
- •56. Соціальне буття як проблема. Філософія історії: специфіка, головні проблеми.
- •57. Проблема типологізації історії. Культура, цивілізація, формація, епоха. (м.Данилевський, к.Маркс, а.Тойнбі, о.Шпенглер, к.Ясперс).
- •58. Поняття традиційного, індустріального та постіндустріального суспільства. Ідея інформаційного суспільства.
- •59. Суспільство і природа: єдність і відмінність. Екологічні та демографічні проблеми.
- •60. Людина і суспільство: проблема єдності та відчуження (Локк, Руссо, Маркс). Г.Маркузе „Одновимірна людина”.
- •Робота "Відкрите суспільство та його вороги"
- •64. Мораль як соціокультурний феномен. Категорії моралі. Мораль та право.
- •65. Політика і політична організація суспільства та їх роль у визначенні суспільних процесів. Структура політичної організації. Демократія і тоталітаризм. (н.Макиавелли „Государь”).
- •66. Право і правосвідомість. Ідея правової держави. Право і закон. Право і справедливість. Конституція і її роль у суспільстві. Особливості Конституції України. Проблема прав людини у сучасному світі.
- •67. Громадянське суспільство і держава. Проблеми становлення громадянського суспільства в Україні.
- •69. Історичні форми людських спільнот. Етнос і нація. Особливості формування української нації. Національна ідея (м.І.Костомаров „Закон Божий”).
- •70. Проблема суб’єктів історії: особа, народні маси, класи, нації. (к.Маркс „к критике политической экономии”).
- •К. Маркс «к критике политической экономии»
- •71. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти та консенсус як форми суспільних трансформацій.
- •73. Людина як суб’єкт власного життя. Життєвий шлях людини: поняття, проблеми, цілісність. (э.Фромм «Душа человека»).
Робота "Відкрите суспільство та його вороги"
К Поппером. Він дійшов висновку, що і еволюція життя на Землі, і еволюція людського суспільства є унікальним історичним процесом, опис якого не є законом. В історії діють не закони, а тенденції. Останні не є законами. Судження, яке стверджує наявність тенденції в певний момент часу й у певному місці, є одичним історичним судженням, а не універсальним законом. Саме звичка переплутувати тенденції з законами і водночас. Інтуїтивне визнання тенденцій (таких, як технічний прогрес) живлять провідні доктрини еволюціонізму та історицизму - вчень про невблаганні закони біологічної еволюції й непорушні закони руху суспільства, зазначає К. Поппер.
"Докази, що лежать в основі Марксового історичного пророцтва, -неспроможні. Його винахідлива спроба зробити пророчий висновок із спостережень над сучасними економічними тенденціями зазнала краху. Причина цієї невдачі...як пророка поясняється цілковито убозтвом історицизму як такого тим простим фактом, що якщо ми сьогодні спостерігаємо те, що виявляє ознаки історичної тенденції чи закономірності, то напевно не знаємо, чи збережуться ці самі ознаки завтра".
62. Наука і техніка як чинники суспільного розвитку. Сциєнтистські та технократичні концепції історичного процесу і їх оцінка.
Наука – форма человеческих знаний, система понятий о явлениях и законах действительности, цель н. исследовать на основе опред. методов познания объектив законов развития природы, общесва, мышления для предвиденья и преобразования действительности в интересах общества.
