
- •2. Структура філософського знання.
- •3. Філософія і світогляд. Структура світогляду та його історичні форми.
- •4. Філософія і міфологія. Особливості міфологічного світогляду давніх слов”ян.
- •5. Філософія і релігійний світогляд. Світові релігії. Прийняття християнства в Київській Русі та його вплив на розвиток культури України. Релігійне життя в сучасній Україні.
- •6. Філософія та наука. Методологічна роль філософії в науковому пізнанні
- •8. Філософія Давнього Китаю. Даосизм і конфуціанство
- •9. Антична філософія: характерні риси та основні періоди розвитку. Діалектика Сократа. Порівняльний аналіз „західної” та „східної” філософських традицій.
- •10.Філософія Платона: теорія ідей, вчення про суспільство та державу. (Платон. „Государство”)
- •11. Філософія Арістотеля: критика теорії ідей Платона, вчення про категорії, етика.
- •12.Філлософія Середньовіччя. Філософія Середньовіччя: теоцентризм, реалізм, номіналізм.
- •Патристика (II-VI век н.Э.)
- •13. Філософія доби Відродження: гуманізм та антропоцентризм, натуралізм, пантеїзм.
- •14. Особливості філософії Нового часу : емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання. (ф.Бекон, р.Декарт)
- •15. Філософія французького Просвітництва XVIII ст.: погляди на матерію, суспільство, релігію та людину.( Монтескье ш.Л. “о духе законов”.)
- •16. Філософія Канта: вчення про антиномії, теорія пізнання, етика.
- •17. Філософія г.-в.Ф. Гегеля: принцип тотожності мислення та буття, діалектика. Розуміння історії.
- •18. Філософія л.Фейєрбаха: атропологічний принцип та вчення про релігію.
- •19. Філософія к.Маркса: матеріалістичне розуміння історії. Вплив марксизму на світову філософію та соціальну практику. (Эрих Фромм “Концепция человека у Маркса”)
- •20. Діалектика: її сутність та основні історичні форми. Діалектичний матеріалізм як історична форма діалектики.
- •21. Зародження філософських ідей в Київській Русі. (Іларіон Київський. Слово про закон і благодать)
- •22. Філософсько-етичні погляди г.Сковороди та їх вплив на українську та російську філософію. (г. Сковорода „Разговор пяти путников об истинном счастии в жизни.”)
- •Разговор пяти путников об истинном счастии в жизни.
- •23. Києво-Могилянська Академія як осередок української і слов’янської культур.
- •24. Російська релігійна філософія кінця XIX – початку XX ст. (в.Соловйов, м.Бердяєв)
- •Бердяев н.А. “Воля к жизни и воля к культуре.”
- •25. Соціально-філософські мотиви в творчості т.Г.Шевченка та їх значення для розвитку національної самосвідомості.
- •26. Соціально-філософські погляди і.Франка. (Що таке поступ?)
- •27. Релігійна філософія XX ст. (п.Тейяр де Шарден, п.Тілліх, г.Марсель)
- •28. Антропологічний ренесанс в філософії хх ст. ( м. Шелер Положение человека в космосе. Проблема человека в Западной философии – м., 1989).
- •29. Людське існування якголовна тема філософії екзистенціалізму. (ж.П. Сартр. “Экзистенциализм - это гуманизм.” )
- •30. Герменевтика: проблеми інтерпретації та розуміння, герменевтичне коло.
- •31. Комунікативна філософія: проблеми, представники, напрямки. (Один з текстів к.Ясперса, м.Бубера, о.-ф.Больнова, ю.Хабермаса, к.-о.Апеля в роботі Ситниченко л. Першоджерела комунікативної філософії)
- •32. Проблема буття в історії філософії. Уявлення про структуру буття (матеріальне, духовне, соціальне). Концепції монізму, дуалізму, плюралізму.
- •34. Діяльність як спосіб буття людини в світі. Структура і форми діяльності: предметно-практична, духовно-практична, духовно-теоретична. Поняття духовності.
- •Структура людської діяльності
- •35. Поняття культури. Культура як реалізація творчих сил людини (буття гуманізму). Культура і цивілізація. Масова культура та її роль в сучасному суспільстві.
- •36. Модерн і постмодерн. Основні риси філософії постмодерну (ж.Ліотар, ж.Дельоз)
- •37. Проблема свідомості. Свідоме, несвідоме, підсвідоме. Свідомість людини і психіка тварин. (Марксизм, фрейдизм, к.Юнг). Проблема ідеального.
