Що відбувається?

Крім порушень екологічного балансу на Донбасі доведеться вирішувати низку дуже серйозних проблем. Серед них Алла Блага, аналітик Української Гельсінської спілки з прав людини, називає такі наслідки збройного конфлікту на Донбасі на довкілля:

• пошкодження водогонів, каналізації, очисних споруд,

• пошкодження ЛЕП, які постачають електроенергію на екологічно небезпечні об'єкти,

• пошкодження об'єктів промисловості, які можуть призвести до екологічної катастрофи,

• затоплення шахт із можливістю забруднення ґрунтових вод, отруєння питної води і поширення забруднення на Сіверський Донець і Азовське море,

• незаконний видобуток корисних копалин,

• використання природних об'єктів, як військових,

• забруднення довкілля важкими металами внаслідок артилерійських обстрілів та застосування вибухівки,

• шкода сільгоспугіддям, знищення родючого шару ґрунту, вирубка лісів, будівництво фортифікаційних споруд і забудова територій військовими об'єктами,

• знищення рослинного покрову через пожежі воєнного характеру (постраждали до 17% лісів і 24% степів).

Кожна з цих проблем тягне за собою багатомільйонні збитки і витрати на виправлення ситуації.

Що можна зробити?

Українська Гельсінська спілка закликає українську владу не зневажати значенням екологічних наслідків конфлікту на Донбасі, і розпочати документування злочинів проти природи.

Нині, за словами Алли Благи, у відкритих джерелах, що їх вивчили дослідники, "майже відсутня статистика розпочатих кримінальних впроваджень за фактами (екологічних - Ред.) правопорушень. Якщо і є, то поодинокі випадки".

Правозахисники також рекомендують скласти мапу територій, постраждалих під час воєнних дій в зоні АТО.

Від того, що деякі наслідки буквально "лежать на поверхні", їх ліквідація буде не менш складною і коштовною. Наприклад, радять у Гельсінській спілці, підраховуючи шкоду довкіллю, треба враховувати мінування як джерело забруднення територій, а також витрати на їх розмінування.

Крім того, екологи звернули увагу, що просто на те, щоб закопати воронки від вибухів на ділянці 15 на 15 км, потрібно близько 1 тисяч вантажівок типу КамАЗ. Вже не кажучи про те, що у більшості із цих воронок вміст важких металів може перевищувати норми у 150 разів.

Що ж до того, хто і коли має відшкодовувати ці витрати, то дослідники звертають увагу на незначну кількість успішних прецедентів.

"Існуючі норми міжнародного гуманітарного права встановлюють досить високий пороговий рівень для того, щоби притягти до відповідальності державу за екологічну шкоду, спричинену в результаті збройного конфлікту. І це дуже важко довести у будь-якому міжнародному суді", - каже Марина Медведєва, професор кафедри міжнародного права Київського національного університету імені Шевченка. - Тим не менше, треба використовувати усі можливі інструменти".

BBC Україна

Стаття 7

Прип'ять: місто втраченого майбутнього

26 квітня 1986 року сталася трагедія не лише на Чорнобильській АЕС, а у її місті-супутнику. Прип'ять з міста майбутнього перетворилося на місто-привид.

Прип'ять – маленьке містечко неподалік Києва та лише у двох кілометрах від Чорнобильської АЕС. Саме завдяки останній і виникла потреба у його побудові в далекому 1970 році. Але вже за 16 років трагедія на ЧАЕС погубила це місто.

Почали Прип'ять зводити одночасно з будівництвом електростанції. Спершу це було селище та його населення складали здебільшого будівельники, проте вже в 1979-му воно перетворилося на справжній атомоград і планувалося, що невдовзі стане важливим перевалочним пунктом, що стоїть на перехресті важливих водних, залізничних і дорожніх артерій. Передбачалося, що це буде місто майбутнього. До трагедії Прип'ять була чи не наймолодшою у складі колишнього СРСР: і за середнім віком населення, яке здебільшого становила молодь, і за своїм власним – 16 років. Вона розбудовувалася та розвивалася. До прикладу, Парк культури, який зі своїм чортовим колесом, став химерним символом сучасної Прип'яті, повинні були відкрити 1 травня 1986 року. Також у цей час будували кінотеатр "Прометей", будинок культури "Енергетик", готель "Полісся" та різноманітні торгові центри. Проживали тут близько 48 тисяч осіб і щодня приріст населення збільшувався: як за рахунок новонароджених (близько 800 щорічно), так і за рахунок новоприбулих (500-600). Передбачалося, що у місті після повного введення в експлуатацію ЧАЕС буде жити 75-78 тисяч осіб.

