31. Комунікативна філософія: проблеми, представники, напрямки. (Один з текстів к.Ясперса, м.Бубера, о.-ф.Больнова, ю.Хабермаса, к.-о.Апеля в роботі Ситниченко л. Першоджерела комунікативної філософії)

Самозавдання комунікативної філософії її засновники вбачають в дослідженні умов, що роблять можливою мовно - комунікативне спілкування, інтеракцію між людьми; виявленні загальних норм, що складають підвалини комунікативної практики і виникають у мовленевих взаємодіях людей, вироблення методології остаточного обґрунтування до реальної життєвої практики, дослідження універсальної прагматики комунікативних актів, аналіз нормо творчого підґрунтя, намагання знайти мову, яка б всіх об’єднувала. А також розробка комунікативної етики та вивчення можливостей вивільнення продуктивних сил комунікації. Витоки ком.філософії - філософія Вітгенштейна, який вбачав головним завданням філософії - прояснення значень слів та висловлювань нац.мов.

Основні поняття філософії:

0. Комунікація - це спілкування, з допомогою якого "Я" визначає себе в іншому. Розглядається, як свідомо встановлена взаємозалежність, останнє підґрунтя свідомості, пізнання, суспільного буття. Для встановлення комунікації оголошується дискусія, в ході якої люди розуміють, що їх роз’єднують загально - прийняті норми мислення і об’єднує те, в чому вони є різними. В процесі комунікації значення та змісти розуміються наївно, некритично, з метою обміну інформацією. Ком-ція проходить в толерантних формах. К. повинна знімати категоричні, диктаторські, насильницькі форми. Ф-я переклала свою ком-цію на засоби масової інформації.

1. Дискурс (роздуми) - логічне, розсудкове, опосередковане пізнання, що представляє собою практику комунікативних взаємин для досягнення згоди, через дискурс люди досягають єдності, темою стають проблематичні претензії та значення, допустимі лише логічно достеменні мовні висловлювання, тлумачення перетворюється на інтерпретацію, твердження на припущення, пояснення на теоретичне пояснення. (Хабермас розрізняв 5 випадків дискурсу - як засіб комунікативної дії (отримання інформації), ідеологічне виправдання, терапевтичний дискурс (розмова з лікарем), нормальний дискурс (напр. Наук.дискусія), нові форми дискурсу).

2. Комунікативна раціональність - вивчення проблеми життевого світу , оріентованого на результат, цілераціональної комунікаційної дії оріентованої на порозуміння. В процесі розвитку відбувається як раціоналізація продуктивних сил так і нормативних структур.

3. Комунікативна спільнота

Засадничими постулатами філософії є не субєктивні, а інтерсубєктивні, мовно - комунікативні структури. Ціль філософії - повернутися до життя, до практичної філософії, і завдяки тому, що комунікація передбачає субєкт-обєктний звязок, та визнання сувереності людини, комунікативну філософію її дослідники називають "Комунікативною етикою", або метаетикою( етика як і ком.філософія вивчає норми взаємовідносин між людьми).

Для філософії Аппеля характерно поєднання традицій прагматичної англо - американської філософії та континентальної (герменевтики, філософії Хайдеггера, трансцендентальної філософії). Людина приречена на інтерсубєктивне порозуміння, згоду, спілкування, оскільки пізнає світ на грунті попереднього порозуміння.

Висуває теорію остаточного обґрунтування (що таке істина і як це довести: істинне судження є тоді, коли заперечення перформативно суперечливо і його не можна довести без того, щоб воно вже не малося на увазі) і теорію аргументу в межах комунік. спільноти ( той хто аргументує завжди має на увазі, що в дискурсі він здобуде істинні результати). Для нормального спілкування висуває принципи "розумної згоди"(в випадку, коли інтереси збігаються з інтересами інших людей домагайся згоди з ними) та "подвійний регулятивний принцип відповідальності" - люди мають діяти так, щоб забезпечити виживання людського роду. Перформативна суперечність - філософія не може приймати не лише формальних, а й перфоративно суперечливих висловлювань.

Хабермас впевнений, що саме реальні процеси суспільного життя актуалізують нові проблемне поле дослідження - сферу інтеракції. Він підкреслює значущість проблем демократії, прав та свободи людини, співвідношення свободи та справедливості, своб.та відповідальності. Мова - це вид метаінституту, від якого залежать всі інші. Висуває теорію "соціальної дії"- це опосередкований традиціями взаємозвязок у повсякденній комунікації, комунікативна дія неоднозначна, вона потребує взаєморозуміння хоча б двох учасників, оскільки мовне порозуміння - постійний механізм будь-якої діяльності кородинації, то саме комунікативна дія - головна в усіх видах соц.взаємодії. Виступає проти перетворення міжособистого спілкування на обєкт управління чи товар, а також проти маніпулювання думкою через засоби масової комунікації, оскільки це приводить до формування фрагментарної та некритичної повсякденної свідомості, домінування спотвореної комунікації, що стає сферою відчуження. Засоби масової комунікації сприяють поступовому перетворенню культурно - критичної публічності на культурно - споживчу., людина перестає мислити, ставити запитання, стверджувати свою точку зору. Висуває 5 правил спілкування. Життєвий світ Хайдеггера - це горизонт в якому перебувають діючі індивіди, контекст та підґрунтя комунікативної дії.

