69. Історичні форми людських спільнот. Етнос і нація. Особливості формування української нації. Національна ідея (м.І.Костомаров „Закон Божий”).

Сукупність людей, яка має певний час більш-менш стійкий характер, певні внутрішні зв’язки та особливості називається спільнотою. Людина може перебувати у кількох спільнотах одночасно. Історичні спільноти є відносно стійкими структурами (рід, плем’я, народність, нація, сім’я – найбільш стійкі спільноти).

Рід – це кровоспоріднена група, яка має спільне походження, господарство, побут, спільні інтереси в боротьбі за підтримання свого життя. Шлюби всередині роду заборонені. Тому існують спільності родів, які утворюють плем’я (родоплемення структура). Людина не виділяла себе з племені. Була колективна власність. Поступово відбувалося укрупнення колективів і це стало причиною розпаду родоплемінного устрою. Виникла приватна власність. Роди почали розпадатися на сім’ї, які стали основною мінімальною одиницею суспільства. Цей процес веде до того, що кровоспоріднена ознака заміняється територіальною. Стара форма спільності перестала діяти, і їй на зміну прийшла народність. Поступово формувалася спільна мова, загальний побутовий устрій, звички, обряди, традиції тощо. Народність існувала від античного до феодального часу. З початком формування капіталістичних відносин порушується ця форма господарювання, та на перше місце висуваються економічні чинники, виникає нація. Виникла потреба у міцній централізації влади (один уряд, законодавство, національні інтереси, митна служба).Нация, историческая общность людей, складывающаяся в ходе формирования общности их территории, экономич. связей, литератур. языка, некоторых особенностей культуры и характера. Иногда возникновение нации рассматривается как простое продолжение и усложнение родо-племенных связей, этатистские теории связывают нацию с государством. В некоторых идеалистических концепциях «национальный дух» представляется в качестве ведущего, а иногда и единственного признака нации, в других – нация рассматривается как психологическое понятие, бессознательная психологическая общность, в третьих – нация сводится к общности национального характера, сформировавшегося на почве общности судьбы, к союзу одинаково мыслящих людей. Фактически не существует однородных наций. Етнос-сукупність людей з єдиною мовою, культурою, котрі усвідомлюють себе як окрему спільність. У нації основним є не тільки мова та культура, а й економічне життя. Представники українського етносу можуть проживати за теротиріальним економічним життям. При утворенні націївідіграли роль економічні процеси, а не етнічні.

Національна ідея - це ідея внутрішнього звязку свого історичного характеру, традицій, долі і призначення, що стали предметом свідомості та мотивацією волі народу та окремих людей, що можуть обєднати людей. Націоналізм буває двоякий: державнотворчий і державноруйнуючий - такий, що сприяє державному життю даної нації, і такий, що життя роз’їдає (Липинський). Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого - націоналізм жидівський, польський, український. Перший - націоналізм територіальний, другий є націоналізм екстериторіальним і віросповідним. Перший називається патріотизмом, другий - щовінізмом. Необхідно дивитися, хто є провідником НІ, оскільки вона може відіграватити прогресивну (демократіч.) і реакційну (фашисти) роль. Треба підтримувати такі національні ідеї, які включають. в себе національні цінності і не суперечать загальнолюдським.