Научно-техн. прогресс (НТП) представляет собой процесс развития научных (чаще всего естественнонаучных) знаний и внедрение их в производство в виде техники и технологии. При этом техника в практической деятельности людей выступает и как средство производства, и как его конечный продукт – результат производств. деят. людей. Поэтому она составляет важнейший элемент производит. сил, определяющих в конечном счете характер и содержание способа производства, будучи непосредственно связана с наукой и технологией как совокупностью различных знаний, навыков, устойчивых образцов деятельности, особого рода умений. Техническая деятельность изначально связана с преобразованием артефактов – устройств, созданных человеком и отсутствующих в неочеловеченной природе. ТП предполагает неразрывное, послед. накопление научн. знаний и технологий: соотв. артефакты могут быть созданы только при наличии соотв. производств. базы, а практически применяться для соответ. целей лишь при наличии определенного уровня профессиональных умений
Значение техники и технич. деятельности не сводится лишь к тому, что они составляют ядро производит. сил общества и выступают как механизм преобразования предметной среды, в которой живет человек. Опосредованно, через систему общественных отношений, они влияют на весь образ жизни и мировоззрение человека, причем это влияние многообразно и не может быть оценено однозначно
Сциентизм возник в результате НТР как некритическая уверенность в способности науки решить все социальные проблемы. В качестве идеала сциентизм ориентируется прежде всего на результаты и методы естественных и технических наук. С точки зрения сциентистов проникновение науки в жизнь делает последнюю организованнее, управляемее, рациональнее, осмысленнее
. В конце 60-х приходит теория постиндустр. общ., основными признаками которого являются: создание экономики услуг, доминирование слоя научно-технических специалистов, центр. роль теоретич. знания как источника нововведений и политич. решений в обществе, возможность самоподдерж. технологич. роста, создание новой “интеллектуальной” техники. На каждой стадии (доиндустр., индустр. и постиндустр.) доминир.роль в социальной организации играют различные институты: церковь и армия в традиционном обществе, промышленно-финансовые корпорации в индустриальном, университеты в постиндустр. обществе. Общество рассматривается как система взаимодействующих факторов – техники, социальной структуры, политики, духовных ценностей. Для постиндустробщества характерно смещение зоны противоречий и конфликтов с социально-классовых отношений в область взаимодействия индустр. и постиндустр. секторов общества, экономики и культуры.
В традиционном обществе выражен замедленный темп социальных изменений, виды деятельности, их средства могут столетиями существовать в качестве устойчивых стереотипов, соответственно в культуре этих обществ приоритет отдается традициям, образам и нормам, аккумулирующим опыт предков , канонизированные стилям мышления , инновационная деятельность не воспринимается как высшая ценность.. Развитие техногенной цивилизации начинается с момента эпохи Ренесанса. Она проходит три стадии: прединдустиальную, индустриальную и постиндустриалную. Важнейшей основой ее жизнедеятеяльности становится развитие техники, технологии не только путем стихийно протекающей иновации в сфере самого производства , но и за счет регенерации всех новых научных знаний, их внедрения в технико - технологическкие процессы. Изменение этого мира приводит к активным трансформациям социальных связей людей. В техногенной цивилизации НТП постоянно меняет типы общения , формы комуникации людей , типы личностей и облаз жизни. В результате возникает отчетливо выраженная направленность прогресса с ориентацией на будущее.
технического взгляда на мир, ибо познание мира является условием для его преобразования. Оно создает уверенность в том, что человек способен, раскрыв законы природы и социальной жизни, регулировать природные и социальные процессы в соответствии со своими целями. Поэтому в новоевропейской культуре и в последующем развитии техногенных обществ категория научности обретает своеобразный символический смысл. Она воспринимается как необходимое условие процветания и прогресса.
63. Духовний фактор в історії. Суспільні ідеали (свобода, соціальна справедливість, солідарність та ін.), ідеології, соціальні міфи та утопії в житті суспільства.
Духовність– основа людського буття, котра створює смисли. Це здійснення того , що не знаходить свого прояву природним чином , поєднання ладу світу і буття і саморозбудови людини , що містить цілі існування.
Духовність– це те , що протиставлене поняттям матеріальне і природне , Це керуюча основа буття , нематеріальна активність людей (традиція , культура) , як безперечна , смислова наповненість.
Дві сторони духовності
об'єктивна: не пов'язана з людиною;
суб'єктивна : дух людини.
Платон говорить , що тіло – це темниця душі , душа – духовна цілісність , після смерті душа летить до Бога.
