37. Проблема свідомості. Свідоме, несвідоме, підсвідоме. Свідомість людини і психіка тварин. (Марксизм, фрейдизм, к.Юнг). Проблема ідеального.

Довгі тисячоліття людство шукало відповідь на питання, в чому ж полягає сіть феномена свідомості, яка її природа, як вона виникла і яке її призначення в світі. У історико-філософському процесі проблема свідомості набувала найрізноманітніших тлумачень.

Ідеалізм вважає свідомість активним началом матерії. Внаслідок цього свідомість наділялась надматеріальним, надприродним характером. Фактично свідомість відривалася від людини і природи, їй приписували самостійне, незалежне субстанційне існування.

Ігноруючи те загальне, що мала в собі свідомість порівняно з іншими явищами природи, ідеалізм став на шлях її обожнювання. Ідеалісти стверджували, що свідомість може бути зрозуміла тільки з самої себе.

Згідно з дуалізмом у світі завжди існували дві самостійні субстанції - матерія і свідомість, незалежні одна від одної. Свідомість, як і матерія, є вічною, вона не виникла і не народжувалась. Відповідно відпадала й необхідність вирішення питання про її походження.

Матеріалісти XVII-XVIII ст. завжди шукали спільність, єдність між явищами свідомості і об'єктивним світом. Вони намагалися духовне вивести із матеріального як первісного, визначального щодо свідомості. Матеріалізм минулих століть так і не зміг розкрити суспільну природу і активний характер свідомості. Гегель впритул підійшов до проблеми соціально-історичної природи свідомості, звернув увагу на різні рівні її організації, на активність і історизм. Він виходив з того, що свідомість особи (суб'єктивний дух) необхідно пов'язана з об'єктом, залежить і визначається історичними умовами життя.

Велика заслуга у з'ясуванні природи свідомості належить позитивному знанню, яке збагачується в XIX-XX ст. досягненнями нейрофізіології (частково вченнями І.М.Сєченова, І.П.Павлова, Й.Прохаска та їхніх послідовників про рефлекторну діяльність мозку) та експериментальної психології (зв'язки елементів свідомості у працях Е.Вебера, Г.Фехнера, В.Вундта, У.Джемса та ін.)

У марксистській концепції свідомість, по-перше, розглядається як функція головного мозку; по-друге, як необхідна сторона практичної діяльності людини. Вона виникає, функціонує і розвивається в процесі взаємодії людини з реальністю, на основі її чуттєво-практичної діяльності, суспільно-історичної практики. Відображаючи об'єктивний світ, свідомість детермінується (визначається) природним і соціальним середовищем.

У фрейдизмі свідомість розглядається у співвідношенні з несвідомим. З.Фрейд вважав, що людина часто раціоналізує свої вчинки і переживання, не розуміючи, що нею керують деякі заборонені поривання.

Фрейд розглядає свідомість особистості як систему внутрішніх заборон і правил (Супер-его), а істинний зміст індивідуального (Его) складає дещо надсвідоме (Воно), яке містить імпульсивні поривання і пристрасті. Між ними існує постійний конфлікт, причому розум є ворожий індивідуальності. Свідомість створює різноманітні закони, заповіді, правила, які подавляють підсвідому сферу і які є для неї цензурою духу.

Світова філософська думка ХХ ст. переважну увагу приділяла ролі суб'єктивних факторів у існуванні і функціонуванні свідомості.

Юнг К. (1875-1961) - Психика чел. содержит в себе нечто такое, что не м.б. сформированным на этапах его сознательного, культурного развития. Но это нечто проявляется в сновидениях и в психизах у больных людей. Это нечто - мифообразные элементы, не завися от опред. культуры и традиции, а присущи всем народам. Это “память предков”, оторая связывает человека со всей историей человеч. цивилизации. Это и есть архитипы или археическое сознание человека. К архитипам можно отнести прежде всего образы - земли. небо, огонь, вода, культ быка, образ вождя. У чел. с нормальной психикой архитип связан с мифом, сказкой. У больного чел архитипы оторваны от реальности, они не связаны с реальной жизнью.

Сознание - это высшая, свойственная только человеку и связанная с речью функция мозга, заключающаяся в обобщенном и целенаправленном отражении действительности.