Українська національна ідея: ідея самостійності та суверенності української держави живе в найширших колах українського народу з 15-16 ст. Гетьман Іван Самойловіч каже про "наше государство" та дбає про "розширення пределов его , підписання Переяславької угоди відбувалося між двома рівними державами, на чолі України стояв виборний правитель гетьман, і надалі Україна була відокремлена від Росії державним та митним кордоном, в усьму світі угода розглядалася як договір протекції. Саме на цьому грунті укр.державності зростає їдея нації малоросійської. Виразником укр.ідеї був автор першої укр.конституції - П.Орлик, конституція визначає нац - державний суверенитет України, внутріший устрій, міжнародне становище, висувається проблема відносин між владою та народом. В 18-19 ст. створюються таємні масонські організації (т.зв. братства), які виявляли тенденцію до перетворення в нац. рух, вивільнення народу(організація "Соединенніх Славян" мала мату вивільнити словян від самовластя, знищити ненавість між народами та обєднатися в федеративному союзі). Кирило - Мефодієвське товариство - Костомаров, Шевченко, П. Куліш та ін. (ідея "всі словяне мають поєднатися, але так, щоб кожний народ становив собою річ посполиту і у кожного управа була окрема і кожний народ мав свою мову, літ-ру, свій суспільний лад", також прокламувалася рівність та воля, для цього духовне піднесення та освіта народу та звільнення селян з кріпацтва). Драгоманов М.- негативний вплив на укр.ідею(загальнорусізм, демолібералізм, заперечення засад нац.революції, націоналізм для нього тільки форма). В.Подолинський(священник, 1815-1876)) розглядає концепцію майбутнього галицьких українців, і найбільш придатною є соборна, незалежна, суверенна укр.держава, до якої має увійти ї Галичина. Наприкінці 19ст. розпочинається новий етап укр.відродження - політичний, усвідомлюється їдея державності, необхідності реформування влади та строю, боротьби за владу та створення пол.партій.(Народна Рада - 1885, Українська націонал-демократична партія - 1899р., (М. Грушевський, М. Павлик, І. Франко, Яросевіч), Революційна Українська Партія - 1900, Українська Народна Партія, Українська демократично - радикальна Партія(Чижевський, Шраг, Шемет) та ін. які виступали за парламентарізм, незалежність України і т.п. В 1915р. виникає Союз Визволення України Д.Донцов виступає проти драгомановських ідей, за повний розрив з Росією, шляхом боротьби з Московщиною, нац.ідея є революційною, рушійною, в ній має бути фанатизм, аморальність, геній її здійснити. треба повернутися до давніх укр.традицій, до володарського духу, має бути нац.відродження.

Основа їдеї - любов до батьківщини, до своєї замлі до традицій, культури. Ідея “народності” стала підгрунтям для формування української державності, поява в самосвідомості суспільства україхнської ідеї як імператива культурного і політичного усамостійнення. Така ідея має об’єднувати переважну більшість населення, його волю, вневненість у собі, відповідальність і здатність виконання прямої цілі - розбудову незалежної, демократичної України, виховання самосвідомості людей. З часом вона, безумовно, перетвориться на загальнонаціональну, оскільки нестиме у собі загальноприйняті цінності. Для впровадження ідеї відродження України виникає необхідність в національно-культурному ядрі, мозковому центрі нації, біля якого гуртувалися б національно свідомі державники і політично культурна еліта нації. У політико-філософських теоріях ідея національної держави виникає як доповнення до ідеї правової держави. Якщо ліберально-демократична програма, обстьоюючи рівність громадянських прав людини, не розв’язує питання про рівність прав кожного народу, зокрема про його право на державне самовизначення, то національна ідея тим і відрізняється від ліберальної, що намагається вирішити не лише проблему правової рівності людей різних національностей, а й проблему рівності націй у розумінні їхнього права на самостійний економічний, політичний і культурний розвиток. Інакше кажучи, національна держава, що захищає територіальну єдність і політичну цілісність націй й гарантує їй розвиток національного ринку та збереження національної культури, має бути водночас правовою, демократичною державою і захищати інтереси приватної особи, її політичні й економічні свободи, гарантувати суверенітет особи.

В процесі становлення і розвитку правових, демократичних гарантій з боку держави щодо людини, індивіда як необхідних умов для формування національної держави виділитяють кілька періодів.

Перший період (ХУ1-ХУ111 ст.) - загроза фізичній безпеці індивіда, тобто загроза індивідуального насильства. Мета держави визначається тим, що вона гарантує безпеку життя і власності. Для досягнення мети держава має відповідні засоби: поліцію, суди, “державну монополію” на владу.

Другий період (з кінця ХУ111 ст.) - загроза індивиду з боку держави, деспотизму, тоталітаризму. Мета держави - безпека індивіда від загрози самої держави, тобто свобода і рівність. Засоби досягнення мети: права людини, принціп розподілу влади, право громадян на спротив незаконній реалізації державної влади.

