ЗМІСТ

ВСТУП..................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. ІНДИВІДУАЛЬНІ ТРУДОВІ СПОРИ ТА СИСТЕМА ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ .............................................................................................6

1.1 Поняття індивідуальних трудових спорів та правові засади захисту трудових прав.…..………………………………………………………………………………...6

1.2 Значення міжнародного та європейського трудового права в удосконаленні механізму вирішення індивідуальних трудових спорів в Україні….…………………..16

РОЗДІЛ ІІ. СУДОВИЙ ЗАХИСТ ЯК СПОСІБ ВИРІШЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ В УКРАЇНІ ТА ЄС …………………………………………….25

2.1. Досудовий порядок розгляду індивідуальних трудових спорів……………….…. 25

2.2. Порядок судового захисту трудових прав в Україні ………………………..…..28

2.3 Судовий захист трудових прав у країнах ЄС....……………………………...……33

РОЗДІЛ ІІІ. САМОСТІЙНИЙ ЗАХИСТ ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКАМИ ТА ЇХ ПРЕДСТАВНИКАМИ………………………………………………………….. 51

3.1. Самозахист працівниками трудових прав: питання теорії і

проблеми практики………………..………………………………………………….51

3.2. Захист трудових прав працівників профспілками в Україні та країнах ЄС……...59

ВИСНОВКИ........................................................................................................82

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………86

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема захисту трудових прав працівників та порядок вирішення індивідуальних трудових спорів постійно в центрі уваги наукових досліджень. Це обумовлено в тому числі і зростанням фактів порушення прав працівників, не зважаючи на реформування трудового законодавства. Формування механізму захисту трудових прав працівників тісно пов'язане з вивченням концептуального аспекту способів їх захисту (самозахисту, профспілкового та судового захисту, державного нагляду та контролю за дотриманням норм трудового права тощо), за допомогою яких відновлюються порушені права. Дослідження способів захисту трудових прав працівників дозволить виявити недоліки в їх правовому регулюванні, сформувати підходи до вдосконалення чинного законодавства і, тим самим, внести певний внесок у підвищення рівня захисту працівників.

Загальне науково-теоретичне підґрунтя дослідження цього питання становлять фундаментальні наукові праці таких провідних фахівців у галузі трудового права: Л.Я. Гінцбурга, І.Я. Кісєльова, І.А. Костян, Т.А. Нестерова, Л.А. Ніколаєвої, А.С. Пашкова, А.І. Процевского, В.Н. Скобелкіна, В.І. Смолярчука, Т.Д. Сошникова, Б.Ю. Тихонова, В.Р Халікова, Е.А. Федорова, А.В. Черкащина та ін. Однак, незважаючи на численність наукових праць, окремі аспекти даної проблематики знайшли лише фрагментарне висвітлення та не достатньо торкаються проблеми порядку вирішення індивідуальних трудових спорів.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – на основі аналізу наукових праць, чинного законодавства та правозастосовної практики визначити та охарактеризувати порядок вирішення індивідуальних трудових спорів в Україні та ЄС, сформулювати пропозиції, рекомендації щодо підвищення ефективності захисту прав працівників.

Мета дослідження обумовила постановку наступних завдань:

• визначити поняття індивідуальних трудових спорів, а також правові засади та систему захисту трудових прав;

• охарактеризувати значення міжнародного та європейського трудового права у вдосконаленні механізму захисту трудових прав в Україні;

• дослідити судовий захист як основний спосіб вирішення індивідуальних трудових спорів;

• проаналізувати порядок судового захисту трудових прав в Україні і країнах ЄС;

• проаналізувати самостійний захист трудових прав працівниками та їх представниками;

• узагальнити зарубіжний досвід вирішення індивідуальних трудових спорів профспілками;

• розробити пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час вирішення індивідуальних трудових спорів.

Предметом дослідження є правові засади та принципи вирішення індивідуальних трудових спорів в Україні та країнах ЄС.

Методи дослідження. Методологічною базою є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. За допомогою структурно-логічного методу здійснено аналіз окремих способів вирішення індивідуальних трудових спорів. Процеси становлення й розвитку способів захисту трудових прав досліджувалися за допомогою історико-правового методу. Порівняльно-правовий метод використано для дослідження судового захисту трудових прав, а також при аналізі порядку вирішення індивідуальних трудових спорів в Україні і країнах ЄС. Компаративний метод і документальний аналіз положень Конституції України, відповідних міжнародно-правових актів, чинного Кодексу законів про працю України, проекту Трудового кодексу застосовувалися при розробленні наукових висновків і рекомендацій.

