
- •2. Структура філософського знання.
- •3. Філософія і світогляд. Структура світогляду та його історичні форми.
- •4. Філософія і міфологія. Особливості міфологічного світогляду давніх слов”ян.
- •5. Філософія і релігійний світогляд. Світові релігії. Прийняття християнства в Київській Русі та його вплив на розвиток культури України. Релігійне життя в сучасній Україні.
- •6. Філософія та наука. Методологічна роль філософії в науковому пізнанні
- •8. Філософія Давнього Китаю. Даосизм і конфуціанство
- •9. Антична філософія: характерні риси та основні періоди розвитку. Діалектика Сократа. Порівняльний аналіз „західної” та „східної” філософських традицій.
- •10.Філософія Платона: теорія ідей, вчення про суспільство та державу. (Платон. „Государство”)
- •11. Філософія Арістотеля: критика теорії ідей Платона, вчення про категорії, етика.
- •12.Філлософія Середньовіччя. Філософія Середньовіччя: теоцентризм, реалізм, номіналізм.
- •Патристика (II-VI век н.Э.)
- •13. Філософія доби Відродження: гуманізм та антропоцентризм, натуралізм, пантеїзм.
- •14. Особливості філософії Нового часу : емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання. (ф.Бекон, р.Декарт)
- •15. Філософія французького Просвітництва XVIII ст.: погляди на матерію, суспільство, релігію та людину.( Монтескье ш.Л. “о духе законов”.)
- •16. Філософія Канта: вчення про антиномії, теорія пізнання, етика.
- •17. Філософія г.-в.Ф. Гегеля: принцип тотожності мислення та буття, діалектика. Розуміння історії.
- •18. Філософія л.Фейєрбаха: атропологічний принцип та вчення про релігію.
- •19. Філософія к.Маркса: матеріалістичне розуміння історії. Вплив марксизму на світову філософію та соціальну практику. (Эрих Фромм “Концепция человека у Маркса”)
- •20. Діалектика: її сутність та основні історичні форми. Діалектичний матеріалізм як історична форма діалектики.
- •21. Зародження філософських ідей в Київській Русі. (Іларіон Київський. Слово про закон і благодать)
- •22. Філософсько-етичні погляди г.Сковороди та їх вплив на українську та російську філософію. (г. Сковорода „Разговор пяти путников об истинном счастии в жизни.”)
- •Разговор пяти путников об истинном счастии в жизни.
- •23. Києво-Могилянська Академія як осередок української і слов’янської культур.
- •24. Російська релігійна філософія кінця XIX – початку XX ст. (в.Соловйов, м.Бердяєв)
- •Бердяев н.А. “Воля к жизни и воля к культуре.”
- •25. Соціально-філософські мотиви в творчості т.Г.Шевченка та їх значення для розвитку національної самосвідомості.
- •26. Соціально-філософські погляди і.Франка. (Що таке поступ?)
- •27. Релігійна філософія XX ст. (п.Тейяр де Шарден, п.Тілліх, г.Марсель)
- •28. Антропологічний ренесанс в філософії хх ст. ( м. Шелер Положение человека в космосе. Проблема человека в Западной философии – м., 1989).
- •29. Людське існування якголовна тема філософії екзистенціалізму. (ж.П. Сартр. “Экзистенциализм - это гуманизм.” )
- •30. Герменевтика: проблеми інтерпретації та розуміння, герменевтичне коло.
- •31. Комунікативна філософія: проблеми, представники, напрямки. (Один з текстів к.Ясперса, м.Бубера, о.-ф.Больнова, ю.Хабермаса, к.-о.Апеля в роботі Ситниченко л. Першоджерела комунікативної філософії)
- •32. Проблема буття в історії філософії. Уявлення про структуру буття (матеріальне, духовне, соціальне). Концепції монізму, дуалізму, плюралізму.
- •34. Діяльність як спосіб буття людини в світі. Структура і форми діяльності: предметно-практична, духовно-практична, духовно-теоретична. Поняття духовності.
