71. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти та консенсус як форми суспільних трансформацій.

Основні форми соціально-політичних перетворень в суспільстві: реформи, революції, війни.

Реформи – (перетворювання) це перебудова у способах функціонування соціальних інститутів, закладів, які відбуваються на основі існуючої законодавчої бази з метою вдосконалення існуючих систем, основа не порушується. Можуть бути різними за масштабами і сферою застосування. Але бувають такі протиріччя, які неможливо розв’язати за допомогою реформування. Тоді і відбуваються революції.

Соціальна революція– це якісний стрибок в житті суспільства, який стосується глибинної сутності життя суспільства.

Ознаки революції:

1. перехід влади в усій її повноті від тієї частини населення, яка нічого не хоче міняти, до рук тих, хто потребує змін, тобто ця група виражає інтереси суспільства.

2. це не одномоментний акт, може бути навіть кілька етапів.

Революція характеризується рушійними силами (це ті соціальні шари населення, які здійснюють цю революцію). Революція пов’язана зі зміною життя суспільства неконституційним шляхом.

Робесп’єр розрізняв революційне і конституційне правління. Мета революційного правління – створення республіки; революція – це боротьба свободи проти тиранії. Революційний режим призводить до терору.

Війна– це соціальний феномен, який відіграє значну роль в житті суспільства, це насильницька діяльність, яка застосовується в інтересах певної держави і призводить до збройних сил. (Гобсс: суперництво, недовіра, жадоба слави – причини війни; Руссо: майнова нерівність людей – джерело війни; Фрейдисти: людині притаманна вроджена агресивність). Багато авторів вважали джерелом війни географічний чинник. Національний суверенітет також є джерелом війн.

Війна не є революцією:

0. різний характер протиборчих сил;

1. специфіка за формами та засобами досягнення цілей.

Війне не завжди змінює соціальний лад.

Класифікація війн:

1. за історичною ознакою:

1.1. справедливі

1.2. несправедливі

2. по масштабам

3. по часу

4. по простору

5. по учасникам

6. по військово-технічному рівню.

72. Проблеми сенсу та спрямованості історії. Основні концепції критеріїв суспільного розвитку. (Ф.Фукуяма «Конец истории»).

Ясперс у своїй праці “Смисл і призначення історії” робить акцент на тому, що людство має єдине походження та єдиний шлях розвитку, не дивлячись на те, що більшість фактів, здавалось, говорять проти цього. Темою ясперсівської філософії стали людина та історія як споконвічний вимір людського буття і філософії як спосіб вільного роздуму, збагнення людського і історичного у його індивідуальності і неповторності. Ясперс викладає свої погляди на загальні закономірності, що характеризували розвиток людства протягом тих 5 тисяч років, що охоплюються поняттям історія (тобто щодо яких ми маємо письмові свідчення). Його можна структуризувати, виділити в ньому певні етапи, а також тенденції розвитку, на основі яких можна буде виробити гіпотези щодо майбутнього людської цивілізації. Ясперс виділяє чотири найважливіші етапи, на кожному з яких людина починала рух уперед від нової основи: 1) доісторія; 2) епоха великих культур давнини. (шумеро-вавилонська, єгипетська та еллінська на Заході; доарійська культура Інду; архаїчний Китай); 3) осьовий час, накопичений духовний і інтелектуальний потенціал якого складає основу людської духовності аж до сьогодення; 4) науково-технічна епоха (розпочалася близько 1500р.). Людство має єдині витоки і мету, що нам невідомі і до осмислення яких ми прагнемо. Припущення цієї єдності Ясперс називає постулатом філософської віри, що зв'язує воєдино екзістенцію з трансценденціей, що орієнтують свідомість і самосвідомість людини на уявленні про Єдине чи Божествене.Пробудження духу, вважає Ясперс, є початком буття загальної історії людства, яке до цього було поділене на локальні культури. З того часу людство неухильно йде цим спільним шляхом. Тому встановлення взаєморозуміння, відкритість різних типів суспільства, релігій і культур є життєво необхідним для людини.

Необхідно створити науку, яка б чітко усвідомлювала свої межі, водночас пізнаючи те, що можна пізнати. Техніка - це сукупність дій мислячої людини, спрямованих на панування над природою з метою скинути тягар злиднів і отримати необхідну форму зовнішнього середовища.

Світова історія може розглядатися і пізнаватися лише за умови визнання ідеї історичної цілісності. Історичне пізнання є розуміння змісту, тому розгляд всесвітньої історії – це пошук і об'єктивація її головних значень.