20. Діалектика: її сутність та основні історичні форми. Діалектичний матеріалізм як історична форма діалектики.

Діалектикає сучасною загальною теорією розвитку всього сутнього, яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах. Діалектика поширюється на всю навколишню дійсність і є теоретичним відображенням розвитку як "духу", так і матерії, свідомості, пізнання.

Діалектикаяк філософська теорія розвитку спирається на такі фундаментальні поняття як зв'язок, взаємодія, відношення.

Закони діалектики - загальні, універсальні закони, основні з них: закон взаємного переходу кількісних змін у якісні, закон єдності і боротьби протилежностей, закон заперечення заперечення. Вони називаються основними, універсальними законами діалектики тому, що: по-перше, притаманні усім сферам дійсності, тобто діють у природі, суспільстві, пізнанні, по-друге, розкривають глибинні основи руху та розвитку, а саме: його джерело, механізм переходу від старого до нового, зв'язки нового із старим, того, що заперечує, з тим, що заперечується.

Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні конкретизується через ряд категорій (якість, кількість, властивість, міра, стрибок). Даний закон розкриває внутрішній механізм переходу до нової якості у будь-якій сфері об'єктивної дійсності, відповідаючи на запитання, як, яким чином відбувається розвиток, рух і зміна всього сутнього.

Закон єдності і боротьби протилежностей відображає важливу, фундаментальну особливість об'єктивної дійсності, котра полягає у тому, що всі предмети і явища, процеси мають суперечливі моменти тенденції, сторони, борються і взаємодіють між собою. Взаємодія протилежностей є вираженням самої суперечності, а суперечність є внутрішнім збуджувачем, імпульсом, джерелом будь-якого руху і розвитку. Суперечлива взаємодія між протилежностями є загальною причиною, котра обумовлює саморух, саморозвиток матеріальних об'єктів. Суперечності притаманні усім процесам розвитку.

Закон заперечення заперечення відображаєоб'єктивний закономірний зв'язок, спадкоємність між тим, що заперечується і тим, що заперечує. Закон заперечення заперечення - це закон великого масштабу, він виявляється в повному обсязі лише в тому разі, коли відбувається повний цикл розвитку (наприклад, зерно - стебло - нові зерна), коли мають місце три ступені в процесі розвитку (Гегелівська "тріада": теза - антитеза - синтез) або заперечення заперечення. Цей закон дає теоретичне уявлення про поступальний характер розвитку. До цього часу з приводу сутності цього закону, в філософській літературі залишились різні тлумачення.

У філософському розумінні основні закони діалектики виступають як основні фундаментальні принципи усвідомлення об'єктивної дійсності.

Такі поняття, як зв'язок, взаємодія, відношення, кількість, якість, властивість, міра, стрибок, відмінність, суперечність, протилежність, антагонізм, заперечення тощо - у діалектиці мають статус категорій.

У категоріях діалектики знаходять відображення найбільш загальні суттєві ознаки, зв'язки, властивості, відношення речей, що мають місце в об'єктивній дійсності. Ці загальні ознаки виділяються людьми в процесі пізнання, їхньої предметно-практичної діяльності.

Основні категорії діалектикиє: буття, матерія, рух, розвиток, простір, час, суперечність, антагонізм, кількість, якість, міра, стрибок, заперечення, становлення, одиничне і загальне, причина і наслідок, форма і зміст, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, частина і ціле, система, структура, елемент і т.п. Категорії діалектики - універсальні логічні форми мислення, в них сконцентровано досвід і предметно-практичну діяльність багатьох поколінь людського суспільства.

Без понять і категорій, в котрих знаходять своє відображення і матеріалізацію результати пізнання, саме пізнання було б неможливим. Особливостями категорій діалектики є: об'єктивність, всезагальність, зв'язок з практикою, історичність, рухливість.

Якщо розглядати поняття "діалектика" в історико-філософському аспекті, то:

1. в античній філософії "діалектика" означала мистецтво суперечки, суб'єктивне вміння вести полеміку;

2. "діалектика" - стиль мислення, який характеризується гнучкістю, компромісністю;

3. діалектика - це теорія розвитку "абсолютної ідеї", "абсолютного духу" (у Гегеля);

4. діалектика - це вчення про зв'язки, що мають місце в об'єктиному світі;

5. діалектика - це теорія не лише "абсолютної ідеї" або "абсолютного духу", як у Гегеля, а й розвитку матеріального світу, як у Маркса, яка враховує різнобічність речей, їх взаємодію, суперечності, рухливість, переходи, тощо;

6. діалектика - наука про найбільш загальні закони природи, суспільства і пізнання;

7. діалектика - це логіка, логічне вчення про закони і форми відображення у мисленні розвитку і об'єктивного світу, процесу пізнання істини;

8. діалектика - теорія пізнання, яка враховує його складність і суперечливість, зв'язки суб'єктивного і об'єктивного в істині, єдність абсолютного і відносного, використовуючи в цьому процесі основні закони, категорії і принципи діалектики, їхні гносеологічні аспекти;

9. діалектика - це узагальнений метод. методологія наукового пізнання.

