
- •7. Основні риси давньоіндійської філософії: брахманізм, буддизм, індуїзм.
- •8. Філософія Давнього Китаю. Даосизм і конфуціанство
- •9. Антична філософія: характерні риси та основні періоди розвитку. Діалектика Сократа. Порівняльний аналіз „західної” та „східної” філософських традицій.
- •10.Філософія Платона: теорія ідей, вчення про суспільство та державу. (Платон. „Государство”)
- •11. Філософія Арістотеля: критика теорії ідей Платона, вчення про категорії, етика.
- •12. Філософія Середньовіччя: теоцентризм, реалізм, номіналізм.
- •Патристика (II-VI век н.Э.)
- •13. Філософія доби Відродження: гуманізм та антропоцентризм, натуралізм, пантеїзм.
- •14. Особливості філософії Нового часу : емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання. (ф.Бекон, р.Декарт)
- •15. Філософія французького Просвітництва XVIII ст.: погляди на матерію, суспільство, релігію та людину.( Монтескье ш.Л. “о духе законов”.)
- •16. Філософія Канта: вчення про антиномії, теорія пізнання, етика.
- •17. Філософія г.-в.Ф. Гегеля: принцип тотожності мислення та буття, діалектика. Розуміння історії.
- •18. Філософія л.Фейєрбаха: атропологічний принцип та вчення про релігію.
- •19. Філософія к.Маркса: матеріалістичне розуміння історії. Вплив марксизму на світову філософію та соціальну практику. (Эрих Фромм “Концепция человека у Маркса”)
- •20. Діалектика: її сутність та основні історичні форми. Діалектичний матеріалізм як історична форма діалектики.
- •21. Зародження філософських ідей в Київській Русі. (Іларіон Київський. Слово про закон і благодать)
- •22. Філософсько-етичні погляди г.Сковороди та їх вплив на українську та російську філософію. (г. Сковорода „Разговор пяти путников об истинном счастии в жизни.”)
- •Разговор пяти путников об истинном счастии в жизни.
- •23. Києво-Могилянська Академія як осередок української і слов’янської культур.
21. Зародження філософських ідей в Київській Русі. (Іларіон Київський. Слово про закон і благодать)
Перший період історії української філософії припадає на час існування Київської Русі. Виникнення філософської думки в Україні пов’язане з появою історичної спільності - український народ. Дослідження трипільської культури V-IХ ст. говорить про те, що український народ - високорозвинена спільнота. У “Велесовій книзі” показано, що зачатки української філософії зумовлені духом віри, любові і події - вінець цього - свобода. Український народ пройнятий любов’ю до життя, до землі, відважний і сміливий, рішучий і оптимістичний.
Філософська думка Київської Русі відбувалась у процесі розв’язання суперечностей між міфологічним світоглядом і християнством. Київська Русь - 1 держава продемонструвала приклад законом переходу від міфології до релігії і від релігії до філософії.
З запровадженням християнства в 988 р. Київська Русь залучилася до досягнень світової культури - античної, візантійської, болгарської. З сирійської мови здійснюється переклад повісті про Акира Премудрого, з давньоєврейської - біблійні книги, з грузинської - Сказання про іверську царицю Динару. Християнство є релігією Писання з шанобливим ставленням до Слова - світ сприймається як книга, що містить заповідану істину, яку людина має збагнути.
Разом з цим була рідна вітчизняна культура, що спиралася на давні традиційні, світоглядні уявлення східних слов'ян, яка зберігала суттєве відбиття міфологічних уявлень слов'ян. Це "Повесть временных лет", у середины ХІІ ст., "Слово про закон і благодать" Іларіона Київського, збірники Святослава, що насичені глибоким філософським змістом, "Слово о полку Ігоревім". Філософія будується на здобутті правди, пошуку особистого сенсу життя. Філософія є пізнання речей божих та людських, життя в істині. Давньоруські мислителі не заперечують значення чуттів і волі, такий орган як серце - центр зіткнення і взаємодії протиборючих сил, орган віри. Проблема співвідношення тіла і душі: тіло - плотське, зовнішнє, душа - внутрішня сутність людини.
У роботі "Слово про закон і благодать" Іларіон Київський, вшановуючи Володимира, говорить, що введення християнства - це акт, здійснений князем не лише завдяки тому, що "восиял разум и сердце его", а в результаті того, що він "возжелал сердцем и возгорел духом", щоб йому та його землі стати християнською. Серце - орган віри. Іларіон Київський вирізняє дві епохи, що визначають історичний поступ: епоха Старого Завіту, коли взаємини будувалися на засадах рабства, безмежної покори, коли існував Закон і епоху Нового Завіту, де панують свобода, істина, Благодать. Ці епохи змінюють одна одну у процесі історичного розвитку - це процес поступового поширення християнства на всі народи світу. Залучення Русі до християнства - це Благодать. Християнський світогляд уявляє історію як рух з Божої Волі і спрямовується до вічності. Іларіон уявляє собі Божественне як джерело порядку і гармонії на землі. Для нього сучасна історія - настільки досконала, що спонукає не в майбутнє, а в сьогоднішні дні вбачати мрії про ідеал. Сучасне зливається з майбутнім, спасіння вважається здійсненим у самому акті хрещення Русі, яке тлумачиться як усиновлення Богом людей. Саме тому Іларіон не говорить про майбутнє, його цікавить сучасне. Твір присвячений звеличенню "землі Руської й народу, що живе на ній".
