роль філософії в науковому пізнанні; наука як об’єкт полідисциплінарного вивчення.
- •61. Наука як система знання та як діяльність.
- •62. Загальні концепції та моделі розвитку науки.
- •63. Види наукового пояснення.
- •64 Поняття істини в філософії науки хх століття; наукова раціональність та істина.
- •65. Особливості сучасного етапу розвитку науки.
- •66. Філософські основи методології наукового дослідження.
- •67. Поняття та зміст рівнів наукового дослідження; методи збирання емпіричної інформації.
- •68. Методи теоретичного узагальнення емпіричної інформації.
- •69. Наука і глобальні проблеми сучасності.
- •70. Поняття суспільства та основні передумови його виникнення; проблема співвідношення матеріального та духовного начал у суспільстві.
- •71. Місце та роль матеріального виробництва у сучасних концепціях філософії історії.
- •72. Соціальна структура суспільства: соціальні групи та соціально-етнічні спільноти людей.
- •73. Соціальна рівність і нерівність.
- •74. Політична система суспільства: сутність, структура, функції та їх аналіз.
- •76. Духовне життя суспільства.
- •77. Суспільне буття і суспільна свідомість, їх взаємозв'язок і взаємодія.
- •78. Поняття інформаційного суспільства. Людина і комп'ютер.
- •79. Природа і суспільство. Роль природного середовища і народонаселення в умовах глобальних проблем.
- •80 Суспільний прогресс та його критерії.
- •81 Проблема походження людини.
- •82. Свідомість як суб'єктивна реальність, її структура і рівні.
- •83. Мова – матеріальна форма розумової діяльності людини.
- •84. Питання про співвідношення біологічного та соціального в людині.
- •85. Людина, індивід, індивідуальність, особистість; проблема соціалізації.
- •86. Свобода та відповідальність як атрибутивні характеристики людини.
- •87. Сенс життя як інтегральна характеристика людського буття.
85. Людина, індивід, індивідуальність, особистість; проблема соціалізації.
В настоящее время существуют 2 концепции личности: личность как функциональная (ролевая) характеристика человека и личность как его сущностная характеристика.
Первая коцепция опирается на понятие социальной роли человека. Эта концепция однако не позволяет раскрыть внутренний мир человека, фиксируя только его внешнее поведение, которое не всегда отражает сущность человека.
Сущностная концепция является более глубокой. Личность - индивидуальное выражение общественных отношений и функций людей, субъективного позания и преобразования мира, прав и обязанностей, этических, эстетических и всех иных социальных норм. Личностные качества человека в таком случае есть производное от его социального образа жизни и самосознающего разума. Личность поэтому есть всегда общественно развитый человек.
Личность формируется в процессе деятельности, общения. Иначе говоря, формирование ее в сущности есть процесс социализации индивида. Этот процесс требует от человека продуктивной активности, выражающейся в постоянной корректировке своих действий, поведений, поступков. Это вызывает необходимость развития способности самооценки, что связано с развитием самосознания. Самосознание и самооценка в совокупности образуют тот основной стержень личности, вокруг которого складывается неповторимая специфика личности.
Личность есть совокупность трех ее основных составляющих: биогенетических задатков, воздействия социальных факторов и ее психосоциального ядра - “Я”. Это Я определяет характер психики человека, сферу мотивации, способ соотнесения своих интересов с обществеными, уровень притязаний, основу формирования убеждений, ценностных ориентаций, мировоззрения. Оно же является основой формирования социальных чувств человека: собственного достоинства, долга, ответственности, совести, справедливости... Субъективно, для индивида, личность выступает как образ его Я - он то и служит основой внутренней самооценки и представляет собой то, каким индивид видит себя в настоящем, будущем, каким он хотел бы быть. Человек как личность есть процесс, требующий неустанной душевной работы.
Главным результирующим свойством личности является мировоззрение. Человек вопрошает себя: кто я? зачем я? в чем смысл моей жизни? Только выработав то или иное мировоззрение, личность, самоопределяясь в жизни, получает возможность осознано, целенаправленно действовать, реализуя свою сущность.
Одновременно с формированием личности складывается и характер личности - психологический стержень человека. “Только в характере индивидуум приобретает свою постоянную определенность” - Гегель.
Слово «характер» как правило означает меру личностной силы, т.е. силу воли. Люди с сильной волей обладают сильным характером. Признается, что великим характером обладает тот, кто своими поступками добивается великих целей, соответствуя требованиям объективных, разумно обоснованных и социально-значимых идеалов. Если же характер человека разменивается на пустые и мелкие цели, то он переходит в упрямство.
Без воли невозможны ни нравственность, ни гражданственность, невозможно вообще общественное самоутверждение человеческого индивида как личности.
Особым компонентом личности является ее нравственность. Социальные обстоятельства нередко приводят к тому, что человек, поставленный перед выбором, не всегда следует самому себе, этическому императиву своей личности. И только высоконравственные личности испытывают глубокое чувство трагизма от сознания своей “не-личности”, т.е неспособности совершать то, что диктует сокровенный смысл “Я”.
Таким образом, личность - мера цельности человека, без внутренней цельности нет личности.
В личности важно видеть не только единое и общее, но и уникальное, своеобразное. Уникальность каждого человека проявляется уже на биологическом уровне. Каждый человек биологически неповторим. Однако подлинный смысл уникальности связан не столько с внешним видом человека, сколько с его внутренним духовным миром. Что же представляет собой личностная уникальность? В каждой личности есть нечто уникальное, что связано, во-первых, с наследственными особенностями, а во-вторых, с условиями среды в которой она выращивается. Наследственные особенности, условия среды и деятельность личности создают неповторимый личностный опыт - все это вместе и формирует социально психологическую уникальность личности. Но индивидуальность не есть просто сумма этих аспектов, она есть их органическое единство, неразложимое на составляющие. “Индивидуальность - это неделимость, единство, целостность, бесконечность; с головы до ног, от первого до последнего атома, насквозь, повсюду я индивидуальное существо”. У каждого конкретного человека всегда есть что-нибудь свое, хотя бы неповторимая тупость, не позволяющая ему оценить ситуацию и себя в ней.
Индивидуальность не есть абсолют. Она изменяется и одновременно остается неизменной на протяжении жизни человека.
Необходимость и свобода.
“Судьба направляет того, кто ее принимает, и тащит того, кто ей сопротивляется.” Вопрос об отношениях свободы и необходимости извечен.
Люди обладают значительной свободой в определении целей своей деятельности, средств для достижения этой цели. Свобода следовательно не абсолютна и претворяется в жизнь как осуществление возможности путем выбора определенной цели и плана действий.
См вопрос 36 о свободе и необходимости.