Історично вчення про комунікації з'явилось на противагу концепції громадського (суспільного, "общественного"- рос.) договору (Руссо та ін.). Ясперс та ін. підкреслює, що суспільний договір у своїй основі є домовленістю, тобто це контракт, учасники якого обмежені взаємними зобов'язаннями, а значить усвідомлюють один одного в рамках цих зобов'язань, тобто суспільний договір фактично роз'єднує людей. Комунікативна філософія пропонує контакт замість контракту. Основним засобом комунікації проголошується дискусія, в ході якої виявляється індивідуальність кожного. Основні поняття К.Ф. - інтерсуб'єктивність (міжлюдськість "межчеловечность"-рос.), комунікативна дія, діалог, розуміння, контакт, зустріч, дискурс, свобода, відповідальність, справедливість. Не можна чинити з людьми як з речами. Критик. традиційну філософію за те, що залишала без уваги неповторність людини. Людина - частина світу, буття необхідно вивчати з людини. Теперішнє буття людини можливе лише у зв'язку з іншими людьми. К.Ф. широко представлена в працях екзистенціалістів, французьких персоналістів (Муньє). Ясперс та ін. за вихідний пункт філософствування беруть міжлюдську комунікацію. Ясперс пише, що комунікація - взаємовідносини з іншими людьми. Муньє вбачає в комунікації основну відмінність людини від інших живих створінь. Вважає, що К. потрібно використовувати для вирішення основного соціального завдання: не змінювати світ, а самовдосконалювати людину. Хабермас (герменевтика) - головний метод комунікації - мова. Існує 2 форми: 1) комунікативна дія і 2)дискурс. В результаті комунікативної поведінки складається нормативне середовище, стійкі між-особистісні відносини.

Губерс: оскільки кожна людина, яка перебуває у спілкуванні, відноситься до іншої людини як до визначеної, звертається до неї не як до об'єкта, а як до свого супутника К.Ф. на першому місці суб’єктивно - суб'єктні відносини.

Карл Ясперс. "Комунікація".

• Комунікація наявного буття - життя людини серед інших людей.

• Справжня комунікація — в якій людина може більше дізнатись про своє буття. Соціальні стосунки між людьми можна розглядати в трьох вимірах

1. У межах примітивної спільноти.

2. Предметної цілераціональності.

3. Раціональності, що є втіленням духовного змісту.

1. Наївне буття людини у спільноті означає, що її уявлення нічим не відрізняються від уявлень людей, що її оточують. Людина не замислюється над своїм буттям, бо питання приносять із собою внутрішній розлад. Тому всі уявлення людини про світ мають загальну природу, на них ґрунтується її усвідомлення власного буття. Субстанція спільного буття - це те, що не піддається сумніву. Свідомість людини - прозора, самосвідомість - прикрита вуаллю. Особистість, яка живе у цій спільноті ще не перебуває у процесі справжньої комунікації, бо не є свідомою особистістю.

2. Свідоме протиставлення себе світу та іншим людям. Виникає незалежність. Пов'язана з розвитком ясного послідовного логічного мислення, за допомогою якого світ кристалізується у світ

певних сталих та повторюваних предметів і закономірностей. Після вивільнення незалежного "я" виникає запитання як люди поводяться та розуміють один одного.

• Через загальне розуміння речей об'єктивного світу.

• Через загальні дії, вчинки, мета яких ставиться і досягається спільно.

• Можливість поводитись з іншими "я" як з речами. Інша людина - лише засіб для досягнення бажаного. Ця людина розглядається як звичайний природний об'єкт, остаточний сенс якого невідомий. Отже, безособове ставлення до людини можливе, коли людину розглядають як річ серед речей, а міжлюдські стосунки - як спосіб панування над людьми,

3. Я - не лише окремий носій загальної свідомості, а особистість. Можливість універсальної раціональності - для того, щоб залишитися також екзистенцією.

Межі комунікації

• У наївній спільноті межа комунікації - "я".

• Загальна ідея цілого - яка об'єднує, але не каузально, а ідеально.

• Екзистенція. Екзистенційна ясність приходить до мене через осягнення всієї моєї сутності, а не через осягнення наявного буття.

• Вади іншого. Я не можу стати собою, коли цього не хоче інша людина. У комунікації я відповідальний не лише за себе, але і за іншого.

Недостатність об'єктивної комунікації - вихідний пункт для філософських рефлексій. Недостатність комунікації на рівні свідомості взагалі та на рівні загального буття.

• Свідомість пов'язана зі свідомістю інших людей, самосвідомість теж неможлива без самосвідомості

інших людей. Щоб перебувати у сфері внутрішньої комунікації треба спілкуватись з людьми. Але така комунікація - лише засіб для буття, а не буття як таке.

• Вади самотньої людини - недостатність окремого я. Істина не може бути лише для мене.

Спонука до комунікації. Усвідомлення того, що ми припиняємо комунікацію чи мусимо терпіти її руйнування, неможливість безболісним шляхом вирішити якісь проблеми, страх, породжуваний

переконаннями, яким підкоритися можна лише ціною власного життя - основа екзистенційної свідомості.

Екзистенційна комунікація - де я вперше зустрічаю і пізнаю самого себе, унікальність іншої

людини є вирішальною для субстанційності її буття. Відбувається між двома особистостями, які

не репрезентують собою щось або когось іншого. Мені не потрібна покірність іншого, так само як

і панування його наді мною. Ми як особистості взаємно зростаємо у пізнанні один одного. Лише

разом ми можемо досягти того, що бажає кожен із нас.

Комунікація передбачає мою самостійність. Самотність є усвідомленням можливої екзистенції.

Виникнення відвертості - виникнення дійсності.

Відмова від справжньої комунікації означає відмову від мого власного буття, при цьому я не простовтрачаю себе, а через втрату іншого зраджую собі. Комунікація як любов не є сліпою любов'ю, байдужою до свого об'єкта. Це любов-боротьба, яка висвітлює свій предмет, ставить під сумнів, вагомо і вимогливо відрізняє одну можливу екзистенцію від

іншої.