
- •1. Поняття філософії, її предмет.
- •2. Проблема основного питання філософії.
- •3. Структура і функції філософії.
- •4. Світогляд і філософія; основні типи світогляду.
- •5. Місце та роль філософії у суспільстві.
- •6. Передумови виникнення та формування філософського знання в античності.
- •8. Життєве коріння й філософський сенс проблеми буття.
- •9. Формування і розвиток науково-філософського поняття матерії.
- •10. Філософські концепції руху, простору і часу.
- •11. Зародження проблеми свідомості в античності, її подальша трансформація.
- •Происхождение и сущность сознания.
- •12. Актуалізація проблеми свідомості у хх-ххі століттях.
- •13. Формування проблеми пізнавальності світу в античності: оптимістичні та песимістичні тенденції.
- •14. Актуалізація гносеологічної проблематики в епоху Відродження й Нового часу.
- •15. Формування наукової картини світу.
- •16. Емпіризм та раціоналізм Нового часу: завдання та підсумки.
- •Рационализм ф. Бекона. Учение о познании и науке.
- •17. Агностицизм і. Канта.
- •18. Поява діалектичного та метафізичного підходів у розумінні світу в античності.
- •19. Трансформація метафізики та діалектики в епоху Середньовіччя та Нового часу.
- •20.Епоха діалектики; формування діалектики як теорії.
- •21. Самоорганізація матеріальних систем. Синергетика про матерію.
- •22. Перші концепції суспільства в античності.
- •23. Посилення соціальної проблематики у пізньому Середньовіччі та в епоху Відродження.
- •24. Основні соціально-політичні ідеї Просвітництва, їх сучасне значення.
- •25. Діалектичне розуміння суспільного розвитку Гегелем.
- •26. Формаційна концепція Маркса.
- •27. Цівілізаційні концепції Тойнбі та Шпенглера.
- •28. Сучасні соціально-політичні концепції.
- •29. Виникнення антропологічної проблематики в античності.
- •30. Особливості розуміння людини у середньовічній філософії.
- •31. Актуалізація антропологічної проблематики в епоху Відродження та в Новий час.
- •32. Людина у німецькій класичній філософії.
- •33. Філософські погляди г.С. Сковороди.
- •34. Своєрідність філософської думки України у контексті світової культури.
- •35. Філософія космізму.
- •36. Проблема раціонального та ірраціонального в філософії хіх ст.
- •37. Основні ідеї філософії ф. Ніцше, її значення.
- •38. Філософія марксизму та її еволюція.
- •39. Основні ідеї позитивізму.
- •40. Фрейдизм і філософія неофрейдизму.
- •41. Філософія прагматизму і її вплив на духовність людини хх сторіччя.
- •42. Вихідні ідеї головних представників екзистенціалізму.
- •43. Неопозитивизм и пост позитивизм как направление сциентической ф-ии XX в.
- •44. Религиозная ф-я 20 в: особенности и тенденции развития.
- •45. Філософська антропологія хх століття.
- •46. Структуралізм та постструктуралізм.
- •47. Постмодерн у сучасній культурі та філософії.
- •48. Розвиток як філософська проблема, її формування. Основні філософські концепції розвитку.
- •49. Діалектика, її особливості та історичні форми.
- •50. Функції діалектики.
- •51. Софістика, еклектика, релятивізм та догматизм як концепції, що заперечують розвиток.
- •52. Філософсько-гносеологічне відношення до світу та його специфіка.
- •53. Рівні пізнання та спосіб перевірки знання.
- •54. Істина як ціль пізнання; особливості соціального пізнання.
- •55. Практика як основа, ціль пізнання і критерій істини.
- •56. Відображення як всезагальна властивість матерії, форми відображення.
- •57. Принципи наукової гносеології.
- •58. Наукове пізнання: особливості, структура, методи та форми, підходи.
- •59. Особливості наукового знання та основні принципи побудови наукової теорії.
- •60. Функції і роль філософії в науковому пізнанні; наука як об’єкт полідисциплінарного вивчення.
- •61. Наука як система знання та як діяльність.
- •62. Загальні концепції та моделі розвитку науки.
- •63. Види наукового пояснення.
- •64 Поняття істини в філософії науки хх століття; наукова раціональність та істина.
- •65. Особливості сучасного етапу розвитку науки.
- •66. Філософські основи методології наукового дослідження.
- •67. Поняття та зміст рівнів наукового дослідження; методи збирання емпіричної інформації.
- •68. Методи теоретичного узагальнення емпіричної інформації.
- •69. Наука і глобальні проблеми сучасності.
- •70. Поняття суспільства та основні передумови його виникнення; проблема співвідношення матеріального та духовного начал у суспільстві.
- •71. Місце та роль матеріального виробництва у сучасних концепціях філософії історії.
