63. Духовний фактор в історії. Суспільні ідеали (свобода, соціальна справедливість, солідарність та ін.), ідеології, соціальні міфи та утопії в житті суспільства.

Духовний фактор в історії – специфічний чинник розвитку історії. Постнекласична філософія історії розглядає духовний фактор в якості основної історичної одиниці розгляду людини.

Духовність – основа людського буття, котра створює смисли. Це здійснення того , що не знаходить свого прояву природним чином , поєднання ладу світу і буття і саморозбудови людини , що містить цілі існування.

Духовність – це те , що протиставлене поняттям матеріальне і природне , Це керуюча основа буття , нематеріальна активність людей (традиція , культура) , як безперечна , смислова наповненість.

Дві сторони духовності

1. об'єктивна: не пов'язана з людиною;

2. суб'єктивна : дух людини.

Платон говорить , що тіло – це темниця душі , душа – духовна цілісність , після смерті душа летить до Бога.

Августин говорить ,.що душа і тіло народжуються одночасно , після смерті вони роз'єднуються.

В українській традиції – духовне вчення – вчення про серце: Сковорода , Юркевич. Духовне здійснюється шляхом усвідомлення.

Єдність матеріального і духовного – це єдність душі і тіла або духовний характер і водночас матеріальний вираз в культурі

Економічні надбання в суспільстві залежать передусім від духовних якостей людини. Розумним машинам потрібен розумний робітник. Саме духовна криза спричиняє деструктивні процеси в його економічних структурах.

Серед носіїв ідеї первинності духовного начала в суспільному бутті – Платон, Фіхте, Гегель, Сковорода , які говорили , що означальною ознакою людської діяльності є її усвідомленість і одухотвореність.

Постійно-діючим джерелом духовності індивіда є людська культура, ті духовні надбання людства , які створювались протягом тисячоліть попередніми поколіннями (мистецтво, філософія, мораль, наука, релігія).

Духовно-практичні форми духовності: світогляд , переконання , вірування, сподівання , а також Істина, Добро , Краса. Аналіз духовності здійснюється під кутом зору суспільної свідомості і індивідуальної свідомості . Індивідуальна свідомість - це духовний світ окремих людей і суспільна свідомість – свідомість , яка виражає інтереси класів , груп і суспільства у цілому. Хоч суспільна свідомість може існувати тільки в діяльності людини, але воно має відносну самостійність. Форми суспільної свідомості – наука , мистецтво , мораль і т.д. –не зводяться до індивідуальної свідомості.

Свобода – здатність людини діяти у відповідності з своїми інтересами і цілями, спираючись на пізнання обєктивної необхідності. В історії сусп. думки проблема СВ. зводилась до того, чи володіє людина свобою волі, або обумовлені чи необумовлені його наміри і вчинки зовн. обставинами. Матеріалістичне розуміння історії відкидає суб’єк.- ідеалістичне уявлення про Св.

Справедливість – категорія морально-правової, а також соц.-політ. свідомості. Спр. поняття про відповідні уявлення сутності людини та його права. Включає в собі вимоги між практичною ролю різних індивідів (соц. груп) у житті суспільства і їх соц. становищем, між їх правами і обов’язками, між правами і обов’язками, працею і нагородою. Невідповідність у цих відношеннях оцінюється як несправедливість.

В історії значну роль відіграли суспільні ідеали. Негативіст. Дух. Фактори в історії –всі соц. теорії, соц. міфотворчість. Позитивні – ідеологія- позитивний феномен, який сприяє існуванню суспільства. Науковці звернули увагу на механізм соц. міфотворчості. Замість “міфу” вживали ”утопію”. Такий підхід ототожнювався з хибністю. Нелогічним діям людей надають певної форми. Позитивізм як методолог. пізнання демофілогізує дійсність. Соц. міф використовується різними політ. силами, з метою маніпулювання свідомістю. Соц. міфологія сукупність науково необгрунтованих образів і людей про стан суспільства. Суспільні явища, соц. розвиток та зміни, що виникають як спонтанно, так і поширюються через засоби масової інформації з метою трансформації. Це призводить до утруднення самосвідомості. Ця зміна позбавляє масової свідомості, культивує емоційні сприйняття. Сприяє утворенню натовпу. Соц. міфи у вигляді готових рецептів (ілюзія вирішує проблему, непотрібність наукового знання). Соц. міфотв. виступає як сурогат сусп. цінностей.

Ідеологія – система концептуально оформлених уявлень та ідей , яка є виразником інтересів та ідеалів суб’єктів політики, а саме класів, націй, політ. партій, рухів. Виступають формою санкціонування, або ж існуючого в суспільстві панування та влади, або радикльного перетворення. Специфіка – ідеологія утворюється завдяки діяльності партій, партій рухів, ідеологів. Структурні ел-ти політ. програми, символи. В кожні ідеології входять помилкові знання. Соц. міфи складові ідеології. Коли розвалюються соц. міфи, соц. свідомість в стані вакууму.