8. Філософія Давнього Китаю. Даосизм і конфуціанство

Китайская философия создала самобытное представление о человеке и мире как созвучных реальностях. Начало китайского философского мышления уходит своими корнями в мифологическое мышление, в котором мы встречаем обожествление неба, земли и всей природы как реальностей, образующих среду человеческого существования. Из этой мифологизированной среды выделяется наивысший принцип, который правит миром. Корни древнейших мифов уходят в глубь 2-го тысячелетия до н.э. Особенностью развития китайской философской мысли является влияние мудрецов (1-е тыс. до н.э.). Они начали выходить за пределы мифологического видения мира и стремились к его понятийному осмыслению.

В первой половине 1-го тыс. до. н.э. были созданы Книги песен, истории, порядка, перемен, которые содержат древнейшую поэзию, историю, законодательство и философию. Книга перемен считается наиважнейшей, в ней содержатся первые представления о мире и человеке, принципы инь (пасивное ожидание, темное начало) и ян (активное, всепроникающее, освещающее путь познания вещей).

Конфуцианство. Конфуций (551-479 гг до н.э.) считается первым китайским философом. Конфуцианство сосредотачивается на этических правилах, социальных нормах и регулировании управления. Конфуций сосредотачивает внимание на воспитании человека в духе уважения и почтительности к окружающим и к обществу. Человеческое существование является настолько социальным, что оно не может обойтись без следующих принципов: 1) помогай другим достичь того, чего бы ты сам хотел достичь; 2) чего не желаешь себе, того не делай другим. Люди различаются в зависимости от семейного, а затем социального положения. Для соблюдения субординации и порядка Конфуций вырабатывает принцип справедливости и исправности.

Даосизм. Одно из важнейших направлений развития фил. мысли в Китае. В центре внимания Д. Стоят природа, космос, человек. Мир пребывает в постоянном движении и изменении, развивается, живет и действует спонтанно, без каких-либо причин. Слияние человека с природой, так как он является ее частью.. Лао-цзы - автор книги "Дао де цзин", которая стала основой развития даосизма. Понятие пути дао и силы дэ - являются центральными в даосизме. Дао - безымянно, везде проявляется, ибо есть источник вещей, но не является самостоятельной субстанцией. Дао не зависит от времени, но есть фундаментальное и универсальное единство мира, существует везде, во всем, и для него характерно бездействие. Дэ - творческая сила, через которую дао проявляется в вещах при воздействии инь и ян.

Усилия общества, порожденные цивилизацией, ведут к противоречию человека и мира, к дисгармонии. Лао-цзы отвергает какое-либо усилие не только индивида, но и общества. Постижение мира сопровождается тишиной, в которой понимающий муж овладевает миром. Это радикально противоположно конфуцианской концепции "образованного мужа", который должен упражняться в обучении и управлении другими.

9. Антична філософія: характерні риси та основні періоди розвитку. Діалектика Сократа. Порівняльний аналіз „західної” та „східної” філософських традицій.

Антична філософія - це сукупність філософських вчень, що розвивалися в давньогрецькому суспільстві з кінця 7 ст.до н.є та в давньоримському до початку 6 ст.н.є. Антична філософія, як вважають, створювалася на основі математичних, астрономічних, фізичних знань, перенесених зі Сходу та на основі перетвореної давньогрецької міфології. Це обумовило схожість з Східною філософією:

0. споглядальний характер філософських вчень;

1. матеріально - чуттєвий космологізм;

2. пантеїзм в розумінні природи.

До рис античної філософії відносять також синкретичне сприйняття та розуміння світу, ДОЛЯ розглядається як абсолютна необхідність та прообраз вічності.

Відмінності: східна філософія звернена до людини та до її пізнання, шукає можливості перетворення людини, шляхи її духовного удосконалення (конфуціанство, буддизм, даосизм), а антична філософія розвивається як спосіб пізнання навколишнього світу, створюється та розвивається вчення про категорії, виникає логіко-спекулятивна філософія, заснована на абстрактному мисленні тощо. Але не слід забувати, що Східна філософія також розглядала навколишній світ(пошук початку буття в Ведах, гносеологічні питання китайської філософії) , а антична філософія в свою чергу теж займалася питаннями етики (Сократ, стоїки, епікурейці, скептики).

