27. Релігійна філософія XX ст. (п.Тейяр де Шарден, п.Тілліх, г.Марсель)

П.Тейяр де Шарден „Феномен человека”

Религиозная философия 20 ст. ознаменовалась тесной связью религии и науки. Одним из представителей этого направления философии является Пьер Тейяр де Шарден. В своей книге “Феномен человека” он развитие жизни разделяет на четыре периода:

1. Преджизнь (возникла из ткани универсума)

2. Жизнь (условия появления жизни)

3. Мысль (возникновение мысли, современная Земля)

4. Сверхжизнь (коллективный выход за пределы Земли)

І. Если универсум с астрономической точки зрения представляется в состоянии пространственного расширения, то с физико-химической точки зрения он выступает как бы в состоянии органического свертывания (переход от простого к сложному), что связано с увеличением внутренней сосредоточенности (психики).

Оригинальность позиции Шардена состоит в том, что специфическое свойство земных субстанций все больше оживляется с увеличением усложнения – и это лишь проявление и местное выражеие универсального поцесса.

Далее он приходит к выводу – эсли это так, то сзнание, с т. з. опыта определяемое, как специфическое свойство организованной сложности, выходит далеко за пределы того интервала, внутри которого мы можем его определить.

ІІ. Второй особенностью “Феномена человека” является то, что появлению в человеческом потомстве способности рефлексии, придается значение порога (изменение эволюционного состояния). Она характеризуется тремя свойствами:

1. Появление в индивидуальной жизни внутренних факторов организации (изобретения), а не просто полагается на внешние.

2. Появление между элементами сил сближения и удаления (симпатии и антипатии).

3. Пробуждение в сознании каждого элемента в отдельности потребности в неограниченном продолжении жизни (есть переход от относительной необратимости жизни к абсолютной).

ІІІ. Выступление отдельных индивидуумов за пределы инстинкта в мысль. Начало процесса социализации. Образование социума.

“Через социализацию человека, специфическое действие которой состоит в сосредоточении на себе всего пучка мыслящих пленок и волокон Земли, продолжает свой ход сама ось космической интерьеризации – такова 3-я, самая решающая из всех оптация.

Далее Шарден говорит, что “Религия и наука – две неразрывно связанные стороны, или фазы одного и того же полного акта познания, который только один мог бы охватить прошлое и будущее эволюции, чтобы их рассмотреть, измерить и завершить.

IV. Новый скачок изменения состояния. “Нашей ноосфере предназначено замкнуться в себе и что не в пространственном, а в психическом направлении она найдет выход из Земли, не выходя за её пределы”.

Конец света – внутренний возврат к себе целиком всей ноосферы, достигшей одновременно крайней степени своей сложности и сосредоточенности.

Конец света – переворот равновесия, отделение сознания, в конце концов достигшая своего совершенства, от своей материальной матрицы, чтобы отныне иметь возможность всей своей силой покоиться в боге-омеге.

28. Антропологічний ренесанс в філософії хх ст. ( м. Шелер Положение человека в космосе. Проблема человека в Западной философии – м., 1989).

Макс Шелер (1874-1928) німецький філософ основоположник філософської антропології як самостійної дисципліни соціології й аксіології - вчення про цінності. Спочатку піддався впливу філософії життя і феноменології, пізніше звернувся до релігійної філософії, а далі до метафізики персоналістичного типу.

Філософська антропологія - це досить впливова течія сучасної філософської думки, в центрі уваги якої проблема людини, а головна ідея - створення інтегральної концепції людини; основні представники філософська антропології - М Шелер, А. Гелен, Г. Плеснер, Е. Ротхакер. У противагу раціоналістичним вченням філософська антропологія втягує в сферу дослідження душевно-духовне життя людини - емоції інстинкти потяги, що найчастіше приводить до ірраціоналізму; представники даного напрямку абсолютизують цю сторону внутрішнього світу людини применшуючи розумний початок. Основна лінія цього погляду - пошуки антропологічних основ людської життєдіяльності, культури, моральності права, соціальних інститутів. Суспільне життя зводяться до міжособистісних відносин, заснованих на природних симпатіях людей - "щирі взаємності". Усе багатство соціального життя обмежується актами визнання "іншого", зустрічі Я і ТИ. Їх взаємоспілкування досягається завдяки співпереживанню і спільності мови з його психосемантичними індивідуальними нюансами. У протилежність колишнім концепціям людини, що прагнули виявити деяку стійку структуру особистості, представники філософської антропології взагалі відмовилися розглядати сутність людини та її існування. Людина це завжди щось незавершене, а тому не піддається строгому визначенню.

М. Шелер рішуче заперечував ідеологію і практику соціалізму покладаючи надії на "третій" шлях - пробудження почуття моральної цінності у свідомості людей. Він протиставляв логіці інтелекту логіку почуття. Любов по Шелеру - це акт сходження який супроводжується миттєвим прозрінням вищої цінності об'єкта. Шеллер розглядав феноменологический підхід не як спосіб перетворення філософії в "строгу" науку, а як екзистенціальну можливість "прориву до реальності"; характерний для нього дуалізм світових цінностей як ідеальних завдань і наявного реального буття досягає особливої гостроти в роботі "Місце людини в Космосі" де могутній, але сліпий життєвий прорив і всепостигаючий, але неспроможний дух виступає як основний принцип людського буття.

Він припускав, що філософська антропологія з'єднає наукове вивчення різних сфер людського буття з цілісним, філософським його розумінням. Програма, висунута Шелером, не була виконана. Філософська антропологія, незважаючи на деякі її наукові і теоретичні досягнення не стала цілісним вченням про людину і вилилася в окремі філософсько-антропологічні теорії – біологічну, психологічну, релігійну, культурну й ін.

У роботі М. Шелера “Положение человека в космосе” викладено антропологічні погляди. Виходячи з дуалістичності концепції співіснування реального й ідеального світів, він критично аналізує головні теорії духу і людини - класичну по якій дух є найбільш могутній початок і натуралістичну, по який дух виникає на основі біологічної еволюції. Він досліджує метафізичну, фізичну, психологічну, духовну основи походження людини, що рухає сили їх розвитку. На думку М. Шелера дух є не просто найвищий принцип, який визначає сутність людини, але і вираженням надвітального (віта -життя), навіть антивітального призначення людини. Як духовна істота, людина вільна від вітальної залежності і відкрита світу. У цьому, Шелер і бачить відмінність людей від тварин.