Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
курсач 3 курс.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
162.08 Кб
Скачать

60

міністерство ОСВІТИ І НАУКИ україни

ДніпрОвськИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

кафедра фінансів

Курсова

робота

з дисципліни

«ФІНАНСи підприємств»

Тема роботи: АНТИКРИЗОВЕ ФІНАНСОВЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Студента гр. ЕФ-15-1

Курінний В. Г.

напряму підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит»

Керівник к.е.н, доц. Дробот Я.В.

Кількість балів _______

Національна шкала _______

Оцінка ETCS _______

Члени комісії _________________

_________________

_________________

Дніпро − 2017

ЗМІСТ

2

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУ АНТИКРИЗОВГО ФІНАНСОВГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ  6

1.1. Сутність, мета та завдання процесу антикризового фінансового управління підприємством 6

1.2. Загальні підходи до прогнозування банкрутства підприємства 11

1.3. Моделі та системи антикризового управління підприємством 15

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПАТ «ДМКД» ЗА 2014-2016 РР.  22

2.1. Загальна характеристика підприємства ПАТ «ДМКД» 22

2.2 Оцінка фінансового стану підприємства 24

Коефіцієнт фінансової стійкості 30

Коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів 31

Значення показника маневреності власних оборотних коштів у нашому випадку є нижчим нуля, отже стійкість компанії порушена. Це говорить про те, що залежність підприємства від позикових оборотних коштів є значною. Компанія не зможе самостійно формувати оборотний капітал і фінансувати свої оборотні активи тільки за рахунок власного капіталу. Висока залежність від позикового капіталу створює середньо- і довгострокові ризики. У поточних умовах компанія може працювати ефективно, однак збільшення вартості залучення позикових коштів, закриття доступу на кредитний ринок і ринок капіталу може призвести до проблем фінансування оборотного капіталу. Для збільшення значення показника доцільно працювати в напрямку збільшення суми власного капіталу та оптимізації структури активів. Це дозволить знизити залежність від кредиторів у питаннях формування оборотного капіталу. 32

Рентабельність виробничих засобів 33

2.3 Визначення ймовірності настання банкрутства на ПАТ «ДМКД» 34

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ КРИЗИ У ФІНАНСОВОМУ СТАНІ НА ПАТ «ДМКД» 36

3.1. Напрями антикризовго фінансового управління 36

3.2. Пропозиції щодо покращення фінансового стану на ПАТ «ДМКД» 39

ВИСНОВКИ 42

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 44

ДОДАТКИ 46

ВСТУП

Антикризове фінансове управління логічно розглядати як підсистему загальної системи управління суб’єктами економічної діяльності, головним завданням якого є своєчасне діагностування передкризового фінансового стану суб’єктів економічної діяльності і прийняття необхідних превентативних заходів щодо попередження фінансової кризи. В сучасних умовах підприємствам дуже складно планувати і здійснювати свою діяльність у довгостроковій перспективі. Тому особливої актуальності, в умовах спаду економічного зростання, набув процес розробки та використання ефективних методів і форм здійснення антикризового управління підприємством. Негативний вплив на підприємства тенденцій світової економіки викликав потребу в проведенні аналізу ефективності процесу управління ним, а саме антикризового управління підприємством і вибору найбільш ефективних форм його здійснення. Багато дослідників описують кризу як нормальну стадію розвитку підприємства та одночасно зазначають її катастрофічне значення для кожного із них. Саме в зв’язку з циклічним розвитком економіки, підприємства часто стикаються з кризовими явищами, які згубно впливають на нього, а отже дослідження питань антикризового управління є досить актуальним. Існує необхідність поглиблення знань щодо конкретних антикризових заходів, які в залежності від кризової ситуації можуть бути достатньо різноманітними, та обґрунтуванні вибору доцільного комплексу заходів щодо мінімізації наслідків впливу кризових явищ. Маштабність досліджень в сфері антикризового управління зумовлюється також нагальністю проблеми визначення системи заходів попередження кризових явищ та можливості їх уникнення в майбутньому.