Проте, все перекреслила катастрофа на станції, що сталася уночі проти суботи, 26 квітня – в день, коли місто вже відпочивало після важкого робочого тижня та готувалося до різноманітних урочистих заходів, в тому числі і пов'язаних з травневими святами, які гучно відзначали в СРСР.

Тодішня влада довго мовчала про катастрофу, тому більшість жителів навіть і не здогадувалися, що щось сталося. Та й, як вони сьогодні говорять, радіацію не відчуєш, вона не має запаху. Багато хто думав, що на станції сталася звичайнісінька пожежа, тому жодних серйозних наслідків не буде і її швидко ліквідують. Відтак, "роззяви" та діти бігли на міст, що стоїть біля в'їзду до міста, щоб подивитися на палаючий реактор, який добре звідси проглядався – потім стало відомо, що саме тут була найбільша доза радіації (500-600 рентген на годину). Опісля це місце нарекли "мостом смерті", оскільки більшість тих, хто тут перебував, у підсумку померли від променевої хвороби.

Евакуація Прип'яті розпочалася лише 27 квітня. Упродовж дня містом кілька разів лунало сумнозвісне повідомлення про тривогу, а вже о 14:00 за жителями під'їхали жовті автобуси, яких загалом налічувалося 1225 машин, та два дизельні потяги. Також можна було користуватися власним транспортом. За три години у місті практично нікого вже не залишилося. Евакуація Прип'яті розпочалася лише 27 квітня. Упродовж дня містом кілька разів лунало сумнозвісне повідомлення про тривогу, а вже о 14:00 за жителями під'їхали жовті автобуси, яких загалом налічувалося 1225 машин, та два дизельні потяги. Також можна було користуватися власним транспортом. За три години у місті практично нікого вже не залишилося.

Стаття 8

Удар потеплінням: Україна однією з найперших витримує наслідки глобальної зміни клімату

Сонячний удар: як український клімат перетворюється на суміш пустелі й тропіків

Український клімат із колишнього помірного перетворюється на суміш пустелі й тропіків.

Різко зросла кількість ураганів найвищої категорії в США, а в Україні стали вже звичними тропічні зливи в Дніпрі, Харкові та інших містах. Влітку може випасти град і сніг, а колись лише бачені по телевізору смерчі стали відомими гостями на Полтавщині, Кіровоградщині на решті регіонів. Місячні норми опадів майже не змінилися, але якщо раніше це були невеликі дощі протягом тривалого часу, то тепер нерідко тривала посуха змінюється потужною зливою, котра стає лихом для міського господарства.

Фахівці пояснюють, що глобальне потепління вже відчуває кожен – планета повертає борг недбалого ставлення до неї. Людство змінює клімат у 170 разів швидше, ніж на це здатна природа, і відповідальність за це колективна. Кліматолог Тетяна Адаменко каже, що за останнє сторіччя завдяки викидам і парниковому ефекту Земля розігрілася більше, ніж на градус – і цього виявилось достатньо, щоб планету почало лихоманити. В Україні ж температура піднялась ще сильніше, а стихійних явищ цього року сталося вдвічі більше, ніж минулого.

Букові ліси – єдина українська принада, яка потрапила до переліку природної спадщини ЮНЕСКО. Люди не торкаються жодної гілочки – усе контролює природа. Однак зими видаються теплими та малосніжними, насіння бука просто не проростає, а часті буревії руйнують навіть те, що встигло зрости. «В Росії та Білорусі бук не росте», - розповідає еколог Галина Стрямець і пояснює, що кілька теплих зим поспіль можуть просто знищити шанси на природне оновлення букового лісу. За цим потягнеться цілий ланцюг птахів, які харчуються буковими горішками, та пов’язані вже з ними зміни, бо в природі все дуже взаємопов’язано.

Низка змін – і українські міста вже регулярно потерпають від аномальних раніше злив. До прикладу, на Одесу у вересні за один день вилилися три місячних норми води – справжня тропічна негода, до якої комунальна інфраструктура просто не готова. Муніципалітети вже почали промивати зливні каналізації та закуповувати обладнання для запобігання повеням. Але самих чистих ливнівок недостатньо, адже проблеми українських міст глибші – більшість підземних колекторів, які утримують дощову воду, іще радянські, тож розраховані саме на помірний клімат. У тому ж Дніпрі їх кількість необхідно збільшувати втричі, оскільки з кожним роком стихійних явищ в Україні тільки більшатиме.

Олександра Мітіна

Стаття 9