- •72. Соціальна структура суспільства: соціальні групи та соціально-етнічні спільноти людей.
- •73. Соціальна рівність і нерівність.
- •74. Політична система суспільства: сутність, структура, функції та їх аналіз.
- •76. Духовне життя суспільства.
- •77. Суспільне буття і суспільна свідомість, їх взаємозв'язок і взаємодія.
- •78. Поняття інформаційного суспільства. Людина і комп'ютер.
- •79. Природа і суспільство. Роль природного середовища і народонаселення в умовах глобальних проблем.
- •80 Суспільний прогресс та його критерії.
- •81 Проблема походження людини.
- •82. Свідомість як суб'єктивна реальність, її структура і рівні.
- •83. Мова – матеріальна форма розумової діяльності людини.
- •84. Питання про співвідношення біологічного та соціального в людині.
- •85. Людина, індивід, індивідуальність, особистість; проблема соціалізації.
- •86. Свобода та відповідальність як атрибутивні характеристики людини.
- •87. Сенс життя як інтегральна характеристика людського буття.
24. Основні соціально-політичні ідеї Просвітництва, їх сучасне значення.
Борьба с религиозными идеями за утверждение роли человеческого разума, начатая философами XVI-XVII вв., была продолжена в XVIII в. Этот век получил в истории название эпохи Просвещения. Борьба между религией и наукой, верой и разумом вступила, таким образом, в новый этап – этап утверждения атеизма. Борьба старого и нового проявилась так или иначе во всех европейских странах. Это была великая эпоха свершившегося наконец выхода человечества из «состояния несовершеннолетия», в котором оно прибывала в течение целого тысячелетия.
Огромную роль в развёртывании всех этих буржуазных событий сыграла философская мысль. И крупнейший вклад в её развитие внесли французские просветители. Первое поколение – Шарль Луи Монтескье (1689-1755 г.) и Вольтер (Франс Мари Аруэ) (1694-1778 г.), второе поколение – Жан-Жаком Русо (1712-1778 г.), Дени Дидро (1713-1784 г.) и Полем Анри Гольбахом (1723-1789 г.).
Просвещение объединило всех прогрессивно мыслящих представителей культуры, науки, политики, искусства и философии. Особенность которая их объединила это вера в науку и разум и атеизм. Они высмеивали церковь и священнослужителей и выступали с критикой христианской религии, но большинство из них были всё-таки деистами, которые считали, что Бог нужен только для того, чтобы объединить происхождение мира и человека, который был самым совершенным существом и вдальнейшее развитие он не вмешивается.
Вольтер – знамя франц революции. Критиковал существующую власть, религию (гадина которую нужно раздавить). Но сам Вольтер не атеист. Он занимает позицию деиста. Задача Вольтера бороться с религиозными силами. Но борьба до определенных пределов, так как религия нужна как узда управления народом. Он хотел создать новую религию
25. Діалектичне розуміння суспільного розвитку Гегелем.
Гегель – нем философ, объективный идеалист, представитель нем. кл. Ф. Заслуга – впервые представил весь окр. мир в виде процесса, т.е. в беспрерывном движении, изменении, преобразовании и развитии, и сделал попытку раскрыть внутреннюю связь этого движения и развития. Значение Ф Г – в систематической форме было изложены диалектическое миропонимание и соответствующий ему диалектический метод исследования. Гегель разработал диалектику как Ф науку, обобщающую всю историю познания и исследующую наиболее общие закономерности развития объективной действительности. Согласно гегелевской идеалистической системе, основой всех явлений природы и общества является мировой дух – абсолютная идея, абсолютный дух, Бог, который рассматривается в движении и диалектическом развитии. Идея развития противостоит понятиям метафизики (учение, отрицающее качественное изменение мира. Учитывает механистическое изменение – разложение сложного на простое. Механика не давала возможность ставить и решать проблемы развития природы, усложнения форм материального бытия, естественного происхождения живых существ и их эволюции). Развитие представляется в виде спирали и имеет 4 уровня: тезис (абсолютный дух), антитезис (развитие духа на уровне человеческого разума), синтез (человеческий разум), снятие всех противоречий. Дальше развития нет. Все законы рассматриваются по отношению к абсолютному духу. Таким образом, диалектический метод Г показывает, что абсолютная идея находится в постоянном развитии, в ходе которого происходит накопление результатов каждого этапа через отрицание устаревшего и повторения исходных черт предыдущего этапа на высших ступенях (развитие идет по спирали). Конечный итог движения абсолютной идеи – получение абсолютных знаний (синтез). Г применил исторический подход к изучению любого явления, предмета. Развитие окр. мира (природа-общество-человек) – процесс в котором более совершенные формы включают в себя все предшествующие, но развивающиеся по собственным законам. При этом, каждая индивидуальная простая форма проходит в своем развитии все стадии общего. У Г новое понимание