Питання й завдання

1. Назвіть основні риси, властиві розвитку політичної думки в період Київської Русі.

2. В яких творах викладені основні політичні ідеї княжої доби?

3. Назвіть особливості соціально-економічного розвитку України в XVI – першій половині XVII ст.

4. Яка роль Б. Хмельницького в становленні української державності?

5. Який внесок у розвиток української політичної думки зробила Києво-Могилянська академія?

6. Проаналізуйте вимоги Кирило-Мефодіївського товариства по формуванню державно-політичного ладу.

7. Які політичні ідеї М. Драгоманова роблять його одним із найвизначніших представників української політичної думки?

8. Як і ким висвітлювалися проблеми національного відродження й державності в суспільно-політичній думці України другої половини XIX – початку XX ст.?

9. Які основні проблеми постали перед політичною думкою після набуття Україною незалежності?

Рекомендована література

1. Гетьмани України. Історичні портрети. – К., 1990.

2. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К., 1991.

3. Левенець Н.А. Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки. Проблеми становлення та розвитку. – К., 2001.

4. Піча В. М., Хома Н. М. Політологія: Навчальний посібник. – К.- Львів,– 2001.

5. Політологія: наука про політику/ За ред. Кременя В.Г. – К.–Х., – 2001.

6. Політологія: історія та методологія / За ред. Ф.М. Кирилюка. – К., 2000.

7. Політологія: Підручник / М.І. Панов (керівн. авт. кол.), Л. М. Герасіна, В. С. Журавський та ін. – К., 2005.

8. Рудич Ф. М. Політологія: Підручник. – К., 2004.

9. Українська політологія: витоки та еволюція. Навч. посібник/ За ред. Ф. Кирилюка – К., 1995.

10. Українська державність у ХХ столітті: Історико-політологічний аналіз. – К, 1996.

Тема 4. Політична ідеологія. Сучасні ідейно-політичні течії

4.1 Поняття, структура й функції політичної ідеології

4.2 Лібералізм і неолібералізм

4.3 Консерватизм і неоконсерватизм

4.4 Соціалізм і сучасна соціал-демократія

4.5 Націоналізм і його форми

4.6 Фашизм та неофашизм

Оформлення ідейно-політичних течій розпочалося в ХIV ст., в епоху Відродження в процесі звільнення суспільної і індивідуальної свідомості від релігії. Заміна релігійної картини світу раціональним поясненням оточуючої людину дійсності, потребувала нових ідеалів і аргументів. Їх пошук розтягнувся на декілька століть і, в кінцевому рахунку, заклав основи сучасних ідейно-політичних течій.

4.1 Поняття, структура й функції політичної ідеології

Ідеологія може виражати інтереси й цінності різних по своїй чисельності й впливу, однак досить великих суспільних груп. Традиційно головними носіями ідеології були класи: буржуазія, робітничий клас, селянство, дрібна буржуазія й ін., а також нації. У наші дні в індустріально розвинених демократичних державах у зв'язку із втратою класовою диференціацією колишньої політичної значимості на передній план все помітніше виступають інші, у тому числі й не матеріальні цінності, що виражаються, наприклад, в ідеології "зелених".

Ідеологія може бути виражена в різних формах: економічній, релігійній, правовій й ін. Вона вважається розвинутою, зрілою, коли стає політичною ідеологією, тобто виражає колективні цінності й інтереси в обов'язковій для всього суспільства формі. Політична ідеологія зв'язує цілі, яких дотримуються в ній, і ідеали з реальною політикою, певним державним і суспільним устроєм. Одні політичні ідеології спрямовані на стабілізацію політичного порядку, його збереження й зміцнення, інші виражають прагнення до змін у суспільно-політичному житті, до зміни владних еліт, політичної модернізації.

Узагальнюючи сказане, політичну ідеологію можна визначити як сукупність систематизованих ідей, поглядів, уявлень тієї або іншої соціальної групи (спільності), що містить теоретичне осмислення політичного життя й захищаюча її інтереси й цілі за допомогою політичної влади.

Прийнято виділяти три рівні реалізації політичної ідеології: теоретико-концептуальний, програмно-директивний і практичний (див. мал. 4.1).

Теоретико-концептуальний:

формування основних положень

політичної теорії

Програмно-директивний:

розробка програм, маніфестів, гасел

Рівні реалізації політичної

ідеології

Практичний:

освоєння громадянами цілей і принципів ідеології і їх втілення у різних формах політичної

участі

Малюнок 4.1 Рівні реалізації політичної ідеології

Теоретико-концептуальний. На цьому рівні формулюються основні положення політичної теорії, обґрунтовуються певні цінності й ідеали, які лежать в основі пропонованого типу суспільного устрою.

Програмно-директивний. На цьому рівні соціально-філософські принципи й ідеали переводяться в конкретні політичні програми, гасла й вимоги політичних еліт, політичних партій.

Безпосереднім носієм цих програм й установок є політична еліта. Однак без специфічних організацій, що поєднують класи й соціальні групи й направляють їх зусилля, реалізація програм не реальна. Тому джерелом програм і директив виступають політичні партії, а також держави в особі державного апарата.

Практичний. Впровадження в суспільну свідомість певних ідеологічних установок у вигляді програм, гасел і вимог приводить до певного типу політичної поведінки. Сила тієї або іншої ідеологічної системи визначається ступенем освоєння громадянами її цілей і принципів, мірою їхнього втілення в практичних справах і вчинках широких верств населення. Таким чином, політична ідеологія з'являється як система світогляду і концепцій відносно навколишнього світу, певне світорозуміння й у той же час система політичних орієнтацій й установок. Це одночасно навчання (доктрина), програма й політична практика.

Виступаючи одним з найважливіших компонентів політики, ідеологія відіграє важливу роль у соціальному житті, виконує в суспільстві наступні функції:

– Оволодіння суспільною свідомістю. Будь-яка ідеологія прагне залучити на свою сторону як можна більше число людей і направити їхню активність на реалізацію властивих їй цілей, завдань і пріоритетів. Здійснення цієї функції допускає наявність у якості органічної складової частини політичної ідеології критеріїв оцінки минулого, сьогодення й майбутнього в політичному житті суспільства.

– Прагнення ідеалізувати майбутнє. Політична ідеологія, як правило, не ставить завдання наукового обґрунтування свого змісту, своїх положень і висновків. Її завдання – збуджувати віру в правильність обраної окремою суспільною групою політичної, економічної й соціальної стратегії розвитку суспільства.

– Компенсація соціальної незадоволеності надією на благополучну зміну соціального буття. Це викликано, з одного боку, тим, що політична ідеологія відбиває дійсність у формі ідеалів і цілей, які погано погоджується з науковим обґрунтуванням. А з іншого боку, практична перевірка положень політичної ідеології утруднена складністю, різноманіттям і суперечливістю соціально-політичних процесів.

– Спрямованість на інтеграцію суспільства. Виражаючи інтереси певної соціальної групи або класу, політична ідеологія націлена на об'єднання суспільства в цілому. Найбільш яскраво інтеграційна функція проявляється в національних ідеологіях, що прагнуть згуртувати всіх представників націй для досягнення загальних цілей, особливо при протистоянні іншим націям або державам.