Августин говорить ,.що душа і тіло народжуються одночасно , після смерті вони роз'єднуються.
В українській традиції – духовне вчення – вчення про серце: Сковорода , Юркевич. Духовне здійснюється шляхом усвідомлення.
Єдність матеріального і духовного – це єдність душі і тіла або духовний характер і водночас матеріальний вираз в культурі
Економічні надбання в суспільстві залежать передусім від духовних якостей людини. Розумним машинам потрібен розумний робітник. Саме духовна криза спричиняє деструктивні процеси в його економічних структурах.
Серед носіїв ідеї первинності духовного начала в суспільному бутті – Платон, Фіхте, Гегель, Сковорода , які говорили , що означальною ознакою людської діяльності є її усвідомленість і одухотвореність.
Постійно-діючим джерелом духовності індивіда є людська культура, ті духовні надбання людства , які створювались протягом тисячоліть попередніми поколіннями (мистецтво, філософія, мораль, наука, релігія).
Духовно-практичні форми духовності: світогляд , переконання , вірування, сподівання , а також Істина, Добро , Краса. Аналіз духовності здійснюється під кутом зору суспільної свідомості і індивідуальної свідомості . Індивідуальна свідомість - це духовний світ окремих людей і суспільна свідомість – свідомість , яка виражає інтереси класів , груп і суспільства у цілому. Хоч суспільна свідомість може існувати тільки в діяльності людини, але воно має відносну самостійність. Форми суспільної свідомості – наука , мистецтво , мораль і т.д. –не зводяться до індивідуальної свідомості.
Свобода – здатність людини діяти у відповідності з своїми інтересами і цілями, спираючись на пізнання обєктивної необхідності. В історії сусп. думки проблема СВ. зводилась до того, чи володіє людина свобою волі, або обумовлені чи необумовлені його наміри і вчинки зовн. обставинами. Матеріалістичне розуміння історії відкидає суб’єк.- ідеалістичне уявлення про Св.
Справедливість – категорія морально-правової, а також соц.-політ. свідомості. Спр. поняття про відповідні уявлення сутності людини та його права. Включає в собі вимоги між практичною ролю різних індивідів (соц. груп) у житті суспільства і їх соц. становищем, між їх правами і обов’язками, між правами і обов’язками, працею і нагородою. Невідповідність у цих відношеннях оцінюється як несправедливість
В історії значну роль відіграли суспільні ідеали. Негативіст. Дух. Фактори в історії –всі соц. теорії, соц. міфотворчість. Позитивні – ідеологія- позитивний феномен, який сприяє існуванню суспільства. Науковці звернули увагу на механізм соц. міфотворчості. Замість “міфу” вживали ”утопію”. Такий підхід ототожнювався з хибністю. Нелогічним діям людей надають певної форми. Соц. міф використовується різними політ. силами, з метою маніпулювання свідомістю. Соц. міфологія сукупність науково необгрунтованих образів і людей про стан суспільства. Суспільні явища, соц. розвиток та зміни, що виникають як спонтанно, так і поширюються через засоби масової інформації з метою трансформації. Це призводить до утруднення самосвідомості. Ця зміна позбавляє масової свідомості, культивує емоційні сприйняття. Сприяє утворенню натовпу. Соц. міфи у вигляді готових рецептів (ілюзія вирішує проблему, непотрібність наукового знання). Соц. міфотв. виступає як сурогат сусп. цінностей.
Ідеологія – система концептуально оформлених уявлень та ідей , яка є виразником інтересів та ідеалів суб’єктів політики, а саме класів, націй, політ. партій, рухів. Виступають формою санкціонування, або ж існуючого в суспільстві панування та влади, або радикльного перетворення. Специфіка – ідеологія утворюється завдяки діяльності партій, партій рухів, ідеологів. Структурні ел-ти політ. програми, символи. В кожні ідеології входять помилкові знання. Соц. міфи складові ідеології. Коли розвалюються соц. міфи, соц. свідомість в стані вакууму.