Бердяев н.А. “Воля к жизни и воля к культуре.”

В этой работе автор пытается ответить на вопросы, как происходит переход культуры до цивилизации и как взаимосвязаны жизнь и культура. Культура не развивается бесконечно. Она несет в себе смерть и в ней заложены начала, которые направляют ее к цивилизации. Расцвет “наук и исскуств”, высокие проявления художественного творчества – все это перестает отодвигаться как реальная жизнь. Рождается напряженная воля к самой жизни, к наслаждению жизнью. И эта воля к жизни губит культуру. Культура перестает быть самоценной и потому умирает воля к культуре. Нет больше воли к гениальности, не рождаются больше гении. Все достижения культуры символичны, а не реалистичны. Культура реализовывает только истину в познании, в философских и научных книгах, добро – в бытии, общественных установках, красоту – в книгах, стихах, картинах. Где же сама жизнь? Динамическое движение внутри культуры побуждает к выходу за ее границы, к жизни. На этих путях делается переход культуры к цивилизации. Существует будто бы противоположность между культурой и жизнью. Цивилизация стремится реализовать жизнь. Культура безкорысна в своих высоких достижениях, цивилизация ж заитерисована. Цивилизация по природе своей техническая. Цивилизация в противовес культуре, не символическая, не иерархическая, не органическая. Она реалистическая, демократическая, механическая. Переход культуры в цивилизацию связан с радикальным изменением отношения человека к природе. Эра цивилизации началась с победным вхождением машин в человеческую жизнь. В цивилизации само мышление становится техническим. Познание и наука превращается в способ для осуществления воли к “могущества счастья”, к наслаждению процессом “жизнь мировоззрение людей цивилизации направлено исключительно на способы жизни, на технику жизни.” Культура является только способом для техники жизни. В глубочайшем смысле – культура вечная.. В эпоху цивилизации культура продолжает жить в качествах, а не количествах. Внутри культуры может разгорется другая воля к жизни – к преображению жизни. Исторически сложидись 4 эпохи: варварство, культура, цивилизация, религиозное преображение. Эти 4 этапа могут сосуществовать. В эпоху римской мировой цивилизации должна была развиться воля к религиозному преображению. И тогда в мир появилось Христианство, оно появилось как преображение жизни. Но исторически оно прошло через варварство, культуру, цивилизации. Не все эти периоды Христианство было религиозным преображнением.

25. Соціально-філософські мотиви в творчості т.Г.Шевченка та їх значення для розвитку національної самосвідомості.

Серед київських інтелектуалів, що об'єднались у Кирило-Мефодіївському і товаристві особливе місце посідав Т.Шевченко. Шев. є не тільки геніальним укр. поетом і художником, родоначальником укр. літ. Мови, фундатором її культури, але й оригінальним мислителем. Ш. трактатів на філ. теми не писав. Свої філ. ідеї він заклав в поезію. Переважна більшість творів пронизана за його термінологією думами. Центральною темою Ш. – ф-я укр.-нац. Ідеї. Ш. вперше закликав гордитися своєю природою-жін., чол., історією, мовою, культурою. Він запропонував розглядати Україну як повноцінний субєкт істор. розвитку, що має свою культуру, науку, освіту. Провіднне місце у творчості Ш. займає людина, гуманізм Проста людина завжди була найвищою цінністю суспільного розвитку. Любов, повага, захист простої людини є основоположним для Ш. . Шевченко надзвичайно обдарована людина з дитинства, він протягом всього життя вчився. Його твори засвідчують високий рівень його духовних потреб, визначеність мистецьких уподобань і цілком певну ідейну спрямованість.