Основні періоди розвитку античної філософії.

0. 6-5ст. до н.є. - зародження античної філософії як форми світогляду. Цей період ще відносять до натурфілософії Представники: мілетська (іонійська школа), атомісти, еліати, піфагорейці.

1. 5ст. Рух від космосу до людини. (софісти, Сократ, кініки)

2. Становлення логіко-спекулятивної філософії, заснованої на абстрактному мислення.(Платон, Арістотель)

3. Філософія епохи елінізму - філософія суб'єктивності, побудова світу через призму власного "Я"(стоїки, епікурейці, скептики).

Вплив на європейську культуру:

1. об'єднання індивідуалізму з альтруїзмом, що склало основу західної етики

1. антична філософія визнає, що існує якийсь кращий, більш досконалий світ, а наш світ недосконалий, тобто перетворити його можна або з допомогою революцій або духовним перетворенням, тобто антична філософія формувала діяльне відношення до світу і до людини, що також характерно для західної культури.

1. Антична культура та філософія заснована на принципі об'єктивізму

1. Крім того визнання того що існує кращій світ стає базою для християнства

1. Логіко-спекулятивна, абстрактна філософія також формує відповідний світогляд.

Мілетська школа (Геракліт, Парменід, піфагорейці, елеати, атомісти)

Давньогрецька філософія - це спосіб світорозуміння в якому інтегрується природа та людина, природа та боги. Основними проблемами натурфілософії є : проблеми буття, походження світу та природи, її початків, визначення природи людини через природу космосу, вивчення проблем космічної гармонії , якій має відповідати гармонія людини. Для філософії характерним є перехід від міфу до логосу, естетичне, зорове , чуттєве сприйняття світу, пантеїзм (боги є узагальненням відповідних областей природи)

Мілетська школа вважається найдавнішою в Греції. Представники

- Фалес вважав, що початком всього є вода, пізнання він зводить до єдиної основи - мудрого пошуку та вибору

0. Анаксімандр - основа всього сутнього -безкінечний, всеохоплюючий, безмежний початок "апейрон", люди походять від риб

0. Анаксімен основа всього сутнього повітря, апейрон - властивість повітря, душа - повітряне явище і тому здатна до творчості.

Для цієї школи характерним є образний, навіть на рівні міфу, опис світу людей, життя та смерті, світу богів. Космос вони розглядають не як модель всесвіту, а як вічний та безсмертний людський світ.

Геракліт - загальним законом буття, всесвіту, наук є "ЛОГОС". Основою всього сутнього є вогонь. Геракліта вважають засновником діалектики(вчення про розвиток) "Все тече, все змінюється". Він помітив, що одночасно є відмінна та протилежні сторони, розвиток обумовлюється існуванням протилежностей.

Парменід - (представник елейської школи). Ввів в філософію поняття буття. Це те що є за світом чуттєвих речей і це є думка. Буття єдине та незмінне, абсолютне, не має поділу на об'єкт та суб'єкт, це сукупність досконалостей серед яких на першому місці Істина, Добро, Світ. Буття не виникає, його не можна знищити, воно нерухомо, нескінченне в світі, не має пустоти. Буття - як шар, що не має просторових меж(в античності шар найдосконаліша фігура). Буття це не людська думка, а Логос - космічний Розум, що безпосередньо відкривається людині. Не людина відкриває істину, а істина відкривається людині, отже людина отримує знання в контакті з Розумом. Вводить поняття логічного доказу, але сам вважає, що він не має вирішального значення для пізнання, Істина відкривається без операцій людського розуму. Рішення проблеми буття Парменідом надало можливість для метафізики, тобто роздумів про нематеріальне.

