
- •2. Структура філософського знання.
- •3. Філософія і світогляд. Структура світогляду та його історичні форми.
- •4. Філософія і міфологія. Особливості міфологічного світогляду давніх слов”ян.
- •5. Філософія і релігійний світогляд. Світові релігії. Прийняття християнства в Київській Русі та його вплив на розвиток культури України. Релігійне життя в сучасній Україні.
- •6. Філософія та наука. Методологічна роль філософії в науковому пізнанні
- •8. Філософія Давнього Китаю. Даосизм і конфуціанство
- •9. Антична філософія: характерні риси та основні періоди розвитку. Діалектика Сократа. Порівняльний аналіз „західної” та „східної” філософських традицій.
- •10.Філософія Платона: теорія ідей, вчення про суспільство та державу. (Платон. „Государство”)
- •11. Філософія Арістотеля: критика теорії ідей Платона, вчення про категорії, етика.
- •12.Філлософія Середньовіччя. Філософія Середньовіччя: теоцентризм, реалізм, номіналізм.
- •Патристика (II-VI век н.Э.)
- •13. Філософія доби Відродження: гуманізм та антропоцентризм, натуралізм, пантеїзм.
- •14. Особливості філософії Нового часу : емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання. (ф.Бекон, р.Декарт)
- •15. Філософія французького Просвітництва XVIII ст.: погляди на матерію, суспільство, релігію та людину.( Монтескье ш.Л. “о духе законов”.)
- •16. Філософія Канта: вчення про антиномії, теорія пізнання, етика.
- •17. Філософія г.-в.Ф. Гегеля: принцип тотожності мислення та буття, діалектика. Розуміння історії.
- •18. Філософія л.Фейєрбаха: атропологічний принцип та вчення про релігію.
- •19. Філософія к.Маркса: матеріалістичне розуміння історії. Вплив марксизму на світову філософію та соціальну практику. (Эрих Фромм “Концепция человека у Маркса”)
- •20. Діалектика: її сутність та основні історичні форми. Діалектичний матеріалізм як історична форма діалектики.
- •21. Зародження філософських ідей в Київській Русі. (Іларіон Київський. Слово про закон і благодать)
- •22. Філософсько-етичні погляди г.Сковороди та їх вплив на українську та російську філософію. (г. Сковорода „Разговор пяти путников об истинном счастии в жизни.”)
- •Разговор пяти путников об истинном счастии в жизни.
- •23. Києво-Могилянська Академія як осередок української і слов’янської культур.
- •24. Російська релігійна філософія кінця XIX – початку XX ст. (в.Соловйов, м.Бердяєв)
- •Бердяев н.А. “Воля к жизни и воля к культуре.”
- •25. Соціально-філософські мотиви в творчості т.Г.Шевченка та їх значення для розвитку національної самосвідомості.
- •26. Соціально-філософські погляди і.Франка. (Що таке поступ?)
- •27. Релігійна філософія XX ст. (п.Тейяр де Шарден, п.Тілліх, г.Марсель)
- •28. Антропологічний ренесанс в філософії хх ст. ( м. Шелер Положение человека в космосе. Проблема человека в Западной философии – м., 1989).
- •29. Людське існування якголовна тема філософії екзистенціалізму. (ж.П. Сартр. “Экзистенциализм - это гуманизм.” )
- •30. Герменевтика: проблеми інтерпретації та розуміння, герменевтичне коло.
- •31. Комунікативна філософія: проблеми, представники, напрямки. (Один з текстів к.Ясперса, м.Бубера, о.-ф.Больнова, ю.Хабермаса, к.-о.Апеля в роботі Ситниченко л. Першоджерела комунікативної філософії)
- •32. Проблема буття в історії філософії. Уявлення про структуру буття (матеріальне, духовне, соціальне). Концепції монізму, дуалізму, плюралізму.
- •34. Діяльність як спосіб буття людини в світі. Структура і форми діяльності: предметно-практична, духовно-практична, духовно-теоретична. Поняття духовності.
- •Структура людської діяльності
- •35. Поняття культури. Культура як реалізація творчих сил людини (буття гуманізму). Культура і цивілізація. Масова культура та її роль в сучасному суспільстві.