Наукова новизна полягає у формулюванні авторського підходу до виділення системи способів вирішення індивідуальних трудових спорів, визначення понять «страйк», «самозахист працівником трудових прав», які запропоновано включити до чинного законодавства та проекту Трудового кодексу. Також дістали подальшого розвитку наукові підходи щодо розуміння сутності поняття «захист трудових прав», ретельно досліджено розгляд спорів трудовими судами країн Європи, обґрунтовано доцільність розвитку трудового процесуального права в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення можуть бути використані у правотворчій діяльності при підготовці та вдосконаленні трудового законодавства та у правозастосовній діяльності.

Апробація досліджень магістерської роботи відбулось на міжнародній науково-практичній конференції «Закарпатські правові читання» (20-22 квітня 2017 р.), тези опубліковані у збірнику.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають сім підрозділів, висновків до роботи і списку використаних джерел (91 найменування на 9 сторінках). Загальний обсяг магістерського дослідження становить 94 сторінки.

Розділ і. Індивідуальні трудові спори та система захисту трудових прав

1.1 Поняття індивідуальних трудових спорів та правові засади захисту трудових прав

У процесі трудової діяльності між працівником і роботодавцем трапляються різного роду суперечності і непорозуміння з питань застосування чинного трудового законодавства, з приводу встановлення або зміни умов праці тощо. Зрозуміло, що такі суперечності можна вирішити шляхом взаємного погодження, домовленості, яка може бути досягнута в результаті безпосередніх переговорів між керівником і працівником. Якщо ж, незважаючи на такі попередні переговори, суперечності між сторонами врегулювати не вдалось, зацікавлена сторона вправі звернутися до компетентних органів за вирішенням спору. Отже, під трудовими спорами слід розуміти неврегульовані в результаті взаємних переговорів суперечності, які виникають з приводу застосування або зміни умов праці. Вони розглядаються в порядку, передбаченому трудовим законодавством.

Трудові спори розрізняються за своїм змістом, характером та порядком розгляду. За змістом всі трудові спори поділяються на індивідуальні і колективні. Змістом індивідуального трудового спору є вимога про поновлення або визначення прав індивідуального працівника. Як правило, такі спори виникають з приводу застосування нормативно-правових актів про працю і трудових договорів. Разом з тим індивідуальний трудовий спір може виникнути і з приводу встановлення нових умов або зміни існуючих умов праці. Змістом колективних трудових спорів є вимога про встановлення нових або зміну існуючих умов праці, які стосуються всіх працівників підприємства або його структурного підрозділу, а також виконання конкретних зобов'язань роботодавця стосовно всього трудового колективу чи його частини.

Індивідуальні трудові спори є наслідком порушення трудових прав. Тому важливо розібратися із поняття «захист трудових прав працівників». Ще радянські науковці намагалися дослідити цей термін. Радянські вчені вказували на відсутність визначення поняття захисту трудових прав як у трудовому законодавстві , так і в науковій літературі і, намагаючись заповнити цю прогалину, трактували захист трудових прав по-різному. На сучасному етапі наука трудового права також не дає однозначного визначення даного терміну.

У радянській науці трудового права панівною була концепція, яка чітко розмежовувала поняття - захист і охорона трудових прав. Хоча деякі вчені відзначали, що в юридичній літературі вони часто вживалися як синоніми, проте, виділення поняття захисту поряд з охороною трудових прав є правильним [25, с. 106]. Охорона прав, на думку прихильників даної точки зору, забезпечується всією системою державних і громадських органів, що здійснюють правоохоронні функції[58, с. 3], і являє собою широку систему заходів, що включають і контроль , і нагляд з боку компетентних органів , і захист порушених суб'єктивних прав. Правоохоронна діяльність розумілася радянськими вченими як процес, завершальний етап якого припадав на відновлення порушеного права[58, с. 3]. Саме під відновленням порушеного права вчені і розуміли захист права.