Піфагорейці. Піфагор першим перетворює емпіричну математику на теоретичну. Найвищою мудрістю є число. Поняття космос є впорядкованим явищем, сутністю речей є кількісні відносини.

Елеати (Ксенофан, Зенон, Лікіс - послідовники Парменіду) - вважали, що всі зміни в світі - ілюзорні, отже чуттєвий досвід в пізнання не вірний, розглядали проблему логічного доказу, суперечливого характеру руху, ідеалісти.

Атомісти. Їх вчення будується на основі вчення елеатів, але в центрі - питання про світобудову та трактування людини та людського суспільства. Представники Левкіп та Демокріт. Вони допускають існування двох початків буття ї небуття. Буття - нескінченна множина атомів, живе виникло з неживого за межами природи без Творця і без розумної мети. Душа - це також сукупність атомів. Демокрит заперечує можливість використання міфологічних образів природа основа людського життя та ціль пізнання. Демокрит також розглядає питання, що таке бог, людина, держава, управління

Софісти. Філософія Сократа. Філософія софістів виникає в 5 ст. до н.є. "софістес" - знавець, майстер. Загальне в їх поглядах - відмова від релігії, раціоналістичне світу, явищ природи. Етичний релятивізм. Для софістичної школи характерним є використання спеціальних прийомів в спорі. Представники

Протагор - основні причини речей знаходяться в матерії, " Людина є мірою всіх речей, існуючих якщо існують, і не існуючих, якщо не існують"

Гіппій, Продік, Антифон (перші енциклопедисти, розглядали питання гносеології)

Філософія Сократа означала перехід від натурфілософії до ідеалістичної філософії, основним питанням якої є душа людини, мораль, свідомість, естетика, відношення людини та суспільства. Для філософії Сократа характерними є

пошук формулювань загальних понять Краса, Добро, Благо(так званий індуктивно-дефініторний метод);

метод майевтики (запитання - відповіді, з ціллю всебічного обговорення предмету, діалог);

раціоналізм. Центром вчення Сократа є етичний раціоналізм. Людина робить помилки, зло через незнання і для того щоб не робити зло має пізнати себе, свою ціль в житті, обрати добро. Ціль знання - знати як жити, а світ пізнати неможливо. Вищим критерієм поведінки є розум. Він знаходиться в природі (гармонія світу), в людині ( відносини душі та тіла), в суспільстві (закони). Бог для Сократа не істота, а категорія, від бога йде істина, а до бога веде душа, душа безсмертна, смерть - вивільнення душі. Отже, Сократ відстоює об'єктивність етичних норм, стійкість та обов'язковість космічного порядку. Філософія Сократа стала джерелом філософії Платона та Арістотеля, стоїцизму (учень Антисфен), гедонізму(учень Аристипп). Для європейської культури філософія Сократа означає повернення до людини та її проблем, визначає можливості духовного удосконалення людини, безсмертя душі(християнство), розгляд взаємовідносин держави та людини. Філософія Сковороди дуже тісно пов'язані з філософією Сократа - методом філософствування (діалог), намаганням жити згідно своїх думок, пошук справжнього щастя для людини ("знайти самого себе", пізнати свою природу)

Філософія у розумінні Сократа не спостереження за природою, а вчення про те, як жити. Оскільки життя - це мистецтво, то головному практичному питанню філософії має передувати питання про сутність знання. Знання Сократ розуміє як знаходження загального для цілого ряду речей. Тобто знання - це поняття про предмет, яке досягається шляхом визначення поняття. Для з’ясування та визначення понять Сократ користувався методом, який отримав назву діалектичного. Діалектика - значне досягнення філософії Сократа. Це діяльність вчителя філософії, який викладав свої вчення лише усно, в формі бесіди або суперечки, за особливим, характерним для нього методом. Саме цей метод мають на увазі говорячи про діалектику Сократа. Це питання, які ставив Сократ перед своїм слухачем або співбесідником і подальші відповіді Сократа, які зазвичай містили його заперечення та критику запропонованого співбесідником визначення, а також подальше уточнення або деталізацію початкового питання.