Зарубіжний досвід засвідчує, що питанню антикризового управління підприємством (а саме розробці стратегії управління підприємством у кризових умовах) приділяється значна увага, про що свідчать ґрунтовні розробки теорії антикризового менеджменту Е.І. Альтмана, Т.С. Петерса, Ш.Л. Брауна, Д.Дж. Майєрса, І. Ансоффа, Р. Акоффа, Т. Таффлера, Р. Зузака, І. Адізеса, Д. Чампа, Ст. Фінка, М. Хаммера, та ін.

Українські дослідження питання антикризового управління підприємством представлені роботами таких авторів як Бєлєнького П., Бланк І.О., Богиня Д., Бойко Є., Брюховецька М.Є., Булєєв І.П., Герасимчук М., Іванов М.П., Василенко В.А., Лігоненко Л.О., Пашута М., Ситник Л.С., Терещенко О.О., Туніков В.А., Афонін А.С., Тюріна Н.М., Федулова Л.І., Чернявський А.Д., Пасічник В.Г., Колісник М.К., Овсак О.П. та ін. Наявні публікації українських дослідників мало уваги приділяють проблемі розроблення системи конкретних заходів попередження кризових явищ на підприємстві. Є потреба в формулюванні якісно нових теоретичних і практичних засад антикризового управління підприємством та узагальнення інструментарію його здійснення. Існує необхідність у комплексному дослідженні теоретичних, методологічних та прикладних основ і особливостей побудови системи антикризового управління на українських підприємствах із урахуванням специфіки розвитку української економіки; при цьому необхідно використовувати наявні розробки в галузі антикризового управління як теоретичного, так і практичного характеру.

Мета курсової роботи. Головною метою цієї роботи є дослідження питань антикризового управління підприємством та визначення основних напрямків антикризового управління на основі антикризової програми; дослідження особливостей основних інструментів та моделей антикризового управління та доцільності їх використання; розгляд проблем ефективності антикризового управління підприємством та механізмів підвищення ефективності управлінської діяльності в умовах кризи.

Дослідження передбачає виконання наступних завдань:

- визначення сутності, мети та завдання процесу антикризового фінансового управління підприємством;

- огляд діючих моделей та систем антикризового управління;

- аналіз динаміки та структури податкових надходжень України;

- аналіз можливості використання інноваційного потенціалу при фінансовому оздоровленні підприємства;

- визначення фінансового стану ПАТ «ДМКД» та ймовірності настання банкрутства;

- пошук шляхів удосконалення політики антикризового фінансового управління на ПАТ «ДМКД» на основі встановлених ознак фінансової кризи.

Oб’єктoм дoслiджeння курсової роботи є діяльність ПAТ «ДМКД».

Прeдмeтoм дoслiджeння є теоретичні та практичні аспекти з удoскoнaлeння антикризового фінансового управління підприємством при загрозі банкрутства.

При написанні даної курсової роботи були використані наступні методи дослідження:

тeoрeтичнoгo узaгaльнeння – для утoчнeння нaукoвих пoнять;

фiнaнсoвoгo aнaлiзу – для aнaлiзу фiнaнсoвo-гoспoдaрськoї дiяльнoстi пiдприємствa;

систeмний пiдхiд – для кoмплeкснoгo вивчeння фiнaнсoвoгo стaну підприємства;

грaфiчний – для нaoчнoгo зoбрaжeння стaтистичнoгo мaтeрiaлу i схeмaтичнoгo зoбрaжeння ряду тeoрeтичних i прaктичних пoлoжeнь дaнoї рoбoти.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУ АНТИКРИЗОВГО ФІНАНСОВГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ 

1.1. Сутність, мета та завдання процесу антикризового фінансового управління підприємством

Антикризове управління фінансами - процес управління фінансово-економічними ризиками та фінансовою санацією підприємства з метою профілактики і нейтралізації фінансової кризи та забезпечення безперервної діяльності підприємства на основі використання системи специфічних методів та прийомів управління фінансами. Діяльність з антикризового управління фінансами включає планування, реалізацію і контроль фінансових цілей, розроблення стратегій та заходів, спрямовані на попередження чи виведення підприємства з кризи. Основною метою антикризового фінансового управління є швидке відновлення платоспроможності та фінансової сталості підприємства, що допоможе запобігти банкрутству.