- •Структура людської діяльності
- •35. Поняття культури. Культура як реалізація творчих сил людини (буття гуманізму). Культура і цивілізація. Масова культура та її роль в сучасному суспільстві.
- •36. Модерн і постмодерн. Основні риси філософії постмодерну (ж.Ліотар, ж.Дельоз)
- •37. Проблема свідомості. Свідоме, несвідоме, підсвідоме. Свідомість людини і психіка тварин. (Марксизм, фрейдизм, к.Юнг). Проблема ідеального.
- •38. Свідомість як суспільний феномен. Колективне несвідоме (концепція архетипіе к.Юнга). Свідомість і мова. Національна мова і національна свідомість.
- •39. Філософські категорії, їх специфіка, функції, історичний характер (системи категорій Платона, Арістотеля, Канта, Гегеля).
- •40. Категорії рух, простір, час та їх світоглядне і методологічне значення.
- •Пригожин и., Стенгерс и. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой. Предисловие о. Тоффлера.
- •43. Принципи детермінізму та індетермінізму. Категорії детермінації: причина і наслідок, необхідність і випадковість, умова і обумовлене.
- •45. Проблема пізнання. Суб’єкт та об’єкт пізнання. Діалектика суб’єкта і об’єкта в процесі пізнання. Еволюційна епістемологія (ж.Піаже, к.Лоренц).
- •46. Співвідношення абстрактного і конкретного в пізнанні (г.Гегель „Кто мыслит абстрактно?”).
- •47. Істина як гносеологічна та культурологічна категорія. Концепції істини. Проблема істини в постмодерній філософії.
- •48. Чуттєве та раціональне, емпіричне та теоретичне в пізнанні. Сенсуалізм та раціоналізм. Роль емоцій у пізнанні. Проблема інтуїції.
- •49. Поняття науки. Критерії наукового знання. Ідеали та норми наукового знання.
- •50. Поняття методології та наукового методу. Методи емпіричного та теоретичного рівнів пізнання.
- •51. Основні форми наукового пізнання: науковий факт, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.
- •53. Особливості технічного пізнання. Наука, технологія, культура: проблеми гуманізації та соціальної відповідальності. ( т.Адорно „о технике и гуманизме”).
- •54. Класична, некласична та постнекласична наука. (Збірник Totallogy-XXI. Другий і третій випуск. Постнекласичні дослідження. – к.: 1999, с. 521-523).
- •55. Філософія позитивізму. Постпозитивістське тлумачення науки. (т.Кун „Структура научных революций”).
- •Філософами позитивістами були в Англії Спенсер і Міль, у Франції Огюст Конт, в Росії Лавров, Михайловський. О.Конт сформував цілий напрямок, зробивши типологізацію наук по етапам:
- •56. Соціальне буття як проблема. Філософія історії: специфіка, головні проблеми.
- •57. Проблема типологізації історії. Культура, цивілізація, формація, епоха. (м.Данилевський, к.Маркс, а.Тойнбі, о.Шпенглер, к.Ясперс).
- •58. Поняття традиційного, індустріального та постіндустріального суспільства. Ідея інформаційного суспільства.
- •59. Суспільство і природа: єдність і відмінність. Екологічні та демографічні проблеми.
- •Робота "Відкрите суспільство та його вороги"
- •62. Наука і техніка як чинники суспільного розвитку. Сциєнтистські та технократичні концепції історичного процесу і їх оцінка.
- •63. Духовний фактор в історії. Суспільні ідеали (свобода, соціальна справедливість, солідарність та ін.), ідеології, соціальні міфи та утопії в житті суспільства.
- •64. Мораль як соціокультурний феномен. Категорії моралі. Мораль та право.
- •65. Політика і політична організація суспільства та їх роль у визначенні суспільних процесів. Структура політичної організації. Демократія і тоталітаризм. (н.Макиавелли „Государь”).
- •66. Право і правосвідомість. Ідея правової держави. Право і закон. Право і справедливість. Конституція і її роль у суспільстві. Особливості Конституції України. Проблема прав людини у сучасному світі.