Таким чином, поняття захисту включалася в поняття охорони трудових прав працівників. Підкреслювалося, що захист є складовою частиною охорони, а об'єкт захисту трудових прав визначався як конкретне суб'єктивне трудове право, що охороняється.

В охороні суб'єктивних прав радянські дослідники вбачали сукупність різних заходів, здійснюваних уповноваженими органами і спрямованих насамперед на попередження правопорушень, усунення їх причин. Необхідність застосування захисту, вважали вони, виникає щоразу , коли в наявності факт порушення суб'єктивного права, яке тому потребує відновлення, адже захист насамперед «передбачає відновлення порушеного права і застосування заходів впливу до порушника» [25, с. 106]. Основне призначення охорони прав, таким чином, радянські вчені бачили у попередженні (профілактиці) порушень суб'єктивних прав, усунення перешкод до нормального їх здійснення. Мета ж захисту прав, на їх думку, полягає у забезпеченні уповноваженій суб'єкту реальної можливості.

Мариненко M.Є., розглядав захист у широкому і вузькому сенсі : захист трудових прав в широкому сенсі - це діяльність компетентних органів, уповноважених вирішувати трудові спори, яка охоплює всі стадії процесу і спрямована на припинення трудових правопорушень, відновлення порушених або оспорюваних прав, а захист трудових прав у вузькому сенсі ( власне захист) - безпосереднє відновлення порушених або оспорюваних прав, здійснюване уповноваженими органами у встановленій процесуальній формі[58, с. 5-6]. Аналіз наукової літератури показує, що в радянський час дана точка зору мала чимало прихильників.

Якщо в радянській науці існувала певна позиція у питанні розуміння захисту трудових прав працівників (з ним стійко пов'язувалося примусове відновлення порушених трудових прав органами, уповноваженими здійснювати превентивні заходи), то сучасні вчені не мають єдиної думки про те , які ознаки слід включати у визначення цього терміну. Дана обставина обумовлена тим, що трудове право, як і будь-яка інша галузь права, постійно еволюціонує, встигаючи за оновленнями суспільного життя. Новий виток розвитку законодавчої бази приносить зміни в існуючі наукові парадигми. Поняття, що раніше розглядалися через призму одних ознак , тепер характеризуються іншими. Сучасне трудове право активно реформується, тому нове розуміння наукових категорій тільки формується, а це неминуче породжує множинність варіантів їх трактування.

Сучасні вчені, досліджуючи таку категорію, як захист трудових прав працівників, акцентують увагу на різні її аспекти. Т.В. Іванкіна бачить у захисті трудових прав сукупність матеріально-правових заходів, організаційних та процесуальних способів припинення і попередження порушень трудового законодавства, відновлення порушених трудових прав громадян та відшкодування понесених внаслідок таких порушень втрат[74, с. 223], а В. В. Коробченко - в здійснюваної працівником (безпосередньо або через представників) і уповноваженими на те органами в установленому законодавством порядку діяльності, що виражається в застосуванні допустимих юридичними нормами правових засобів у відповідь на невиконання роботодавцем (уповноваженим ним посадовою особою) покладених на нього обов'язків або вчинення дій, що перешкоджають нормальному здійсненню працівником наданих прав, з метою забезпечення їх відновлення або визнання, а також спонукання роботодавця до належного виконання своїх обов’язків[47, с. 67]. ТА. Нестерова, вважає, що охорона прав - це результати діяльності спеціальних органів, наділених повноваженнями щодо забезпечення стійкості правових відносин шляхом виявлення, попередження, припинення порушень і утисків, в тому числі природних прав їх учасників, усунення та мінімізації несприятливих наслідків зміни їх стану, а захист - результат інтеграції можливостей, що знаходяться в розпорядженні суб'єкта права і забезпечених силою держави, для відображення чужих домагань, подолання перешкод і збереження природного стану права, що протікають в певних стадіях, опосередкованих ступенем вираження погрози права[61, с. 16-17].

Деякі вчені залишаються прихильниками чіткого розмежування понять охорони та захисту трудових прав працівників. Наприклад, І.О. Снігірьова пов'язує охорону прав з попередженням правопорушення, прийняттям превентивних заходів, усуненням перешкод на шляху реалізації прав, а захист - з прийняттям примусових заходів до реалізації та відновленні порушеного права, покаранням порушників[76, с. 118].