Системність процесу антикризового фінансового управління вимагає взаємоузгодженості дій всіх учасників даного процесу, які повинні засновуватись на певних принципах при вирішенні завдань по досягненню головної мети — відновлення фінансової рівноваги та ринкової вартості підприємства. Вирішення основних завдань антикризового фінансового управління зводиться до наступного:

– діагностики передкризового фінансового стану підприємства та вживання превентивних заходів попередження фінансової кризи;

– подолання неплатоспроможності підприємства, що дозволить зупинити поглиблення фінансової кризи;

– проведення фінансової реструктуризації підприємства через оптимізацію структури капіталу, оборотних коштів і грошових потоків, що допоможе відновити фінансову стійкість підприємства;

– запобігання банкрутству і навіть ліквідації підприємства в умовах глибокої системної кризи;

– оцінки заходів подолання негативних наслідків фінансової кризи та рівня втрат ринкової вартості підприємства порівняно з його до кризовим рівнем.

Ефективність роботи в процесі антикризового управління забезпечується дотриманням принципів антикризового фінансового управління, основними з яких є: принцип постійної превентивності дії та готовності до реагування, терміновості та адекватності реагування, комплексності рішень, альтернативності дій та адаптивності управління, пріоритетності використання внутрішніх ресурсів, оптимізації зовнішньої санації та принцип ефективності. Найважливішим принципом стратегії антикризового управління є принцип превентивності дії та готовності до реагування, дія якого проявляється через постійний моніторинг зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства з метою раннього виявлення загрози кризи.

До найбільш поширених заходів профілактики кризи на підприємстві можна віднести: стратегічне планування діяльності підприємства, належний розподіл ресурсів на всіх рівнях управління, використання ефективної системи контролю, залучення зовнішніх консультантів при недостатній компетентності керівництва з різних питань, аналіз конкурентоспроможності, маркетинговий аналіз ринку, фінансовий аналіз, аналіз ефективності системи мотивації персоналу, прогнозування ризиків та прийняття заходів щодо їх зниження [1].

Фактично антикризове управління починається з моменту вибору місії підприємства, а надалі — в своєчасному розпізнанні сигналів, що свідчать про можливе погіршення стану фірми, її конкурентного статусу[9]. Для оцінки кризових симптомів застосовується діагностика. Діагностика фінансової кризи — це система цільового фінансового аналізу, спрямованого на виявлення можливих тенденцій і негативних наслідків кризового розвитку підприємства[4]. Залежно від цілей і методів, діагностика фінансової кризи поділяється на: систему експрес — діагностики та систему фундаментальної діагностики фінансової кризи. Експрес — діагностика направлена на раннє виявлення ознак й попередню оцінку масштабів кризового стану підприємства. Для цього застосовують систему моніторингу його поточної фінансової діяльності. Основними об’єктами такого моніторингу являються: чистий грошовий потік підприємства, структура капіталу підприємства, активи підприємства, фінансові зобов’язання підприємства щодо строків погашення, поточні витрати підприємства, ринкова вартість підприємства, рівень концентрації фінансових операцій у зонах підвищеного ризику. Оцінити загрозу виникнення фінансової кризи за об’єктами моніторингу допомагає система індикаторів, яка розробляється на підприємстві і може включати: коефіцієнт ліквідності грошового потоку, коефіцієнт капіталізації прибутку, коефіцієнт автономії, коефіцієнт співвідношення довгострокових і короткострокових фінансових зобов’язань, коефіцієнт маневреності активів, коефіцієнт поточної платоспроможності, коефіцієнт операційного левериджу, коефіцієнт критичного ризику та інші. Фундаментальна діагностика фінансової кризи представляє систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку на основі факторного аналізу і прогнозування. За допомогою фундаментальної діагностики поглиблюються результати експрес — діагностики, підтверджується попередня оцінка масштабів кризового фінансового стану, прогнозується розвиток окремих загрозливих факторів та їх негативних наслідків та оцінюється спроможність підприємства до нейтралізації фінансової кризи. Першочергова увага повинна приділятись систематизації факторів, намічених для дослідження. Фактори поділяються на дві основні групи:

– зовнішні (екзогенні) фактори, які не залежать від діяльності підприємства;

– внутрішні (ендогенні) фактори, які залежать від діяльності підприємства. Визначивши мету, завдання та принципи антикризового фінансового управління необхідно побудувати сам процес антикризового управління, розподіливши його на етапи (рис. 1.1)

Рисунок 1.1 – Етапи антикризовго фінансовго управління

Отже, системність підходу до визначення сутності антикризового управління вимагає розробки і реалізації його дієвого механізму. Під механізмом антикризового управління розуміємо систему цілеспрямованого впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства, що дозволяє попередити, подолати та знизити ймовірності виникнення фінансової кризи і одночасно утримувати фінансову стійкість та стабільний розвиток підприємства. Реалізація механізму антикризового управління підприємства покликана стабілізувати процес діяльності суб’єкта господарювання, збільшити гнучкість, адаптивність та стійкість до змін зовнішнього середовища й дії негативних факторів, забезпечити більшу високу ефективність використання наявних фінансових ресурсів[6]. Складовими механізму антикризового управління являються принципи, мета і завдання, суб’єкти і об’єкт та етапи здійснення антикризового управління. Об’єктом антикризового управління фінансами є сукупність усіх фінансово-економічних ризиків, активи, капітал, фінансові потоки та вартість підприємства, яке перебуває у режимі антикризового управління. Суб’єкти антикризового управління фінансами — фізичні чи юридичні особи, які за рішенням уповноважених органів (власників, суду, держави) здійснюють комплекс робіт з антикризового управління фінансами.

До суб’єктів антикризового управління підприємством як керуючої підсистеми належать: власник підприємства, економіст-фінансист (фінансовий директор), функціональний антикризовий менеджер (співробітник підприємства), функціональний антикризовий менеджер (співробітник консалтингової служби), представник санатора, представник кредиторів, фахівці Агентства з питань банкрутства та інших державних органів [7].

Отже, система антикризового фінансового управління представляє собою комплекс взаємозалежних елементів, які реалізують управлінську діяльність на основі антикризового механізму управління за допомогою фахового персоналу, сучасних зв’язків між суб’єктами та об’єктами управління і зовнішнім середовищем, а також використання інновацій. В умовах прискорення науково-технічного прогресу, переходу виробництва та управління на нові технологічні рівні, загострення конкуренції, що супроводжується скороченням термінів дії конкурентних переваг і необхідністю розподілення ринку на сектори та ніші, саме інноваційна діяльність стає ключовим чинником успіху. За таких умов найважливішим завданням антикризової політики підприємства стає стратегічне управління нововведеннями, виконання якого багато в чому залежить від якості інноваційних рішень, можливості знаходити рішення, які організаційно й економічно зможуть забезпечити досягнення поставленої мети зі створення конкурентоспроможної продукції [8].

Дослідження природи виникнення кризових ситуацій породили нові погляди, інструменти та моделі щодо проблематики антикризового управління підприємством. Різноманітність методик, як правило, дозволяють реально оцінити фінансову кризу, яка виникла на підприємстві, хоча вимагають при використанні доопрацювання й адаптації до умов конкретного суб’єкта господарювання. Розглядаючи вплив криз на підприємства, потрібно враховувати, що кризові ситуації мають не тільки негативний і руйнівний характер, але й несуть у собі потенціал змін. Тому що кризова ситуація характеризується різким переломом у діяльності підприємства, наслідки якого можна виміряти, і сумнівами щодо структурних складових, які змушують керівництво переглядати власне бачення організації.