- •38. Свідомість як суспільний феномен. Колективне несвідоме (концепція архетипіе к.Юнга). Свідомість і мова. Національна мова і національна свідомість.
- •39. Філософські категорії, їх специфіка, функції, історичний характер (системи категорій Платона, Арістотеля, Канта, Гегеля).
- •40. Категорії рух, простір, час та їх світоглядне і методологічне значення.
- •Пригожин и., Стенгерс и. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой. Предисловие о. Тоффлера.
- •43. Принципи детермінізму та індетермінізму. Категорії детермінації: причина і наслідок, необхідність і випадковість, умова і обумовлене.
- •45. Проблема пізнання. Суб’єкт та об’єкт пізнання. Діалектика суб’єкта і об’єкта в процесі пізнання. Еволюційна епістемологія (ж.Піаже, к.Лоренц).
- •46. Співвідношення абстрактного і конкретного в пізнанні (г.Гегель „Кто мыслит абстрактно?”).
- •47. Істина як гносеологічна та культурологічна категорія. Концепції істини. Проблема істини в постмодерній філософії.
- •48. Чуттєве та раціональне, емпіричне та теоретичне в пізнанні. Сенсуалізм та раціоналізм. Роль емоцій у пізнанні. Проблема інтуїції.
- •49. Поняття науки. Критерії наукового знання. Ідеали та норми наукового знання.
- •50. Поняття методології та наукового методу. Методи емпіричного та теоретичного рівнів пізнання.
- •51. Основні форми наукового пізнання: науковий факт, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.
- •53. Особливості технічного пізнання. Наука, технологія, культура: проблеми гуманізації та соціальної відповідальності. ( т.Адорно „о технике и гуманизме”).
- •54. Класична, некласична та постнекласична наука. (Збірник Totallogy-XXI. Другий і третій випуск. Постнекласичні дослідження. – к.: 1999, с. 521-523).
- •55. Філософія позитивізму. Постпозитивістське тлумачення науки. (т.Кун „Структура научных революций”).
- •Філософами позитивістами були в Англії Спенсер і Міль, у Франції Огюст Конт, в Росії Лавров, Михайловський. О.Конт сформував цілий напрямок, зробивши типологізацію наук по етапам:
- •56. Соціальне буття як проблема. Філософія історії: специфіка, головні проблеми.
- •57. Проблема типологізації історії. Культура, цивілізація, формація, епоха. (м.Данилевський, к.Маркс, а.Тойнбі, о.Шпенглер, к.Ясперс).
- •58. Поняття традиційного, індустріального та постіндустріального суспільства. Ідея інформаційного суспільства.
- •59. Суспільство і природа: єдність і відмінність. Екологічні та демографічні проблеми.
- •Робота "Відкрите суспільство та його вороги"
- •62. Наука і техніка як чинники суспільного розвитку. Сциєнтистські та технократичні концепції історичного процесу і їх оцінка.
- •63. Духовний фактор в історії. Суспільні ідеали (свобода, соціальна справедливість, солідарність та ін.), ідеології, соціальні міфи та утопії в житті суспільства.
- •64. Мораль як соціокультурний феномен. Категорії моралі. Мораль та право.
- •65. Політика і політична організація суспільства та їх роль у визначенні суспільних процесів. Структура політичної організації. Демократія і тоталітаризм. (н.Макиавелли „Государь”).
- •66. Право і правосвідомість. Ідея правової держави. Право і закон. Право і справедливість. Конституція і її роль у суспільстві. Особливості Конституції України. Проблема прав людини у сучасному світі.
- •67. Громадянське суспільство і держава. Проблеми становлення громадянського суспільства в Україні.
- •68. Соціальна структура і соціальні відносини. Роль інтелігенції в суспільному розвитку. Проблема формування національної еліти.
- •69. Історичні форми людських спільнот. Етнос і нація. Особливості формування української нації. Національна ідея (м.І.Костомаров „Закон Божий”).
- •70. Проблема суб’єктів історії: особа, народні маси, класи, нації. (к.Маркс „к критике политической экономии”).
- •К. Маркс «к критике политической экономии»
- •71. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти та консенсус як форми суспільних трансформацій.
- •72. Проблеми сенсу та спрямованості історії. Основні концепції критеріїв суспільного розвитку. (ф.Фукуяма «Конец истории»).