Захист трудових прав здійснює не кожен суб'єкт трудового права. Суб'єктом захисту виступає тільки особа, уповноважена законом на здійснення захисту трудових прав, в тому числі (в окремих випадках ) на застосування примусового (обов'язкового) впливу на порушника (потенційного порушника) трудових прав.

На сучасному етапі трудові права працівників захищаються:

1) самим працівником,

2) профспілками та іншими громадськими організаціями,

3) органами соціального партнерства,

4) органами державного контролю та нагляду за дотриманням трудового законодавства та інших нормативних правових актів, що містять норми трудового права,

5) судовими органами,

6) міжнародними організаціями.

Деякі вчені визначають в якості захисників прав працівників такі органи, як Президента, ВРУ, КМУ і . д. Діяльність цих органів та організацій не зовсім «вписується» в параметри захисту трудових прав, наведені нами вище. Очевидно, працівники не будуть кожного разу безпосередньо звертатися до Президента або в уряд за захистом порушеного права. Якщо розширити визначення, дане поняттю захисту трудових прав працівників раніше, з діяльності, що забезпечує безперешкодну реалізацію трудових прав у разі їх порушення (погрози порушення) ( вузьке трактування ), до будь-якого роду діяльності, яку здійснюють суб'єктами в інтересах працівника і сприяє поліпшенню умов їх праці та добробуту, то одержимо широке трактування поняття захисту трудових прав працівників, до якої можна віднести діяльність зазначених вище суб'єктів.

Суб'єкти захисту в силу свого правового статусу по-різному відстоюють трудові права працівників. З цієї причини правозахисна діяльність кожного з них володіє власною іманентною специфікою. Тим часом всю сукупність дій, скоєних з метою захисту трудових прав, можна поділити на дві більш узагальнені групи, або форми.

У науковій літературі даються різні трактування поняття «форма захисту трудових прав». Т.В. Іванкіна розділяє форми захисту трудових прав на дві категорії (організаційні та процесуальні) і відносить до них нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства, здійснюваний державними органами та органами профспілок, вирішення трудових спорів, оскарження до суду дій і рішень, які порушують трудові права , самозахист[30, с. 91]. У свою чергу Т.А. Нестерова під формою захисту розуміє вид юридичної діяльності, в якій протікають охоронні правовідносини з приводу трудового права, і згідно з цим критерієм виділяє 4 форми : судову, управлінську, громадську, безпосередню[61, с. 19].

Ряд вчених виділяють юрисдикційну і неюрисдикційну форми захисту. На наш погляд, форма захисту трудових прав працівників відображає особливості діяльності суб'єктів захисту трудових прав працівників залежно від того, чи здійснюється захист спеціалізовано (юрисдикційна форма) або вона організовується самодіяльністю осіб чиї трудові права порушені (неюрисдикційна форма). Тому неважко помітити, що діяльність органів, спеціально створених для захисту трудових прав, шляхом встановлення різних процедур і правил піддається максимальної регламентації і має свої особливості, ніж діяльність працівника (його представників). Значення форми захисту трудових прав, таким чином, полягає у відображенні особливостей правозахисної діяльності залежно від професійного (спеціалізованого) або непрофесійного неспеціалізованого ) її здійснення.

Сутність юрисдикційної форми полягає в тому, що працівник, чиї трудові прав порушені (або для яких створилася загроза порушення), звертається до органів, які уповноважені вжити необхідних заходів захисту. У рамках юрисдикційної форми слід виділити судову (судовий захист) , адміністративну (державний нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства та інших нормативних правових актів, що містять норми трудового права) і суспільну (діяльність органів соціального партнерства, міжнародний контроль ) захист. До неюрисдикційної форми захисту трудових прав відноситься захист виключно самостійними діями працівника (його представників).

Наступними ключовими поняттями теорії захисту трудових прав працівників є спосіб, засіб і міра захисту. Єдине розуміння зазначених термінів у науці трудового права поки теж не склалося тому вони трактуються ученими з різних позицій. Т.В. Іванкіна, наприклад , визначає способи захисту трудових прав як заходи, за допомогою яких усуваються порушення права (відновлення на колишній роботі не дисциплінарного стягнення і т.д.). Схожої точки зору дотримуються І.Л. Костян , М.В. Лушнікова і A.M. Лушніков: «як способи захисту прав працівників вони вказують визнання переведення працівника незаконним, відшкодування неотриманого ним заробітку, визнання строкового трудового договору укладеним на невизначений термін, відшкодування матеріального збитку, визнання страйку незаконним, визнання умов трудового договору не дійсними[48, с. 78; 56, с. 103] і так далі.

