55. Філософія позитивізму. Постпозитивістське тлумачення науки. (т.Кун „Структура научных революций”).

В кінці XIX і в перші десятиліття XXст. Панівною течією у буржуазній філософії був позитивізм, який претендував на роль філософії науки. Філософія позитивізму характеризується призивом до науковців відмовитись від метафізичних філософських побудов, відкинути філософію взагалі, а користуватись тільки власним знанням.Задача: описание и согласование научных данных. Из философии должны быть изъяты все метафизические (не научные) проблемы, поэтому -- позитивная философия Позитивна наука сама собі філософія і не потребує ніяких філ. вчень (фізика, хімія).Основная задача – очищение науки от метафизики (не почему, а как). Необходимо сводить к минимуму число общих законов (оптимизация). Наука уже настолько многообразна, что нужно разбираться в ней самой. Наука полагалась как механистическая. Чувства – вот основа знаний.

Філософами позитивістами були в Англії Спенсер і Міль, у Франції Огюст Конт, в Росії Лавров, Михайловський. О.Конт сформував цілий напрямок, зробивши типологізацію наук по етапам:

1 етап – “Геть філософію з науки”;

2 етап – емпіріокритичний – “критика досвіду” (Е.Мах, мат.фізик і Р.Амінаріус);Задача – разобрать теорию познания, избегая философских крайностей, соблюдая философскую нейтральность. Произошёл некоторый возврат к метафизике и философии. Усиливалась роль теоретических исследований. Микроявления чувствами не ощутить. Практика научного познания не могла быть объяснена с позиции махизма.

3 етап – неопозитивізм – з 20 років XX ст. (Шлік, Карнак, Рассел) Появился в 30-х гг CC в. и существует до сих пор. а) логический позитивизм (Р. Карнат, Г. Рейхенбах). б) философия лингвистического анализа (Витгенштейн). Представители неопозитивизма отбросили всю гносеологию (теорию познания). Логическое положение воспринимается как нечто истинное, исходное. 2 задачи логических позитивистов: устранить из науки все псевдопроблемы (то, что лишено смысла), с точки зрения рассмотрения логических позиций; построить идеальные логические модели идеальных логических рассуждений. Математическая логика, разработанная в CCв -- вот идеальное решение проблемы.

4 етап – постпозитивізм – друга половина XX ст. (англ. філософ К.Поппер, Томас Кун (США), Лакатос, Фейєрабенд).

Принципы верификации. Для выявления осмысленности высказывания нужно сравнить его с эмпирическими данными, найти ту область, где это высказывание имеет смысл, т.е. верифицировано ли оно. Если это сделать не удаётся, то высказывание метафизическое, лишено смысла и его надо отбросить. Недостатки: отбрасывает эксперимент, опыты человека. Вся история лишена смысла, т.к. её невозможно проверить.Ни одно общее утверждение не может быть верифицировано, т.к. его нельзя проверить, мы можем проверить только единичные факты. Критический рационализм. (К. Попер) – промежуточный эта между позитивизмом и постпозитивизмом. Истинность нужно доказывать имея опровергающие тезисы – принцип фальсификации. Подтверждение всегда можно найти. Всякая попытка подтвердить теорию сводится к попытке её опровергнуть. Что не опровергается, то не научно. Трудности фальсификации: Не объясняет накопление научных знаний. За счёт чего происходит? Переход от одного утверждения к другому переходит загадочным образом. Почему из одного утверждения получается другое? Не остаётся места для научных теорий, все они лишь гипотезы, выступающие как заблуждение, т.е. переход всё время от одного заблуждения к другому.

Позитивізм не зміг вияснити проблему процеса виникнення нового знання і лог. аналізу наукових процедур. Позитивізм при всьому апараті лог. аналізу не з’ясував механізму розвитку знання.

Постпозитивізм – заг. назва, яка викорстовується у філософії науки для позначення множини методологічних концепцій, які прийшли на зміну тим, до яких були прихильнені методології лог. позитивізму. Його прихід пов’язаний з виходом у 1959 р. англ. варіанту осн. методолог. роботи Поппера “Логіка наукового відкриття”, у 1963 р. книги Куна “Структура наукових революцій”. Характерна риса постпозитивіст. етапу – значне різноманіття методолог. концепцій і їх взаїмна критика. Це і фальсифікація Поппера, і концепція наукових революцій у Куна, і методологія науково-дослідних програм у Лакатоса, і концепція неявного знання у Полані, концепція Тулміна, Агассі. Автори і захисники цих концепцій створили різні образи науки і її розвитку, обговорювали специфічні проблеми, що поставали у рамках той чи іншої концепції. Постпоз-зм як визначений етап еволюції філософії науки:

1. П. відходить від орієнтації на символічну логіку і звертається до історії науки. Якщо в епоху позитив. зразком для метолог. побудов служили формально-логічні конструкції, то Постпоз. турбується лише про відповідність їх реальному науковому знанню і його історії.

2. Зміна в проблематиці. Поз. –аналіз стр-ри наукового знання, Постпоз. – розуміння розвитку наукового знання. Це приводить до формуванння уявлень про структуру наукового знання (стр-ра парадигми у Куна, науково-дослідн. програми у Лакатоса).

3. Зникає протиставлення фактів і теорій, контекста відкриття і обгрунтування.

4. Постипозитивізм відмовляється бачити жорсткі межі між наукою та філософією. Він визнає обдуманість філ. положень і невиключення їх з наукового знання. Наприклад, Фейєрабенд взагалі відмовляється від будь-якої різниці між наукою, міфом та філософією.

5. Постпоз. визнавав, що в історії науки істотні революційні перетворення, коли відбувається перегляд значної частини раніше обгрунтованого знання. Тому не можна говорити про лін. поступальний розвиток науки. Важлива проблема постпоз. філософії науки – це питання про те, чи існує в зміні будь-яке накопичення знання. Сам термін “постпозитивізм” вказує на рису, що об’єднує концепції цього періоду: всі вони відштовхувались від позитив. методології і починаються з її критики. Коли накопичилось достатньо нового матеріалу і дослідники стали відштовхуватись від критичного осмислення Поппера, Куна, Лакатоса та інших критиків позитивізму, тоді лог. позитивізм та постпозитивізм увійшли в минуле. Це відбулось на межі 80-х рр.

Лог.позитивізм був переконаний, що філософія науки сама є наукою, в ній повинна існувати одна загальновизнана концепція. Постпозитивізм породив багато таких концепцій, але довгий час зберігав позит. переконання, що лиш одна з них може бути правильною. Але дискусії, які не прийшли до єдиного висновку, показали, що філософія науки несе на собі ідею плюралізму.