- •36. Модерн і постмодерн. Основні риси філософії постмодерну (ж.Ліотар, ж.Дельоз)
- •37. Проблема свідомості. Свідоме, несвідоме, підсвідоме. Свідомість людини і психіка тварин. (Марксизм, фрейдизм, к.Юнг). Проблема ідеального.
- •38. Свідомість як суспільний феномен. Колективне несвідоме (концепція архетипіе к.Юнга). Свідомість і мова. Національна мова і національна свідомість.
- •39. Філософські категорії, їх специфіка, функції, історичний характер (системи категорій Платона, Арістотеля, Канта, Гегеля).
- •40. Категорії рух, простір, час та їх світоглядне і методологічне значення.
- •Пригожин и., Стенгерс и. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой. Предисловие о. Тоффлера.
- •43. Принципи детермінізму та індетермінізму. Категорії детермінації: причина і наслідок, необхідність і випадковість, умова і обумовлене.
- •45. Проблема пізнання. Суб’єкт та об’єкт пізнання. Діалектика суб’єкта і об’єкта в процесі пізнання. Еволюційна епістемологія (ж.Піаже, к.Лоренц).
- •46. Співвідношення абстрактного і конкретного в пізнанні (г.Гегель „Кто мыслит абстрактно?”).
- •47. Істина як гносеологічна та культурологічна категорія. Концепції істини. Проблема істини в постмодерній філософії.
- •48. Чуттєве та раціональне, емпіричне та теоретичне в пізнанні. Сенсуалізм та раціоналізм. Роль емоцій у пізнанні. Проблема інтуїції.
- •49. Поняття науки. Критерії наукового знання. Ідеали та норми наукового знання.
- •50. Поняття методології та наукового методу. Методи емпіричного та теоретичного рівнів пізнання.
- •51. Основні форми наукового пізнання: науковий факт, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.
- •53. Особливості технічного пізнання. Наука, технологія, культура: проблеми гуманізації та соціальної відповідальності. ( т.Адорно „о технике и гуманизме”).
- •54. Класична, некласична та постнекласична наука. (Збірник Totallogy-XXI. Другий і третій випуск. Постнекласичні дослідження. – к.: 1999, с. 521-523).
- •55. Філософія позитивізму. Постпозитивістське тлумачення науки. (т.Кун „Структура научных революций”).
- •Філософами позитивістами були в Англії Спенсер і Міль, у Франції Огюст Конт, в Росії Лавров, Михайловський. О.Конт сформував цілий напрямок, зробивши типологізацію наук по етапам:
- •56. Соціальне буття як проблема. Філософія історії: специфіка, головні проблеми.
- •57. Проблема типологізації історії. Культура, цивілізація, формація, епоха. (м.Данилевський, к.Маркс, а.Тойнбі, о.Шпенглер, к.Ясперс).
- •58. Поняття традиційного, індустріального та постіндустріального суспільства. Ідея інформаційного суспільства.
- •59. Суспільство і природа: єдність і відмінність. Екологічні та демографічні проблеми.
- •Робота "Відкрите суспільство та його вороги"
- •62. Наука і техніка як чинники суспільного розвитку. Сциєнтистські та технократичні концепції історичного процесу і їх оцінка.
- •63. Духовний фактор в історії. Суспільні ідеали (свобода, соціальна справедливість, солідарність та ін.), ідеології, соціальні міфи та утопії в житті суспільства.
- •64. Мораль як соціокультурний феномен. Категорії моралі. Мораль та право.
- •65. Політика і політична організація суспільства та їх роль у визначенні суспільних процесів. Структура політичної організації. Демократія і тоталітаризм. (н.Макиавелли „Государь”).
- •66. Право і правосвідомість. Ідея правової держави. Право і закон. Право і справедливість. Конституція і її роль у суспільстві. Особливості Конституції України. Проблема прав людини у сучасному світі.
- •67. Громадянське суспільство і держава. Проблеми становлення громадянського суспільства в Україні.
- •68. Соціальна структура і соціальні відносини. Роль інтелігенції в суспільному розвитку. Проблема формування національної еліти.
- •69. Історичні форми людських спільнот. Етнос і нація. Особливості формування української нації. Національна ідея (м.І.Костомаров „Закон Божий”).
- •70. Проблема суб’єктів історії: особа, народні маси, класи, нації. (к.Маркс „к критике политической экономии”).
