32. Проблема буття в історії філософії. Уявлення про структуру буття (матеріальне, духовне, соціальне). Концепції монізму, дуалізму, плюралізму.

Бытие – ф. категория, обозн. независимое от сознания существование объективного мира,. материи, природы, а в обществе – процесс материальной жизни людей. Проблема соотношения Б и сознания – осн. вопрос философии.

Монизм – способ рассмотрения многообразия явлений мира в свете единой основы (субстанции) всего существующего. Противоположность М. – дуализм (признающий два независимых начала и плюрализм (исходящий из множественности начал). Высшая и единственно последовательная форма М. – диалектический материализм,. утверждающий, что все разнообразия явлений природы, общества и человеческого сознания – продукт развивающейся материи.

…Представления о структуре бытия (материальное, духовное, социальное)…

Среди основных форм бытия различаются:

бытие вещей (тел), процессов, кот-е в свою очередь разделяются на бытие вещей, процессов, положение природы, бытие природы как целого; бытие вещей и процессов, сделанных человеком;

бытие человека, которое разделяется на бытие чел-ка в мире вещей и специфич-е человеч-кое бытие;

бытие духовного (идеального), кот-е существует как индивидуальное духовное и объективное (внеиндивидуальное) духовное;

бытие социального, кот-е делится на индивидуальное (бытие отдельного человека в обществе и в историческом процессе) и общественное бытие.

Выделяя основные сферы бытия (природу, общество, сознание), следует учесть, что разнообразие явлений, событий, процессов, кот-е входят в эти сферы, объединены определённой общей основой.

Особое место в онтологии занимает бытие духовного и разнообразных форм его проявления.

Дух, душа, духовное, духовность, сознание, идеальное – понятия, упортреблены в разных значениях и смыслах в мифологии, религии, философии.

Мифология отождествляет дух с действием сил природы: ветра, перемещения воздуха, грома, молнии и т.п., а также жизненного дыхания, началом низшей и высшей жизни.

Религия термином “дух” определяет души людей, кот-е имеют разум, волю, могущество, сверхестественные силы Бога.

Философское содеожание понятия “дух” по-разному толкуется философами, в частности, как присущая человеку способность мыслить, ощущать, проявлять волевые усилия, целенаправленно и творчески действовать. Часто термин дух употребляют для характеристики общественных явлений: дух народа, нации, дух солидарности и т.п.

Гегель основательно анализирует субъективный, объективный и абсолютный дух. К формам существования абсолютного духа он относит искусство, религию и философию.

Продолжая мысль Гегеля, марксизм дополняет указанные формы духа политикой, правом, моралью, называя их формами общественного сознания, кот-е отображают положение общественного бытия. Бытиё общественного сознания невозможно без его носителей – конкретно-историч-х личностей, индивидуальностей, кот-ые не зеркально отображают действительность, а преображают её в содержание.

Ще з часів сивої давнини людина, спостерігаючи різноманітність буття, намагалася з’ясувати що закладаєпідвалини багатющої різноманітності речей та подій. Єдність буття, причинність змін його та граничних підвалин його різноманітності були умовою виникнення поняття субстанції.

Якщо філософське вчення відстоює існування єдиної субстанції, воно є моністичним, двох - дуалізмом, багатьох - плюралізмом.

Ідеалістичний монізм вважає субстанцію за ідеальну, духовну (Платон, Берклі) і матеріалістичний - навпаки, матеріальну (Демокріт, Бекон). У дуалізмі визнається рівноправне співіснувння субстанції 2-х типів: декартовій матеріальній субстанції притаманна протяжність, а духовній - спроможність мислити. Плюралізм Лейбніца полягає в тому, що “монади” є безліччю простих та різноманітних субстанцій таких, що однаково володіють самостійністю, активністю та мінливістю.

33. Буття, субстанція, універсум. Еволюція уявлень про матерію. Атрибути матерії.

