57. Проблема типологізації історії. Культура, цивілізація, формація, епоха. (м.Данилевський, к.Маркс, а.Тойнбі, о.Шпенглер, к.Ясперс).

Типологизация рассматривает жизнь в общевыделенных рамках исторического процесса, как развивающегося в рамках именно даной культуры или цивилизации.Епоха історії – це порівняно довгий і якісно своєрідний період історії, який виділяється на основі деякої суми об’єктивних признаків. Епоха характеризується тим чи іншим відрізком всесвітньої історії у відповідності з ведучими для даного часу тенденції загального розвитку.Эпоха - период в истории, выделяемый на основе объективных признаков, характеризует тот или иной отрезок всемирной истории в соотв. для данного времени тенденцией обществ. развития. Э. могут охват. весь период развития данной общ.-экономич. формации (эпоха первобытнообщ. строя, феодализма и т.д.) или ее отдельные этапы (э. домонополистического капитализма, э. империализма и т.п.). Формація суспільно-економічна – термін запозичений Марксом з геології. У своїй єдності діахронічного і синхронічного вимірів, він вдало “схоплює” суспільство водночас і як процес, і як структуру, як формування і як стан, послідовність і систему. Уникаючи однозначності тлумачення формації, Маркс розглядає її як поняття полісемантичне і визначає такі основні значення формації: економічна структура суспільства впродовж всього його історичного існування; одна з трьох великих стадій історії людства – первісна формація (докласове суспільство), вторинна формація (класове суспільство), третинна (безкласове суспільство); історична ступінь (тип) розвитку суспільства; історично визначена сукупність суспільних відносин; історично визначена сукупність виробничих відносин.

Понятия История(И), Культура(К), Цивилизация(Ц) являются одними из характеристик Социального Бытия(СБ). СБ (или общество, или каким-либо образом организованная группа людей)—обособившаяся от природы часть бытия, представляющая собой исторически развивающуюся жизнедеятельность людей.Общество(О)—некая объективная история, реализуемая через деятельность людей. Развитие общества связано с развитием К. К—объективное, развивающееся средство самореализации человека и человечества, либо —специфический способ организации и развития человеч. жизнедеятельности (жд). И—процесс жд, развития общества во времени. Изучением СБ занимается Фил. Истории (ФИ). Современное понятие Ц примерно таково—социально-культурное формообразование, локализованное в социальном окружении и времени. То есть, как бы определённый этап развития О в связи с его предисторией, пространственной локализацией и социальным окружением, доминир.целями общества и в определённое время. Данилевский (Д) рассматривает временное движение человеч. общества как ряд автономных, последовательных и сосуществующих социальных организмов—культурно-исторических типов, которые на этапе зрелости становятся Ц. На определённом И этапе определённый тип становится господствующим. Каждый тип исторически самопроявляется в 4-х разрядах: религиозном, культурном, политическом и социально-эконом.. Тип имеет такие этапы становления: этнографическое состояние->государственное состояние->Ц. Ц—пик самопроявления типа. Д выделял такие типы, в соответствии хронологией: 1)египетский, 2)китайский, 3)асиро-вавилоно-финикийский(древнесемитичный), 4)индийский, 5)иранский, 6)европейский, 7)греческий, 8)римский, 9)новосиметический(аравийский), 10)германо-романский(европейский). Эти типы вступили в эпоху цивилизации. На подходе к Ц находится славянский тип (как обладающий в полной мере 4-мя разрядами).О. Шпенглер (1880—1936) (Ш) главный труд “Закат Европы”.По Ш. – Ц. не пик, а омертвение определённой исторической К. К, по Ш, это организм, который обладает жёстким сквозным единством, и однозначно идентифицируем, обособлен от всех других К. Единой, общечеловеч. К нет и быть не может. Ш насчитывает 8 К:1)египетская, 2)индийская, 3)вавилонская, 4) китайская, 5)“аполлоновская” (греко-римская), 6)“магическая”(византийско-арабская), 7) “фауставская”(западноевропейская), 8)К майа. В стадии становления находится русско-сибирская К.К, подобно живому организму, ограничена временем жизни и обладает этапами развития. Срок развития, жизни К около 1000 лет. В конце жизни, умирая К перерождается в Ц, что есть закат этой К. Переход К к Ц—это переход от творчества к бесплодию, от становления к окостенению, от героических деяний к механической работе. При переходе от К к Ц исчерпывается источник творчества, исскуство превращается в спорт, философия и этика концентрируется на скептицизме и нигилизме. Для греко-римской К этот переход произошёл в эпоху эллинизма, для западного мира в XIX в.А.Тойнби (1889—1975) (Т) главный труд “Исследование истории”.Т. первоночально насчитывал 30 Ц-ий, из которых в наше время существуют 6:1)западная, 2)византийско-ортодоксальная, 3)российско-ортодоксальная, 4)арабская, 5)индийская, 6)дальневосточная(китайская, японо-корейская). Каждая Ц проходит в своём развитии стадии: возникновение->рост->надлом->разложение, после чего, как правило, гибнет, уступая место другой.Таким образом, К—это движущая, творческая сила. Развитие К в О в конце концов приводит к Ц. Ц—крайняя, предельная точка развития той К, из которой к эта Ц вышла. Следующим этапом развития Ц является её смерть.По Д Ц—высшая точка развития К, по Ш наличие Ц уже свидетельство того, что К мертва. Бердяев также отождествлял Ц с бездуховностью и отсутствием творчества, веры.В процессе исторического развития были разные подходы к развитию общества. У Маркса формационный подход - брался за основу способ производства: првобытнообщинная, рабовл., феод., капиталист., социалистич. (и коммунистич.). От Ф зависят общественные Марксизм в основу развития общества положил материалистический принцип. Основа в значении Ф: 1- истоич. определение обобщенных производственных отнош. 2- общественных отношений. 3- ступень историч. развития общества. 4- экономич. структ. общества вообще. 5- историч. тип общества. 6. разновидность историч. типа общества.Цивилизационный подход - подход ограниченности определенных локальных культур.При сосущ. общ.-экономич. формаций э. определяется той. которая наиболее прогрессивна в тот период времени