- •К. Маркс «к критике политической экономии»
- •71. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти та консенсус як форми суспільних трансформацій.
- •72. Проблеми сенсу та спрямованості історії. Основні концепції критеріїв суспільного розвитку. (ф.Фукуяма «Конец истории»).
- •73. Людина як суб’єкт власного життя. Життєвий шлях людини: поняття, проблеми, цілісність. (э.Фромм «Душа человека»).
65. Політика і політична організація суспільства та їх роль у визначенні суспільних процесів. Структура політичної організації. Демократія і тоталітаризм. (н.Макиавелли „Государь”).
Політична сфера – це сфера, в які ведеться боротьба за завоювання, утримання та використання державної політичної влади. Розрізняють внутрішню та зовнішню політику. Область політики включає в себе три компоненти:
- політичні організації та установи, дії яких спрямовані на підтримання певних політичних відносин (політична організація суспільства);
- політичні рухи – діяльність соціальних груп, яка спрямована на збереження або зміну певних політичних відносин;
- політична ідеологія – це відображення певних теоретичних розробок, за допомогою яких здійснюється вплив на населення.
Провідним елементом є політична організація суспільства. Центральним елементом є держава та державні установи (суд, прокуратура, законодавча та виконавча влада, міліція тощо). Сюди відносять також політичні партії, церкву, різні об’єднання тощо.
Концепції виникнення держави:
1. Держава – це така сила, яка покликана підтримувати порядок у суспільстві. (Концепція суспільного договору. Локк, Гобсс, Руссо)
2. Держава – це насильство, яке тримає людей у покорі. (Теорія насилля. Кауцький)
3. Є люди сильні і слабкі, зпсихологічної точки зору, при цьому слабкі люди мають м\необхідність підкорятися сильнішим, сукупність таких взаємовідносин виступає як держава. (Психологічна теорія
4. На певному етапі розвитку суспільства виникає потреба у створенні апарату гноблення – держави, яка є знаряддям пануючого класу, для того, щоб держати в покорі тих, хто працює. (Марксиська теорія держави)
Ознаки держави: 1. територіальний принцип поділу населення; 2. наявність публічної влади (спец. Загони озброєних людей, тюрми та ін.); 3. податки.
У громадянському суспільстві держава виконує лише певний необхідний мінімум функцій. Якщо держава має багато функцій, то таке суспільство є тоталітарним.Полит. сис-ма общества вкл. в себя: Полит. отношения – между индивидами, соц. и этничными группами, нациями гос-вами, гос-вом и гражданами, гражданами и организациями, к-рые касаются власти, выработки и осущ. политики. Полит. деятельность – форма функционир. полит. отн.. осознанная целенапр. деят. соц. субъектов по реализации своих полит. интересов.Полит. организация общества – стержневой эл-т полит. сис-мы. Включ в себя : гос-во и его органы, полит. партии, общественно-политич. организации и движения, трудовые коллективы со своими органами самоуправления. Т.о. она предст. собой совок. учреждений и организаций, деят. к-рых носит политич. хар-р, т.е. направлена на осуществление полит. интересов классов, соц. групп, нац. общностей. Ведущим звеном явл. гос-во как аппарат законодательной, исполнит. и судебной власти, осущ. свою деят. в интересах господствующих в обществе соц.-классовых сил.Полит. сознание – отражение полит. жизни общества в идеях, взглядах, представлениях, традициях, соц.-полит. чувствах человека, соц. группы, нации, народа. Это понимание обществом самого себя как политич. целостности.Полит. культура – характериз. качественное состояние полит. отнош. и деят. в обществе, раскрывает степень, соц.-культурного развития человека и меру его активности в преобр. полит. действительности.Полит. и правовые нормы – выступают регулятором полит. сис-мы. Действуют и реализуются в виже принципов и утверждений, регулир. деят. полит. институтов и граждан как субъектов полит.жизни. Правовые нормы – совок. утвержд. или санкционир. гос-вом общеобязат. норм полит. поведения, выполнение к-рых обеспеч. опред. ср-вами гос. влияния. (криминальное, администр, гос. и гражданское право)Ср-ва массовой инф. – ср-ва духовного общения больших масс людей, духовно-полит. общения гос-ва и общества, человека, полит. института, междунар. организ. и др. гос-ва.