Найважливішими вимірами діалектики вважають діалектику як теорію розвитку, як логіку, як теорію пізнання.

Діалектика:

1. як загальна теорія розвитку дає ключ до розуміння його сутності, відображає реальні процеси у природі, суспільстві і мисленні, такими, якими вони є в дійсності;

2. орієнтує на конкретне багатостороннє вивчення об'єктивних процесів, дає змогу знаходити нові грані речей;

3. закони діалектики є одночасно й законами, категоріями і принципами самої теорії пізнання;

4. діалектика є логікою узагальнення світу;

5. закони діалектики і пізнання не можуть бути різними. Вони є однаковими, тотожними і відображають лише різні аспекти діалектики: онтологічний, логічний і гносеологічний;

6. оскільки не всі філософські течії, школи визнають діалектику, вона вимагає подальшого осмислення і дослідження.

Для інформації:Якщо розглядати діалектику як теорію розвитку. то її антиподами є метафізика (вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу)), "негативна діалектика" (концепція, яка виходить з абсолютизації заперечення, всезагальної руйнації всього сутнього, тотального критицизму, відкидання будь-якої позитивності, самозаперечення); якщо розглядати як логіку, то її антиподами є софістика (грунтується на неправильномувиборі вихідних положень, на абсолютизації того чи іншого визначення, на змішуванні суттєвого і несуттєвим на хибних доведення (софізмах)) і еклектика (алогічна концепція, яка грунтується на свавільному виборі координат, на випадковому поєднанні різних сторін речей, образно кажучи, "мішанина"). Якщо ж розглядати діалектику як теорію пізнання, то її альтернативами вважають догматизм (абстрактний спосіб розгляду теоретичних і практичних проблем, коли при вирішенні їх не враховуються ні обставини місця, ні обставини часу, перебільшує значення абсолютної істини, ігноруючи момент її конкретності) і релятивізм (перебільшення значення відносної істини, відкидаючи момент її абсолютності).

Поняття “діалектика”, якщо розглядати його в історико-філософському аспекті, має декілька визначень:

1. в античній філософії поняття “діалектика” означало мистецтво суперечки, суб’єктивне вміння вести полеміку - вміння знайти суперечності в судженнях супротивника з метою спростування його аргументів;

2. пізніше під поняттям “діалектика” розуміють стиль мислення, який характеризується гнучкістю, компромісністю;

3. у Гегеля діалектика - це теорія розвитку “абсолютної ідеї”, “абсолютного духу”;

4. діалектика - це вчення про зв’язки, що мають місце в об’єктивному світі;

5. діалектика - це теорія розвитку не лише “абсолютної ідеї”, “абсолютного духу”, як у Гегеля, а й розвитку матеріального світу, як у Маркса, яка враховує різнобічність речей, їх взаємодію, суперечності, рухливість, переходи тощо;

6. діалектика - це наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання;

7. діалектика - це логіка, логічне вчення про закони і форми відображення у мислення розвитку і зміни об’єктивного світу, процесу пізнання істини;

8. діалектика - це теорія пізнання, яка враховує його складність і суперечливість, зв’язки суб’єктивного і об’єктивного в істині, єдність абсолютного і відносного тощо, використовуючи в цьому процесі основні закони, категорії і принципи діалектики, їхні гносеологічні аспекти;

9. діалектика - це загальний методо, методологія наукового пізнання, творчості взагалі.

Творці марксизму використовують матеріалістичні ідеї античної філософії, епохи Відродження, Нового часу і Фейєрбаха, але йдуть значно далі. Таким чином, матеріалізм стає діалектичним, а діалектика - матеріалістичною. Таке поєднання дало свої позитивні результати. В рамках конкретної філософської концепції виникла можливість застосувати діалектику при аналізі не лише свідомості (як у Гегеля), а й природи, економічних, соціальних, політичних та інших процесів, що відбуваються в суспільстві, процесу пізнання. Роздуми з приводу діалектики у найбільш сконцентрованому вигляді знайшли втілення у праці В.І.Леніна “Філософські зошити”. Згідно з його вченням, діалектика виявляється у двох формах: об’єктивній і суб’єктивній. Під об’єктивною діалектикою розуміється розвиток дійсності, навколишнього світу в тому вигляді, як він відбувається сам по собі, незалежно від впливу людей, тобто об’єктивно. Суб’єктивна діалектика - це відображення, відтворення реального процесу розвитку (об’єктивної діалектики) в свідомості людей. Матерія - одне з центральних понять марсиської філософії. В своїй основній філософській праці “Матеріалізм і емпіріокритицизм” (1908 р.) Ленін робить ряд принципових висновків гносеологічного характеру. Обгрунтовує ідею, що в основі матерії лежить така властивість, як відображення. Відображення - це атрибут матерії, одна з її найзагальніших характеристик. Залежно від рівня організації, розвитку матеріальних систем змінюється і його специфіка. У найзагальнішому випадку можна розрізняти відображення на рівні неживої, живої природи і на рівні свідомості, суспільства.