- •73. Людина як суб’єкт власного життя. Життєвий шлях людини: поняття, проблеми, цілісність. (э.Фромм «Душа человека»).
16. Філософія Канта: вчення про антиномії, теорія пізнання, етика.
. Кант (1724-1804) – немецкий философ и учёный, родоначальник классической немецкой философии. (В это время был создан переемственный ряд систем философского идеализма – Кант, Фихте, Шелинберг, Гегель и материализм Фейербаха).В философском развитии Канта различают два периода – “докритический” до 1770 и “критический”. В “докритический” период Кант признаёт, как они существуют сами по себе (“метафизика” согласно принятой тогда терминологии). Кант разработал блестящую для своего времени “небулярную” космогоническую гипотезу об образовании планетарной системы из первоначальной “туманности”, т.е. огромного облака диффузного вещества. (“Всеобщая естественная история и теория неба”). Второй период творчества К. назван «критическим» не только потому, что критиками назывались основные произведения этого периода, а потому, что К. поставил перед собой задачу провести в них критический анализ всей предшествовавшей ему философии; проотивопоставить критический подход при оценке возможностей и способностей человека господствующему до него, как он считал, догматическому подходу. Специфическая кантовская философия, заложившая основы всей немецкой классической философии. В “критический” период Кант отрицает возможность такого познания, на основе того, что наши познавательные способности имеют свои границы. Главные работы “критического” периода Канта : “Критика чистого разума” 1781. “Критика практического разума” 1788. “Критика способности суждения” 1790. В первой из этих книг Кант изложил учение о познании, во второй - этику, в третьей – эстетику и учение о целесообразности в природе. Основу всех трёх критик составляет учение Канта о явлениях и о вещах, как они существуют сами по себе – “вещах в себе”. Познание начинается, по Канту, с того, что воздействуют на орган внешних чувств и вызывают в нас ощущения. В этой предпосылке своего учения Кант – материалист. Но в учении о формах и границах познания Кант – идеалист и агностик(агностицизм-это направление в ф-ии, согласно кот. человек не спобен познать сущность вещей, не может иметь достоверных знаний о них.. Он утверждает, будто ни наши чувства, ни разум не могут дать никакого достоверного знания о “вещах в себе”. Вещи эти непознаваемы. Правда, эмпирические знания о вещах могут неограниченно расширяться и углубляться, но это не поможет нам познать “вещи в себе”. Основной для Канта вопрос – об источниках и границах знания. Кант рассматривал его на примере 3 главных видов знания: математика, теоретическ. естествознание, метафизика. Его интересовала возможность получения нового знания на основе имеющегося. При этом основным способом познания Кант считает чувственность, рассудок и разум. По Канту, хотя в основе наблюдений лежат “чистые” формы и понятия, но законы опыта и сами наблюдения принадлежат не природе, а рассудку, поэтому естествознание само строит свой предмет. Именно поэтому разум человеческий не в силах познать не только природу, но и явления, выраженные в понятиях души, бога, мира и т.д. понимая, что его критика ограничивает компетенцию разума, Кант полагал, что то, что теряет при этом познание, выигрывает вера. Так существование бога не может быть доказано, в него можно лишь верить. Вера в бога необходима, поскольку без неё невозможно примирить понятие добра и зла, объективно существующие по Канту. Важную роль в учении Канта играет понятие антиномий ( противоречивых, но равнодоказуемых ответов на вопросы – мир и конечен и бесконечен и т.д.) т.е. по Канту разум по самой своей природе антиномичен и диалектичен, но всё это субъективно, не выражает противоположности самих вещей. На основе результатов критики теоретического разума Кант построил свою этику: Всякая личность – самоцель и ни в коем случае не может рассматриваться как средство осуществления каких бы то ни было задач, даже задачи всеобщего блага. Основной закон этики – формальное внутреннее появление – категорический императив. В случае конфликта между чувствами и нравственным долгом, Кант требует безусловного подчинения пер. долгу. Обстоятельную разработку кантовской теории об этике получила в таких трудах, как «Основы метафизики нравственности»(1785), «Критика практического разума» (1788), «Метафизика нравов» (1792).Противоречивое учение Канта оказано огромное влияние на последующее на последующее развитие философской мысли. Его критиковали и пытались на него опереться философы самых различных направлений. Двойственный характер философии Канта допускает критику “справа” и “слева”, т.е. и с позиций материализма и идеализма.