Ясперс у своїй праці “Смисл і призначення історії” робить акцент на тому, що людство має єдине походження та єдиний шлях розвитку. Темою ф-фії Я. стали людина та історія . Я. викладає свої погляди на загальні закономірності, що характеризували розвиток людства протягом тих 5 тисяч років, що охоплюються поняттям історія (тобто щодо яких ми маємо письмові свідчення). Його можна структуризувати, виділити в ньому певні етапи, а також тенденції розвитку, на основі яких можна буде виробити гіпотези щодо майбутнього людської цивілізації. Я. виділяє 4 найважливіші етапи, на кожному з яких людина починала рух уперед від нової основи: 1) доісторія; 2) епоха великих культур давнини. (шумеро-вавилонська, єгипетська та еллінська на Заході; доарійська культура Інду; архаїчний Китай); 3) осьовий час, накопичений духовний і інтелектуальний потенціал якого складає основу людської духовності аж до сьогодення; 4) науково-технічна епоха (розпочалася близько 1500р.). Людство має єдині витоки і мету, що нам невідомі і до осмислення яких ми прагнемо. Припущення цієї єдності Я. називає постулатом філософської віри, що зв'язує воєдино екзістенцію з трансценденціей, що орієнтують свідомість і самосвідомість людини на уявленні про Єдине чи Божествене.Пробудження духу, вважає Я., є початком буття загальної історії людства, яке до цього було поділене на локальні культури. З того часу людство неухильно йде цим спільним шляхом. Тому встановлення взаєморозуміння, відкритість різних типів суспільства, релігій і культур є життєво необхідним для людини.

Світова історія може розглядатися і пізнаватися лише за умови визнання ідеї історичної цілісності. Історичне пізнання є розуміння змісту, тому розгляд всесвітньої історії – це пошук і об'єктивація її головних значень.