Розглядаючи творчість Шевченко не можна не звернути увагу на розмаїття, суперечливість тлумачень і оцінок. Одні говорили, що він войовничий матеріаліст, інтернаціоналіст, який шанував російських революціонерів-демократів, закликав народ до революції, що він атеїст. Протилежні оцінки: що він націоналіст, різко настроєний проти Москви і джерелом його натхнення була Біблія. Як говорив Дрогоманов, що всі хто брався писати про поета думали про себе і повертали Шевченко, як їм було потрібно. Як сказав Маланюк, що цитатами з Шевченка як цитатами з Біблії можна доводити все. Постать Т.Г.Шевченка заангажована заполітизованістю та заідеологізованістю. Т.Г.Шевченко не лише геніальний український поет, художник, фундатор української мови та літератури, а й геніальний мислитель і пророк української нації.

Він як інтелектуал стояв на рівні своєї епохи і був філософськи-освіченою людиною. Ми зустрічаємо в його творах весь філософський категоріальний інструментарій: матерія, всесвіт , Бог, природа, правда, віра, надія, любов, людина, прогрес, братерство, рівністьтощо. В творах Ш. зустрічаються Платон, Кант, Сковорода, Копернік. Поезія Шевченка - символічно-образна, буквально не тлумачиться. Він насичував образи, твори філософськими ідеями. Буття людини у всіх її вимірах – центральна проблема творчості Т.Г.Шевченка. Він наповнює свої образи ідеями віри, надії, любові, добра, зла тощо.

Шевченко не революціонер, скоріше бунтар проти несправедливості, в нього немає революційного перетворення світу, а тільки мрії про сім'ю, про світ, в якому всі будуть рівні. Його царство мрії - є царством творчого людського духу. Він скоріше утопіст. У цих мріях що ж то атеїзму, то Шевченко - віруючий християнин, для якого Біблія - книга істини, але він проти церковних догм і канонів. В Біблії Шукав "проповіді суду божого над неправедними".

Філософія - глибоко індивідуальна, особиста, грунтується на національній ідеї українського народу, його ментальності. У цій філософії - щира, беззахисна душа мислителя, розум, інтелект, що простежує людське життя: і в долі сестри-кріпачки, і в долі цілих народів. Філософія Шевченка творила диво, народ упізнав свою душу, прочитав свою історію , зазирнув у світле майбутнє, пробуджується людська гідність з силою протесту і бунтарства. Повстанець-гайдамака, запорожець, що виступає оборонцем рідного краю, носієм правди та честі. Гнів на різних утискувачів, прийшлих і доморощених.

Сила його творчості в тому, що він зумів серед тиші, страху, ненависті, підозри посіяти надію - це оспівування свободи. Безстрашних співців свободи народжують найпохмуріші часи. Уславлення свободи - передумова людського добробуту і щастя. Людина цілком не змириться з рабством, не визнає за норму існування. Поезія Шевченка зобов'язана фольклору: життя, символіка, буйна уява народної міфології, надбання світової культури.

Т.Г.Шевченко відкрив Україну для українців і усього світу. Він розглядав Україну не тільки як об’єкт історії, а й як суб’єкт історичного розвитку і відстоював право українців боротися за волю та незалежність. Він був демократ-республіканець за своїми поглядами. Кожен народ має право мати свою республіку, культуру, мову, мистецтво. Т.Г.Шевченко критикував феодально-кріпосницький лад, царизм, і в цьому плані він виступав як революціонер. Його Кобзар, виняткова роль у згуртуванні укр. народу, великий художник, могутній інтелект і розум. За це його називають пророком щасливого майбутнього України. Він відобразив глибинні пласти українського менталітету, як позитивні, так і негативні сторони: Творчість Ш. відіграла велику роль у розвитку нац. свідомості.

1. Позитивні риси – працелюбність, волелюбність, патріотизм, щирість, щедрість, м’якість, краса людини і природи тощо;

2. Негативні риси – егоїзм, індивідуалізм, окремішність, пасивність до суспільних проблем, сварливість.

У розвитку національної самосвідомості народу і кожного українця зокрема творчість Т.Г.Шевченка відіграла значну роль.