- •67. Громадянське суспільство і держава. Проблеми становлення громадянського суспільства в Україні.
- •68. Соціальна структура і соціальні відносини. Роль інтелігенції в суспільному розвитку. Проблема формування національної еліти.
- •69. Історичні форми людських спільнот. Етнос і нація. Особливості формування української нації. Національна ідея (м.І.Костомаров „Закон Божий”).
- •70. Проблема суб’єктів історії: особа, народні маси, класи, нації. (к.Маркс „к критике политической экономии”).
- •К. Маркс «к критике политической экономии»
- •71. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти та консенсус як форми суспільних трансформацій.
- •72. Проблеми сенсу та спрямованості історії. Основні концепції критеріїв суспільного розвитку. (ф.Фукуяма «Конец истории»).
- •73. Людина як суб’єкт власного життя. Життєвий шлях людини: поняття, проблеми, цілісність. (э.Фромм «Душа человека»).
68. Соціальна структура і соціальні відносини. Роль інтелігенції в суспільному розвитку. Проблема формування національної еліти.
Соціальна структура – це поділ людей на певні суспільні групи та колективи, відносини між якими виступають як соціальні. Мова йде про стійкі спільноти людей. Слід виділити: класи (включають в себе також різні прошарки, що не входять в класову структуру: дрібна інтелігенція, буржуазія), еліта, маргінальні структури.
Класи виділяються за ознаками:
по відношенню до виробництва;
ролі в виробництві;
участі у розподілі продукції.
У марксизмі: робітничій, середній та буржуазія, селянство. Виділяють також декласовані елементи.
Еліта – найкраще, відбірне, це те, що дозволяє нації ототжнювати себе з собою. Нації будуються зверху вниз, від еліти до народу.
Теорія кругооберту еліти (Парето) – еліта утворюється з народу, але в кінці кінців еліта вироджується.
Сучасна теорія еліти: в будь-якій соціальній структурі існує вищий привелійований клас, який здійснює управління. Ніякого прогресу в суспільстві не існує.
Суспільна нерівність- це основа життя будь-якого суспільства. Відбуваються процеси панування та підкорення.
Концепція революції менеджерів (Берн Хей): в сучасному суспільстві виник клас найманих робітників, який все більше витісняє стару еліту та відіграє все більшу роль у житті суспільства. Відбувається так звана безкровна революція.
Маргінальна особистість. Парк досліджував поведінку переселенців до Америки і прийшов до висновку, що вони мають певні особливості; це характеристика неадаптованості до певних соціальних умов (меншини). Вони намагаються інтегруватися в домінуючу групу, але їм це не вдається, вони не сприймаються за своїх і тими, звідки вони вийшли.
Соц. стр-ра – сеть отн. устойчивых, упорядоченных связей между эл-тами соц. сис-мы (соц. общностями, группами, классами, слоями, институтами). Соц. группа – совокупность нек-рого числа людей, связанных общими интересами или общим делом. Различают 3 уровня структурной организации общества:Малые соц. группы (микроструктуры) – семья, первичные производств. объединения, соседские общины, компании друзей, школьные классы, студенческие группы, военные подразделения. Эти группы характериз. малочисленностью, их члены объединены общей деят. и находятся в непоср. устойчивом общении друг с другом.Средние соц. группы (мезоструктуры) – жители одного села, города, работники одного завода, фабрики, организации.Большие соц. группы (макроструктуры) – этнические общности (племена, народности, нации), классы, группы по возрастному, половому признаку, социально-профессиональные, территориально-региональные и др. груааы и слои.Среди боьлших соц. групп важнейшая роль как субъектов общественного развития принадлежит классам. По Марксу выдел. сл. признаки классов:выделение происх. благодаря произв. деят, отношение индивидов к собственности на ср-ва производства, роль индивидов в общественной организации труда, способ и размеры полуаемого ими дохода.В совр. соц. Ф. сущ. другие точки зрения: существование классов связано с биологич. з-нами, сборьбой за выживание (социал-дарвинизм – Дарлингтон, Хакскли). Классовое разделение возникло вследствии отличий в психологии, идеях, уровня морально-интеллектуаьлного развития людей. Классы явл. отн. самост. группами людей, объед. на осн. разумных интересов в сфере производства, соц. жизни, политики (Вебер).