38. Свідомість як суспільний феномен. Колективне несвідоме (концепція архетипіе к.Юнга). Свідомість і мова. Національна мова і національна свідомість.

Вважається, що свідомість - це властива лише людині форма відображення дійсності, спосіб її відношення до світу, до самої себе. Інакше кажучи свідомість представляє собою єдність психічних процесів, що беруть активну участь в осмисленні людиною світу і свого власного буття.

Мова - це система змістовних і значущих форм, засіб спілкування і засіб мислення. Мову сьогодні розглядають як суспільно-історичне явище, яке витупає засобом відбиття об'єктивізації ідеального, оскільки і ідеї не існують відірвано від мови.

Свідомість та мова утворюють єдність: у своєму існуванні вони передбачають одна одну, як внутрішньо, логічно оформлений ідеальний зміст передбачає свою зовнішню матеріальну форму. Мова є безпосередньо діяльністю мислення, свідомості. Вона бере участь у процесі мислення як його чуттєва основа або засіб. Свідомість не тільки виявляється, але й формується за допомогою мови. Наші думки будуються відповідно до нашої мови. Справедливо і обернене: ми організуємо нашу мову згідно з логікою нашого мислення.

У єдності мови і свідомості визначающою стороною є свідомість, мислення, яке є відображенням дійсності. Воно "ліпить" форми і диктує закони свого мовного буття. Через свідомість і практику структура мови відображає, хоч і у модифікованому вигляді структуру буття.

Але єдність - це не тотожність. Свідомість відображає дійсність, а мова позначає її і виражає у думці. Мова - це не мислення, інакше, як відмітив Л.Фейєрбах, "величайшие болтуны, были бы величайшими мыслителями". Мова і свідомість утворюють суперечливу єдність. Мова впливає на свідомість: на її норми, що історично склалися, які специфічні у кожного народу, у одному і тому ж об'єкті відтіняються різні ознаки.

Але залежність мислення від мови не є абсолютною, деякі лінгвісти вважають, що мислення детермінується, головним чином, своїми зв'язками з дійсністю, мова ж може лише частково модифікувати форму і стиль мислення.

На все можна виразити за допомогою мови. Таємниці людської душі настільки глибокі, що тут потрібна поезія, музика, весь арсенал символічних засобів.

Вважають, що мова, як і свідомість, формувалися в процесі праці та суспільних відносин.

Вона виникла, коли в людей виникла потреба, щось сказати одне одному.

На початку існування людства виникнення мови стало могутнім засобом розвитку людини, суспільства, свідомості.

Завдяки мові результати пізнавальної діяльності людей, досягнення науки стають загальним надбанням, зберігаються для майбутніх поколінь.

Це зумовлює неперервний історичний процес розвитку пізнання. Локк, наприклад, мову вважав умовою можливості загального знання.

Засобами мови втілюються не тільки результати наукового пізнання, а основна маса продуктів всієї духовної культури.

Сучасними дослідниками встановлено наявність досить визначеної залежності між будовою мови і типом культури, зокрема між будовою мови і здатністю відповідної культури до розвитку. Існують штучні мови з певною сукупністю ознак (алфавітом), правилами поєднання і використання, наприклад, мови символів, що використовуються у математиці, хімії, системи кодів, за допомогою яких складаються програми для ЄОМ. Штучні мови відіграють велику роль у розвитку наукового пізнання. Вони роблять викладення змісту більш строгим, стислим і тим самим скорочують роботу мислення, з їх допомогою досягається висока степінь точності знання.

Будучи засобом взаємного спілкування, обміну досвідом, вона об'єднує людей не тільки даного часу, а й різних поколінь. Тим самим відбувається історична спадкоємність епох, коли нові покоління людей соціально успадковують здатності до спілкування тією чи іншою мовою.

Мова - це берегиня історичної пам’яті народу. Позбавити народ рідної мови - означає позбавити народ минулого, а тим самим і майбутнього. “Та чи інша спільнота людей може виникнути тільки в результаті свідомого використання мови”(Ф.Ніцше) Без національної мови нема національної свідомості, без якої нема нації, а без свідомої нації - нема державності, як найвищої громадської організації, в якій вона отримує найповнішу можливість розвитку її виявлення.

Юнг К. (1875-1961) - Психика чел. содержит в себе нечто такое, что не м.б. сформированным на этапах его сознательного, культурного развития. Но это нечто проявляется в сновидениях и в психизах у больных людей. Это нечто - мифообразные элементы, не завися от опред. культуры и традиции, а присущи всем народам. Это “память предков”, оторая связывает человека со всей историей человеч. цивилизации. Это и есть архитипы или археическое сознание человека. К архитипам можно отнести прежде всего образы - земли. небо, огонь, вода, культ быка, образ вождя. Архитип – сквозные символические структуры, которые пронизывют всю историю того или иного народа. У чел. с нормальной психикой архитип связан с мифом, сказкой. У больного чел архитипы оторваны от реальности, они не связаны с реальной жизнью.

Сознание - это высшая, свойственная только человеку и связанная с речью функция мозга, заключающаяся в обобщенном и целенаправленном отражении действительности.

Культура языка - это система требований, регламентаций, относительно употребления языка в различной деятельности.

Надлежащая культура языка - это свидетельство развитого интеллекта и высокой общей культуры личности.

Одной из задач культуры языка - преодоление языковых стереотипов. Стереотипы языка -это стереотипы мышления.

Конфуций утверждал: “Если язык не есть правильным, то он не означает того, что должен означать; когда же он не означает того, что должен означать то не будет сделано то, что должно быть сделано, а тогда нравственность (моральность) и всякое искусство начнут приходить в упадок, справедливость сойдет на нет - и все впадут в состояние хаоса.

Нация - это исторически сложившаяся форма общности людей, обладающих, как правило, общностью территории и экономической жизни, языка и духовного склада, а в какой-то степени и биологического своеобразия (что сказывается зачастую и во внешности), а также особенностями характера, темперамента и обычаев.

Единство языка связывает говорящих на нем, обеспечивает их единодушия и единомыслия: все представители данной нации хорошо понимают друг друга, а это отнимает самое внутреннее души человеческой, следовательно, уже в этой глубочайшей основе жизни заключается реальная связь и единство нации.

По словам Овсянико-Куликовского, “если вы хотите почувствовать своеобразную психику данной национальности, - изучайте язык ее, как в его повседневной функции (“живую речь”), так и в его литературном выражении.

Язык находясь в особом отношении к сознанию, являясь не только средством общения, но и средством общения, но и средством познания: язык - душа нации. Язык - самое глубокое и основное выражение национального своеобразия характера. Национальное самосознание есть чувство и самосознание духовного единства своего народа и притом именно его культурного своеобразия - его обычаев, традиций и верований. Тот, кто говорит о нации разумеет прежде всего духовное единство своего народа. Нация есть нечто единое для многих.

Каждая нация подобно личности, каковой она и является в своеобразном, соборном смысле этого слова, обладает сознанием, пониманием своих национальных и отрицательных сторон. Каждая нация в целом как общественный субъект социально-исторической жизни поднимается до осознания своих общественных интересов, особенностей своей культуры, традиций, наличного положения в потоке бытия и перспектив развития. Она обладает своим особым складом жизни, формой проявления чувств, в частности своим чувством собственного достоинства и разумной гордости.