За останнi 15 – 20 роки філософія свідомості в англомовних країнах помітно перебудувалася. Вона взяла курс на зближення з природознавством, на розробку "наукової метафізики", набула більш емпiричного, натуралiстичного вигляду. Сьогоднi дослідження фiлософiв зосередились на спiввiдношеннi "духу" і "тіла", фiзичних і психічних станів тощо. Багато уваги приділяється питанням, якi виникають на межі філософії і мови, когнітивної психології і комп'ютерного моделювання свiдомостi. Багаторiвневий характер свідомості зумовлює рiзнi підходи до неї. Вона вивчається і описується рiзними науками: еволюційною теорією, медициною, кiбернетикою, психологією, фізiологією, антропологією, а також певною мірою художньою літературою, мистецтвом та ін.

Осмислюючи найважливiші досягнення сучасних наук, філософiя поглиблює теорію свідомостi, надаючи адекватнiшого характеру понятiйному відтворенню процесу становлення, виникнення і розвитку свідомості.

Свідомість сучасної людини є продуктом всесвітньої історії, результатом багатовікового розвитку практичної діяльності, багатьох поколінь людей. Свідомiсть – це насамперед знання. Без знання свідомості не існує. Ось чому в сучасній фiлософській літературі більшість дослідників вказують на важливу роль пізнавальної (когнітивної), емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльності свідомостi. Логічна структура когнiтивної дiяльностi людини складається із чуггєво-сенситивного абстрактно-мисленного та інтуїтивного рiвнiв. На цих рiвнях виникають чуттєвi й понятiйнi образи, якi становлять предметно-змістовну основу мислення. А саме мислення є процесом оперування чуттєвим змiстом і логічними формами, що має на метi синтез чуттєвого і раціонального надбання нової пізнавальної інформації. До пізнавальних здатностей людини належить також увага і пам'ять. Але у когнiтивнiй сферi свідомостi провідна роль, безперечно, належить понятiйному мисленню. Саме воно забезпечує всiй пізнавальнiй діяльності предметний, усвідомлений характер.

Емоцiйна сфера свідомості – складне, мало досліджене явище. Спроба виділити її структури і типологізувати не вдалась. Емоції - це відображення об'єкта у формi психiчного переживання, душевного хвилювання, безпосереднього переживання життєвого смислу явищ і ситуацій та оцінювального ставлення до того, з чим людина має справу. Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, любов, ненависть та ін.), афекти (лють, жах, вiдчай), пристрасті та самопочуття. У емоціях предмети вiдображаються не в образах, а в їхньому ставленні до людини, суспільства, їхніх потреб, інтересiв. Мотиваційно-вольова сфера представлена мотивами, інтересами, потребами суб'єкта в єдностi із здібностями у досягненні цілей.

Поряд із свідомістю у "внутрішньому світі" людини існує рівень несвідомого. Сьогодні це визнала більшість вчених. Вважають, що несвідоме – це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму. До несвідомого належать сновидiння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулiзму, стани неосудностi, а також інстинкти та запороговi почуття. Інстинкти і запорогові почуття – це такi структурні елементи несвідомого, які можуть зароджуватись на рівні підсвідомого, залежати вiд нього, а з часом переходити на рівень свідомості. До структури несвідомого зараховуються також автоматизми й інтуїцiя, які можуть зароджуватись на рiвнi свідомостi, а з часом поринати у сферу несвідомого. Під автоматизмами розумiють складнi дії людини. Первинно утворюючись пiд контролем свiдомостi, в результатi довгого тренування та багаторазового повторювання, вони набувають несвiдомого характеру. Завдяки включенню несвідомого до психічної дiяльностi, на думку вчених, навантаження на свідомість зменшується, а це в свою чергу розширює поле творчих можливостей людини. Сучасна наука оперує і поняттям пiдсвідомого. Це особливий пласт або рівень несвідомого. До нього включаються психічні явища, пов'язані з переходом операцій дiяльностi з рівня свідомостi на рівень автоматизму.

Сверхсознание - "надсознательный" уровень психической активности, присущий процессам творчества, когда новая идея отчетливо выступает в сознании, после того, как она уже была порождена личностью и вошла в её внутренний строй (К.С. Станиславский). На уровне сверхсознания происходит становление новых моральных ценностей, знаний и норм.

Осн. признаками человеческого С. являются: 1) -Наличие абстрактного мышления и языка; 2) Наличие самосознания; 3) Творческий характер человеческого сознания, трансцендирование