Теоретичний матеріал до практичного заняття

Тема: Літосфера. Класифікація форм рельєфу Землі.

План

1. Геоморфологія - наука про рельєф. Основні етапи її розвитку.

2. Сучасні уявлення про літосферу, особливості її формування. Риси земної поверхні.

3. Поняття про форми та елементи форм рельєфу

4. Класифікація форм рельєфу

5. Морфологія земної кори і гіпсографічна крива

6. Генезис рельєфу

7. Вік рельєфу.

Словник: літосфера, педиплен, геоморфологія, рельєф, форма рельєфу, морфострукрута, геотектура, морфоскуптура, генезис рельєфу відносний та абсолютний вік рельєфу.

1. Геоморфологія - наука про рельєф. Основні етапи її розвитку.

Геоморфологія (з грецького - вчення про форму Землі) - наука про будову, походження, історію розвитку та сучасну динаміку рельєфу земної поверхні. Об’єктом вивчення геоморфології є рельєф - сукупність нерівностей земної поверхні, різних за формою, розмірами, походженням, віком та історією розвитку. Утворюється він завдяки складній взаємодії земної кори з водною, повітряною та біологічною оболонками Землі. Предметом вивчення геоморфології як науки є сукупність процесів, в результаті яких утворюються різні форми рельєфу. Історичні етапи розвитку геоморфології. Геоморфологія як наука почала формуватися у кінці ХVІІІ-початку XIX століття. Цьому сприяли роботи М.В. Ломоносова “О слоях земных”, Ч. Лойеля “Основи геології” та інших, де особлива увага приділялась питанням еволюції рельєфу. Систематизація уявлень про будову земної поверхні, її походження та спроби класифікації рельєфу відбувалися в узагальнюючих працях Рихтгофена, Тенка, Павлова. Родоначальниками геоморфології як науки вважаються американський вчений В.Девіс та німецький В.Пенк. Вчення В.Девіса про геоморфологічні цикли до цього часу не втратило своєї наукової цінності. За признаком провідного процесу він виділив “нормальний” (водно-ерозійний), льодовиковий, морський і еоловий) цикли розвитку рельєфу. Діяльність провідного процесу відбувається і в кінцевому випадку рельєф (пенепленізує). Новий цикл розвитку рельєфу можливий після підняття пенеплену над базисом ерозії. В. Пенк пов’язав денудаційні процеси з вертикальними рухами земної кори. Ним розроблений принцип вивчення тектонічних рухів на основі аналізу рельєфу. За відміну від В. Девіса, процеси пенепленізації відбуваються не зверху, а з боків завдяки розширенню долин. В. Пенк розглядав розвиток рельєфу як процес ) одночасної дії зовнішніх і внутрішніх сил (ендогенних та екзогенних). Істотний внесок у розвиток геоморфології зробив І.С. Щукін, розробивши концепцію систематики і класифікації рельєфу. К.К. Марков висунув ідею про геоморфологічні рівні, виділивши абразійно-акумулятивний (біля морів або великих озер); денудаційний (загальна денудація і ерозійна діяльність поверхневої води); рівень снігової лінії в горах; верхній денудаційний рівень (вершини найвищих гір). В роботах Л. Кінга ставиться під сумнів застосування концепції пенеплену і висувається ідея плантації - руйнування схилів з утворенням педиментів, а паралельне відступання схилів призводить до повного виположування - педиплену. І.П. Герасимовим і Ю.А. Мещеряковим висунута ідея “геоморфологічного етапу” розвитку Землі, згідно якого сучасний рельєф у цілому закладений у мезозої і до цього часу відбувається його формування. Ними ж розроблене уявлення про геотектури і морфоструктури - найбільші і великі структури, які є у сучасному рельєфі. Інтенсивно розвиваються такі напрямки геоморфології як палеогеоморфологія (вчення про давній рельєф), структурна геоморфологія, кліматична і динамічна геоморфологія, морська геоморфологія, геоморфологія дна водойм і морських берегів.