70. Проблема суб’єктів історії: особа, народні маси, класи, нації. (к.Маркс „к критике политической экономии”).

Суб’єкт – це носій предметно-практичної діяльності і пізнання, джерело активності, спрямованої на об’єкт.

Суб’єктом суспільного розвитку є особистість, що виступає як соціальний вияв кожної людини, виражений у конкретній індивідуальній характеристиці. У всіх сфкрах життя людина, особистість відіграє активну роль. Цілком очевидно, що історична особистість, її роль є своєрідним результатом двох складових: соціальних умов, суспільних потреб, з одного боку, і якостей конкретної особистості – з іншого.

Особисоті обїєднуються у соціальні групи – сукупність людей обїєд спільними інересами чи спільною справою.

Серед соціальних груп найважливіша роль як суб’єктів розвитку суспільства належала класам.

Класи – певні верстви населення, які роз’єднані за певною ознакою, один клас стоїть на іншим.

Головна класоуворююча ознака – відношення до засобів виробництва (за Марксом).

Производственные отношения– экономич отношения, склад между людьми в процессе производства, распределения и потребления мтариал. благ.

Производиельные силы–

Исорию двигают обездоленные классы борясь с буржуазией, это приводит к революции и смене соц-экономич формации на более прогресивную.

Пролитарий – работник, продающий свій труд.

Взаимоей особы и народ массы: массы – основ движ силы в революции. Праващая верхушка (или конкрет человек) двигает массы.

Поражение – когда идеаллы особы не находят отклик в массах, либо когда масса не направленна, хаотична и ее энергия рассеена.

Суб’єктом суспільного розвитку є також народ. У широкому розумінні народ – це все населення тієї чи іншої країни (тобто це демографічне розуміння цього поняття). В іншому розумінні – етносоціальному – це термін, що означає різні форми етнічних чи етносоціальних спільностей людей (плем’я, народність, нація). Зрештою, це і соціальна спільність, яка включає на різних етапах історії ті групи і верстви, які за своїм об’єктивним становищем здатні вирішувати завдання розвитку суспільства. Народ – вирішальна сила всіх соц-політич діянь. Народні маси завжди хось веде.

Практично всі, хто задумується над історією, визнають, що в її „живому русі” беруть участь і широкі народні маси, і видатні історичні особистості, і еліти.

К. Маркс «к критике политической экономии»

В общественном производстве своей жизни люди вступают в определенные, необходимые, от их воли независящие, отношения — производственные отношения, которые соответствуют определенной ступени развития их материальных -производительных сил. Совокупность этих производственных отношений составляет экономическую структуру общества, реальный базис, на котором возвышается юридическая и политическая надстройка, и которому соответствуют -определенные формы общественного сознания. Способ производства материальной жизни обусловливает социальный, политический, духовный процессы жизни вообще. Не сознание людей определяет их бытие, а, наоборот, их общественное бытие определяет их сознание. На известной ступени своего развития материальные производительные силы общества приходят в противоречие с существующими производственными отношениями. Из форм развития производительных сил эти отношения превращаются в их оковы. Тогда наступает эпоха социальной революции. С изменением экономической основы более или менее быстро происходит переворот во всей громадной надстройке.

Марксизм дал руководящую нить, позволяющую открыть закономерность в этом кажущемся лабиринте и хаосе, именно: теорию классовой борьбы. Только изучение совокупности стремлений всех членов, данного общества или группы обществ способно привести к научному определению результата этих стремлений. А источником противоречивых стремлений является различие в положении и условии жизни тех классов, на которые каждое общество распадается.

Маркс рассматривал систему буржуазной экономики в следующем порядке: капитал, земельная собственность, наемный труд, государство, внешняя торговля, мировой рынок.