Также развивается теории соц. стратификации и соц. мобильности (Сорокин, Липсет, Боттомер, Дарендорф). В них вместо понития “классы” исп. понятие “страты” (от лат. стратум – слой пласт). В кач-ве критерия деления на страты выступают род занятий, престиж, прибыьл, образование, вкусы, соц. интересы, степень обладания властью и т.д.Соц. мобильность (динамика) – переходы людей из одних соц. групп и слоев в другие, как равнозначные по положению, так и стоящие выше или ниже. Различается вертикальная и горизонтальная мобильность. Общество содержит “лифт” на к-ром люди могут достичь высшей страты: экономический (обогащение благодаря способностям и/или стечению обстоят.), политический (карьера), армейский, церковный, научный, брачный (выгодный брак). При горизонтальной мобильности полож. человека существенно не меняется. Также различают интергенерационную мобильность (между поколениями – перемена положения от отца к сыну), интрагенерационную мобильность (внутри поколения – инд. карьера).Во взаимоотн. разл. наций, классов, религиозных конфессий идр. групп часто случаются конфликты, игрющие решающую роль в соц. развитии. Конфликт – норма соц. жизни, выступ. побудительной силой общественного развития. Конфликты могут способствовать разделению общества в чем-то одном и консолидации в другом, приводят к распаду одних соц. групп и организации новых.Интеллигенция – часть служащих, занимающ. высококвалиф. умств. трудом и имеющ. высокий уровень образования. И. спросбствует созданию элиты, поддерж. связь элиты с народом, помогает им объед. в единую национально-культурную целостность (Липинский). Сейчас набл. тенденция к усилению роли части интеллигенции как управляющие (менеджеры). По статусу они прибл. к собственникам и обл. значит. властью (“революция менеджеров” - Бернхейм).Элита – соц.-филос. и политологич. концепция, по которой общество делится на “избранное” меньшинство и “неорганизованное” большинство, явл. объектом управления (Паретто, Моска, Шумпетер, Михельс, Липинский, Бернхейм). Элиту характеризует высокая степень деятельности, продуктивности, активности, это люди, пользующиеся в обществе наибольшим престижем, статусом, богатством, облад. интеллектуальным и иоральным превосходством, наивысшим чувством ответственности (Ортега-и-Гассет). Существуют сл. теории элит:биологическая – в элиту вх. благодаря биологич. и генетич. происх.психологическая – в основе только психологич. кач-ва элитарной группытехническая – элита –совок. людей, владеющих и управл. технич. производствоморганизаторская – элита –руков. работники, бюрократич. аппаратфункциональная – элита выполн. важнейшие ф-ции в обществераспределительная – элита – те, кто макимально получает матер. и нематер. благахудожественно-творческая – элита – представители сфер духовного производства.Теория круговорота элит – Осн. св-во соц. сис-м – достижение рановесия. Общество – пирамида с элитой наверху. Наиболее одаренные из низов поднимаются наверх, в свою очередь, члены элиты деградируют и опускаются в массы. Происх. циркуляция элит. Обнговлению элиты способствует соц. мобильность. Чем более открыта элита, тем более она способна сохранять свое ведущее положение в обществе. Чередование элит – з-н существования общества (Паретто).Теория элитарного плюрализма (Милз) – общество должно иметь множество элит, между которыми должен соблюдаться баланс.Понятие “маргинальная личность” введено амер. социологом Парком. Это личность, находящаяся на границе между соц. группами. Маргиналы вышли из своей группы, но не могут вписаться со своими нормами в другую. (иммигранты, представители этнич. меньшинств). Для маргинальной личности характерна внутр. противоречивость, дискомфорт, непоследовательность поведения. Маргиналы могут играть роль лидера в националистич. и религиозных движениях, но чаще для них отводится роль изгоя, одиночки. Для них характерно девиантное поведение (отклонение от нормы).