Ф-ции полит. сис-мы общества – определение целей и задач общества, мобилизация ресурсов, интеграция общества при помощи власти и политики, регулир. соц.-политич. деят., легитимизация (достиж. соответствия реальной полит. жизни официальным нормам)Демократия – регулярные свободные, честные, прямые выборы, смена или подтверждение полномочий правительства только в результате выборов, защита прав как отд. личностей так и меньшинств. Бывает парламентская и президентская.Тоталитаризм – тотальный контроль над всеми сферами жизни общества и личной жизнью граждан. Монопольный контроль над производством и др. сферами общественной жизни. Бесконтрольная централизованная власть, Мощный аппарат соц. контроля и принуждения с неогр. ф-циями. Наличие идеологии. Нарушение прав и свобод граждан.Правовое гос-во – альтернатива тоталитарному. В основе лежит принцип свободы выбора народом своего соц. и полит. устройства. Опирается на конституцию, которая четко опред. взаимные обязательства управляющих и управляемых. Всякая власть ограничена законом.В Украине высокий уровень безработицы, внутренний долг, коррупция – глубокий экономич. и политич. кризис. Осн. проблема создания правового гос-ва – разрыв между законодат. и исполнит. властью, паралич судебной власти.Макиавелли - движ. сила обществ. развития - материальный интерес.
Н.Макиавелли „Государь”
Идеи Н. Макиавелли (1469 — 1527г. - итальянский государственный деятель, писатель, историк, классик политической мысли) дали жизнь современной социологической теории элит (В. Парето, Г. Моска, Ч. Миллс), повлияли на автора теории менеджерской революции Дж. Бернхейма. На лего, как на авторитет и предтечу, ссылаются теоретики бюрократии (М, Вебер, Р. Михельс), постиндустриального общества и политического прогнозирования (Д. Белл, Г. Кан и др.).
Специалисты упоминают четыре принципа Макиавелли, которые оказали влияние на развитие современного социального управления:
авторитет, или власть лидера, коренится в поддержке сторонников;
подчиненные должны знать, что они могут ожидать от лидера и понимать, что он ожидает от них;
лидер должен обладать волей к выживанию;
лидер - всегда образец мудрости и справедливости для своих сторонников.
Трактат состоит из 26-ти глав, которые можно сосредоточить содержательно вокруг 4-х основных тем: природы государства; организации и назначении милиции; личных качеств: добродетели, доблести и пороков главы государства. Макиавелли рассматривает разные формы правления, т.к. государства могут управляться абсолютно полновластно, т. е. авторитарно (империя Александра Великого), или же с помощью «баронов» Франция). Первое трудно завоевать, но легко сохранить. Второе - легко приобрести, но трудно удержать. Стабильность государственного режима, по Макиавелли, также зависит от того, удерживаются ли новые государства с помощью добродетели - Моисей, Тёзей или благодаря судьбе - Цезарь Борджа. Деяния последнего, детально описанные автором, рассматриваются в качестве образца.
«Земли привыкли или жить под властью князя, или издавна быть свободными; приобретаются они чужим или своим оружием, милостью судьбы или собственной силой».
«Люди, которые становятся князьями собственной силой, добиваются власти с трудом, но удерживают ее легко».
«Обиды следует наносить разом, потому что тогда меньше чувствуешь их в отдельности, и поэтому они меньше озлобляют; напротив, благодеяния надо делать понемногу, чтобы они лучше запечатлелись».
«Князь, возвысившийся благодаря расположению народа, должен сохранить его приязнь; это будет ему легко. Но если кто стал князем вопреки народу и по милости знати, он должен прежде всего постараться привлечь народ на свою сторону, что легко удается, если он возьмет народ под свою защиту».
«Правитель мудрый (должен) никогда не оставаться праздным в мирное время, но усердно накоплять силы, чтобы оказаться крепким в дни неудач, так что, \ если судьба от него отвернется, она нашла бы его готовым отразить удары».
«Тот, кто хотел бы всегда исповедовать веру в добро, неминуемо погибает среди столь многих людей, чуждых добра. Поэтому князю, желающему удержаться, необходимо научиться умению быть недобродетельным и пользоваться или не пользоваться этим, смотря по необходимости».