Т.А. Нестерова розглядає як способи захисту порядок реалізації своїх повноважень суб'єктом охоронних відносин, що залежить від органу, а також сфери здійснення захисту, і виражається в здійсненні правосуддя, нормотворчості, узгодженні, надання юридичної допомоги і послуг, розгляді трудових спорів, нагляд і контроль, самозахисту , дозвільних процедурах та ін. Засобами захисту, на думку вченого, виступають акти документального оформлення процесу застосування заходів захисту (постанови, застереження, заяви, скарги, протести, позови, протоколи і т.д.). К.Д. Крилов, в свою чергу, до засобів захисту (стосовно діяльності профспілок) відносить страйки, демонстрації, збори і т.д. [61, с. 20]. Ще в науці трудового права радянського періоду зазначалося неоднакове розуміння, а часто навіть і змішення категорій форма, спосіб, засіб і міра захисту.

Щоб дати визначення аналізованим поняттям ми вирішили звернутися до філологічній науки і з’ясувати семантичне значення відповідного слова. Спосіб - це дія або система дій , що застосовуються при виконанні якоїсь роботи , при здійсненні чого-небудь. На нашу думку, спосіб захисту трудових прав працівників являє собою дії уповноваженого суб'єкта щодо захисту трудових прав працівників, інтегровані в систему, специфіка якої зумовлена трудоправовим статусом цього суб'єкта. Особливості діяльності уповноваженого суб'єкта визначаються також процедурними і процесуальними нормами трудового права, які регулюють порядок проведення правозахисних заходів при зверненні працівника до конкретного способу захисту.

Система способів захисту трудових прав працівників на сучасному етапі виглядає наступним чином: 1) самозахист, 2) громадський захист, що включає профспілковий захист, захист іншими громадськими організаціями, 3 ) захист органами соціального партнерства, 4 ) державний нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства та інших нормативних правових актів, що містять норми трудового права, 5) судовий захист, 6) захист міжнародними організаціями.

Захист трудових прав слід починати не з подачі позовної заяви до суду, а з спроб самостійного примирення з роботодавцем «на місці». Якщо самостійна захист не увінчалася успіхом, то до відстоювання трудових прав можна залучити громадські організації (профспілка тощо) і органи соціального партнерства. Безрезультатність перерахованих способів захисту обумовлює подачу заяви (скарги) у державні та міжнародні органи по захисту трудових прав працівників.

У правовій науці існує концепція, що чітко розмежовує такі поняття як заходи (засоби) захисту, під якими розуміється припинення (відновлення), і заходи відповідальності. За свідченням С.М. Братуся, прихильники даної точки зору пов'язують застосування заходів захисту з необхідністю забезпечити відновлення порушених прав при відсутності вини особи, що їх порушила, а настання відповідальності – за умови наявності вини порушника [16, с. 13].

Ми поєднуємо юридичну відповідальність з іншими засобами захисту, виходячи з наступного. По-перше, відповідальність покликана не тільки карати правопорушників. Крім цього, вона спрямована на те, щоб забезпечити попередження можливості вчинення нових правопорушень, а в ряді випадків виконує функцію відновлення. По-друге, юридична відповідальність має на меті і профілактику майбутніх порушень. По-третє, притягнення до відповідальності служить меті захисту - забезпечення безперешкодного користування соціальним благом, що становлять предмет трудового права працівника - і тому є важливим правовим засобом усунення порушень трудових прав роботодавцем.

Заходи, що застосовуються в рамках обраного способу, різні. Так , припинення трудового правопорушення державним інспектором праці буде здійснюватися через пред'явлення роботодавцю обов'язкового для виконання приписи про усунення порушень трудового законодавства, тоді як суд припинить порушення трудового права працівника шляхом винесення рішення по справі. Отже, для розуміння зазначеного розходження в діях суб'єктів захисту необхідно ввести ще один термін - заходи захисту трудових прав працівників. Під заходами захисту трудових прав працівників, ми розуміємо конкретні заходи, що проводяться уповноваженими особами для захисту трудових прав працівників.