Третій період (ХХ ст.) - загроза індивіду, що виходить з економічної нерівності і вільного ринку. Мета держави - соціальна справедливість. Засобами її доссягнення є система правового забезпечення соціальної справедливості, контроль, спрямований проти зловживань ринку. У національній державі кінця ХХ ст. мають бути ознаки всіх ціх трьох періодів. Адже часткове поєднання правових, демократичних і соціальних характеристік державного устрою відбувається саме в національно-державному утворенні. З одного боку, для того, щоб демократія виникла, утвердилась і набула стабільності, вже має існувати народ, який усвідомлює себе як певну єдність. З іншого боку, для того, щоб виникло те, що ми називаємо нацією, а не просто етносом, необхідна поява демократичних інституцій, демократичної свідомості, а також громадянина, який усвідомлює себе і частиною цілого, і індивідуальністю. Саме тому слід констатувати, що в Україні тільки починається процес переходу від проголошеної національної державності до будівництва національної держави, оскільки всім нам належить пройти, пережити нелегкий період становлення і зміцнення конкретних та ефективних гарантій соціального забезпечення життєдіяльності людини, що пов’язується насамперед з формуванням громадянського суспільства і рішучими кроками у реформуванні економіки країни.

Етнос – це більш глибоке визначення, ніж нація. Наявність етносу означає: наявність самоназви, міф про спільних предків, спільна історична пам’ять, спільна культура, зв’язок з конкретним „рідним краєм”, почуттясолідарності у певної частини населення. Реально немає націй, які б складалися з однієї етнічної групи. Нації виникають на перетині різних етнічних груп.

М.І.Костомаров "Закон Божий"

(Книга буття українського народу) (1846 р.)

Книга дає огляд нелегкої долі і драматичної історії укр. народу. її головною ідеєю є духовне і національне відродження народу його прагнення сповідувати "християнські заповіді (109 пункт). Книгу доповн. програмні документи Кирило-Мифодіївського братства.

В кн. викладені програмні положення Укр.-Слов'янського товариства Кирила і Мефодія. Трактат умовно ділиться на 3 частини: 1. Про Бога, Всесвітню історію і віру Христову. 2. Про слов'ян, Литву, Польщу, Росію, Віру Христову, 3. Про укр. козацтво і Віру христову.

1. Починається із створення світу, виникнення життя і людей на Землі по образу і подобію Божому. Приводиться положення Біблії про всесилля і всемогутність Бога, який вибирає і назначає царів земних, але поряд з ним існує "чєловєко-убійца" - диявол (керує лукавими царями) звідсіль лукавство, страсті, зло і гріхопадіння людей. Аналізуючи Єврейсько-Грецьку роль у становленні релігії, Костомаров переходить глибше в Європу - зокрема, торкається слов'янських народів. Піддає різкій критиці погляди деяких європейських філософів, що стверджують відсутність загробного життя і закликають "поклонятись егоїзмові або інтересові". Костомаров вбачає всі негаразди життя в Законові Божому, "бо скільки "+" то і стільки "-"".

2. Розглядає український народ в єдиній цілісності слов'янського племені. "І покарав Господь слов'янське племено гірше ніж другі племена, бо сам Господь сказав кому дано більше, з того і більше знищеться. І попадали слов'яне в неволю до чужих..." греків, турок, татар.

3. (75 пункт і далі) Про укр. козацтво і віру Христову.

Віруюча людина за схемою твору - серцевина історичного процесу. Віра Христова веде її до свободи. Тільки свобода забезпечує рівність, а отже і щастя країн, народів, кожної людини зокрема. Визначаючи, що людське життя та існування підкоряється Законам Божим, М.Костомаров тим самим високо ставив розуміння духовності у житті і пізнанні історичного процесу. Україна у контексті європейської спільноти бачилась на більш демократичних і гуманістичних позиціях. "І не любила Україна ні царя, ні пана", любила козацтво, де кожний був рівним, був братом незалежно від соціального походження. Вплив московщини і Польщі не похитнули козацької віри в рівність між братами, ні в Закон Божий, який є основою основ всіх благочинних дій як окремо кожного індивіда так і козацької "держави".

Було важке становище під московсько-польським натиском - але це не зламало волю козацтва: "І билась Україна літ 50, і єсть то найсвятіша війна за свободу, яка тільки єсть в історії..." "І пропала Україна, але так і не здається". "Не пропала вона, бо вона знати не хотіла ні царя, ні пихи,...ні пана... бо істинний українець ... повинен любити і пам'ятати єдиного Бога Іісуса Христа, царя і пана над небом і землею. Так воно було преждє і тепер зосталось".

"Лежить в могилі Україна, але не вмерла". "Бо голос її, голос, що звав усю слов'янщину на свободу і братерство, розійшовся по світу слов'янському".