Становлення укр-ї філ думки відбувалося в межах культури Київської Русі C-CIII ст. Найдавніші філ ідеї важко відрізнити від передфіл утворень, що наявні у міфологічній свідомості (найзагальніше уявлення про добро і зло, про першопочатки світу, про людину). Філософія, на відміну від міфу, зароджується тоді, коли починає описуватися загальна картина світу, коли формується певне світобачення на теоретичному рівні. Помітним поштовхом для розвитку філософських ідей в культурі Київської Русі C-CIII ст. було проникнення в суспільну свідомість християнства. На думку деяких дослідників, наприкінці C ст була написана і включена “Промова філософа” до складу “Повісті временних літ”, де лаконічно відтворюється “Слово про Закон і Благодать” Іларіона, “Ізборники Святослава” та ін., що насичені глибинним філософським змістом. З офіційним прийняттям християнства (988р) Київської Русь одержує можливість прилучатися до досягнень европейської культури. Інтенсивні контакти з Візантією, Болгарією та іншими країнами дають змогу використовувати як джерело розвитку філософської думки здобутки античної і візантійської філософії. Поступовов у києво-руській культурі виробляється розуміння філософії і філософа. Філософом вважається той, хто, спираючись на книжні знання, не просто здобув істину про сенс людського існування, а разом з тим перетворив одержану істину во своє благо у власному житті. Філософія мислилась не тільки як теорія, а як практична мораль. “Пространне життя Константина-Кирила Філософа” – найпошириніша в культурі К-Русі (болгарський мислитель Климент Орхидський). Згідно з ним філософія визначалась як “знання божих та людських речей, що навчає, як людина може наблизитись до Бога”. Більшість мислителів К-Русі під філософією розуміли любомудріє. Світ мудрості, світ софійності мислився як світ “преподобності”, уподоблення вищого нищому. Мудрість – це не тільки знання істини, але передусім “життя в істині”, вона не лише слово, а й діло.(“Мудростьное життя”). Велика роль книги, писанного слова, книжного вчення в житті людини. “Книжність” осмислюється як одна з найвищих чеснот людини, як запорука мудрості. (підтверження цьому -- Остомирове Євангеліє 1056-1057рр). Пошук істини йде шляхом трактування прихованого тексту писання, включаючи і Біблію – символи, притчи. Одним із способів пізнання виступає притча. Акцент на ролі в пізнанні, започаткований в “Слові про Закон і Благодать”, далі в “Посланні” та ін. Проблеми моральної гідності людини, її честі, благородства, обов’язків та прав розглядаються в творах: “Повчання” Володимир Мономах, “Руська правда” Я.Мудрий, “Слово о полку Ігоревім” та ін. В “Слові про Закон і Благодать” автор вималював погляд на історію: закономірність розвитку історії. Іларіон виділяє дві епохи: епоху “Старого Заповіту”, коли взаємодія між людьми бкдквалася на засадах рабства, покори; та епоху “Нового Заповіту”, де панують свобода, істина, “благодать”. Ці дві епохи послідовно змінюють одна одну у процесі історичного розвитку. Рух всесвітньої історії уявляється як процес поступового поширення християнства на всі народи світу. Висновок. Християнство справило позитивний вплив на розвиток філософської думки Київської Русі C-CIII ст. мислителі тієї доби намагалися дати загальну картину світу, спираючись на християнське віровчення, зрозуміти напрямок і хід історичного процесу, а також обгрунтувати буття людини. Велике місце в цьому процесі вони відводили філософії, як інтелектуальному інструментові пізнання. Філософія поступово набирала професійних ознак.
Илларион Киевский. СЛОВО “О ЗАКОНЕ И БЛАГОДАТИ” (работа получила начало отечественному религиозному философствованию) В центре внимания три вопроса: 1) закон; 2) благодать (=божественная сила, указывающая путь к добру, святой дух); 3) истина (Но о законе, через Моисея данному, и о благодати и истине, которые были Христом, эта повесть) Благодать и истина играют у Иллариона первенствующую роль, нежели закон, хотя возникает “прежде закон, потом - благодать, прежде - подобие, потом - истина. Почему предпочтение за истиной и благодатью? Может быть, потому что закон связан с необходимостью? В нем нет свободы выбора для человека, а человеку важно прислушаться к голосу благодати (не искушения), истины, которую сам выбирает, свободой своей воли. Образ закона и благодати трактует через библейские образы рабыни Агарь и свободной Сарры. ( “Родила раба Агарь от Аврама раба, сына рабыни, и назвал его Авраам именем Измаил. Вынес же и Моисей с горы Синай закон, а не благодать, подобие, а не истину”. Дилемма свободного “...родила Сарра Исаака, свободная закона и веры. И когда Бог посетил человеческое естество, явилось ранее неведомое и с о к р ы т о е - родилась благодать, и с т и н а , а не з а к о н, сын, а не раб”. “...отошел свет луны, когда засияло солнце. Так и закон, когда явилась благодать. ... И уж не теснится человечество в законе, а в благодати свободно ходит (сравни с позицией Платона). Ибо иудеи совершенствовались при свете закона, христиане же при благодатном солнце свое спасение основывают. Иудейство тенью и законом совершенствовалось, а не спасалось, христиане же истиною и благодатью не совершенствуються, а спасаются. ... Иудеи земным услаждаются, христиане же небесным”. “Знавшие закон и пророков распяли его. Ты же, ни закона, ни пророков ни читав, распятому поклонился”. “Вера благодатная по всей земле распространилась и до нашего народа русского дошла”.