Буття - це все те, що є, що існує. Філософське осмислення буття дається онтологією. Онтологія - це вчення про суще, про першооснови буття: система найзагальніших понять, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності. Розглядаючи проблему буття, філософія виходить з того, що світ існує. Філософія фіксує не просто існування світу, а більш складний зв’язок всезагального характеру: предмети та явища світу. Вони разом з усіма іхніми властивостями, особливостями існують і тим самим об’єднуються з усім тим, що є, існує у світі. У категорії “буття” здійснюється інтеграція основних ідей про світ як ціле: світ є, існує як безмежна цілісність; природне і духовне, індивіди і суспільство.

У праці Ортега-і-Гассет “Что такое философия?” об’єктом, для вивчення проблем якого власне і була створена філософія вважається Універсум. Філософствувати - це означає шукати цілісніть світу, перетворювати його в Універсум.

Серед основних форм буття розрізняють:

1. буття речей (тіл) і процесів;

2. буття людини;

3. буття духовного (ідеального);

4. буття соціального, яке ділиться на буття індивідів і соціумів, спільнот.

Серед форм буття людини слід передусім визначити її предметно-практичну діяльність. На думку матеріалістів минулого, людина як фізичне тіло діє на їнші фізичні тіла з метою задоволення власних потреб; тут вона - лише мисляча річ серед усіх інших речей. Антигуманізм тлумачення людини є очевидним, але звернімо увагу на необхідність такого “речового” тлумачення: адже якщо немає тіла - немає і людини, і якщо не забезпечені елементарні матеріальні потреби, то вона не зростатиме духовно. Інша форма буття людини - практика соціальних перетворень. Людина є суспільною істотою, вона не може стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в повній ізоляції від інших людей, без запозичення знань, знарядь праці. І третя форма буття людини - це її “самотворення”, самодіяльність. Людина формує свій духовний світ пошуками ідеалів, що приваблюють її, тобто аксіологічно, також людина прагне отримати максимально адекватні уявлення про світ, в якому живе, тобто людина постійно конструює проекти перетворення світу (в тому числі і саму себе) до такого його стану, в якому б хотіла жити, стану, що гідний її.

Людина, спостерігаючи різноманітність буття, намагалась з’ясувати, що закладає підвалини багатющої різноманітності речей та подій. Єдність буття, причинність його змін та граничних підвалин його різноманітності були умовою виникнення поняття субстанції.

Ідеалістичний монізм вважає субстанцію за ідеальну, духовну (Платон, Берклі) і матеріалістичний - навпаки, матеріальну (Демокріт, Бекон). У дуалізмі визнається рівноправне співіснувння субстанції 2-х типів: декартовій матеріальній субстанції притаманна протяжність, а духовній - спроможність мислити. Плюралізм Лейбніца полягає в тому, що “монади” є безліччю простих та різноманітних субстанцій таких, що однаково володіють самостійністю, активністю та мінливістю. Загалом субстанція - це істине, суттєве, самодостатнє, самопричинне буття, яке породжує всю багатоманітність світу. Філософські уявлення про субстанцію як першоснову і сутність усіх речей, причини самої себе історично розвивался з отожнювання цієї субстанції з певними конкретними формами речовини (земля, повітря, вода, вогонь тощо), у подальшому через спроби розглянути її в деякій безструктурній першоречовині - до виникнення у давньогрецькій філософії уявлення про певні фізичні елементи, що мають особливі якості (атоми), комбінації яких визначають властивості усього сущого.

Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу - пізнаного і ще не пізнаного. Розрізняють такі структурні рівні матерії: неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти); органічний (організмений, підорганізмений, понадорганізмений); соціальний (особистість, родина, плем’я, народність, нація, клас, суспіьство, людство). Отже, поняття матерії проходить складний шлях розвитку, постійно уточнюється, поглиблюється, збагачується новими властивостями, відображає рівень розвитку пізнання людиною світу.

Рух - це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. У загальному випадку рух - це будь-яка зміна, будь яка взаємодія матеріальних об’єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії; тому рух вважається абсолютним, а спокій - відносним. Джерело руху- сама матерія. Простір і час - це філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії. Простір позначає координацію речей одної відносно іншої, час - тривалість і послідовність процесів. Найважливішим атрибутом матерії є також її нестворюваність та незнищуванність, а також здатність до саморуху та самоперетворювання . “Матерія” - це філософська категорія яка позначає об’єктивну реальність, що її відображує людина у своїх відчуттях, але від них незалежну.