Самостійність інституту захисту трудових прав вже відзначена деякими вченими, наприклад, Т.В. Іванкіною, І.Я Кісельовим[30, с. 91; 44, с. 124]. Предметом правового регулювання інституту захисту трудових прав виступають відносини щодо захисту трудових прав суб'єктів трудових відносин, які є видом відносин, що безпосередньо пов'язані з трудовими відносинами, і тому є предметом трудового права як науки. Відмінною рисою зазначених відносин виступає їх комплексність, так як при захисті трудових прав складається не одне конкретне відношення, а кілька різних, але при цьому однорідних за своєю захисною спрямованості: відносини, що виникають при реалізації того чи іншого способу захисту, відносини по захисту трудових прав працівників і ін.

Відносини щодо захисту трудових прав працівників, наприклад , складаються між працівником, чиї права були порушені (або для яких створилася загроза порушення), суб'єктом захисту та порушником трудових прав працівника (реальним або потенційним). Змістом зазначених правовідносин виступають суб'єктивні права, обов'язки і відповідальність, закріплені у відповідних нормативних правових актах. Відносини щодо захисту трудових прав працівників виникають з двох юридичних фактів - порушення трудових прав або загрози їх порушення. Ініціатором виникнення правовідносин щодо захисту може бути як працівник, так і суб'єкт захисту.

На сучасному етапі захист трудових права здійснюється не тільки в правовій формі відносин з вирішення трудових спорів . Трудове законодавство в результаті свого реформування відкрило працівникам безліч інших можливостей щодо захисту своїх трудових прав, які реалізуються у відповідних суспільних відносинах (відносини, що складаються при самозахисті, профспілковому захисті, захисті трудових прав органами державного нагляду і контролю за дотриманням норм трудового права, судового захисту, міжнародного захисту). Тобто, відносини по захисту трудових прав суб'єктів трудових відносин являють собою однорідну групу суспільних відносин, які можуть бути відокремлені в рамках відповідного комплексного інституту трудового права як науки.

Щодо правового регулювання захисту трудових прав, то воно здійснюється:

• Конституцією України[1]. Зокрема, у статті 24, що забезпечує громадянам рівні конституційні права і свободи, поряд з іншими гарантіями, встановлюється рівність прав жінки і чоловіка у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством. Стаття 36 Конституції України гарантує громадянам право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, забороняє використання примусової праці, праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах, гарантує захист від незаконного звільнення. Відповідно до ст. 44 Конституції України працівники, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Крім того, Конституція України містить і інші норми, що сприяють захисту прав працівників, в тому числі і ст. 124, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

• Кодексом законів про працю України (глава XV регулює порядок розгляду індивідуальних трудових спорів, зокрема встановлює: що трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах, районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами; порядок і строки розгляду трудового спору в комісії по трудових спорах, прийняття нею рішень, порядок виконання та оскарження рішення комісії по трудових спорах; особливості розгляд трудових спорів у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах; строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів; порядок поновлення на роботі та зміна формулювання причин звільнення; порядок оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника; порядок покладення матеріальної відповідальності на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника; порядок відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди та ін. Проект Трудового кодексу окремими главами регулює колективні трудові спори, конфлікти (книга 8, глава 3) та індивідуальні трудові спори (книга 9) [3].

• Кримінальним кодексом України (встановлює кримінальну відповідальність за: грубе порушення законодавства про працю (стаття 172), грубе порушення угоди про працю (стаття 173), примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку (стаття 174), невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат (стаття 175).

• Цивільним процесуальним кодексом України (відповідно до ст. 15 суди розглядають у порядку цивільного судочинства також і справи щодо трудових відносин).

• Кодексом адміністративного судочинства України (відповідно до ст. 17 юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби).

• Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (даний закон визначає правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів) і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними) та іншими нормативно-правовими акти.

Таким чином, система способів захисту трудових прав включає 1) самозахист, 2) громадський захист, що включає профспілковий захист, захист іншими громадськими організаціями, 3) захист органами соціального партнерства, 4) державний нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства та інших нормативних правових актів, що містять норми трудового права, 5) судовий захист, 6) захист міжнародними організаціями.