Додаткові методи діагностики гострого панкреатиту

Лабораторна діагностика. Зміни в крові проявляються у вигляді її згущення, підвищення лейкоцитозу, гіпокальціємії. Кров рано починає згущуватися (блювання, вихід рідини в черевну порожнину, в заочеревинний простір), підвищується кількість гемоглобіну і росте гематокрит. Лейкоцитоз у більшості хворих з самого початку захворювання зростає до 10—15×10⁹/л. Підвищення його вище 25×10⁹/л є однією з ознак некрозу підшлункової залози. Одночасно відмічається лімфопенія та підвищення ШОЕ. Але не у всіх хворих на гострий панкреатит спостерігається високий лейкоцитоз.

Гіпокальціємія проявляється з 2—3-го дня захворювання, мак­симальне зниження кальцію виявляється на 6-й день, а на 12—13-ту добу його вміст доходить до норми.

При різкому зниженні вмісту кальцію в крові у клініці гострого панкреатиту можуть спостерігатися напади тетанії, які виникають частіше при розвитку жирового некрозу, коли кальцій мобілізується з крові для омилення жирних кислот, які утворюються у вогнищах жирового некрозу. Зниження рівня кальцію в крові нижче 2 ммоль/л є поганою прогностичною ознакою.

У сечі при гострому панкреатиті внаслідок загальної інтоксикації можна виявити невелику кількість білка, а в осад­і — еритроцити, окремі гіалінові циліндри як прояв вогнищевого нефриту. Інколи до цього приєднується лейкоцитурія.

До описаної вище клінічної картини гострого панкреатиту можуть приєднуватися явища гіперглікемії, глюкозурії і навіть цукрового діабету, які частіше розвиваються при залученні у процесс хвостової частини залози.

Порушення вуглеводного, білкового та жирового обміну при гост­рому панкреатиті бувають також значними. Порушення білкового обміну проявляють­ся гіпопротеїнемією, гіперглобулінемією, гіпопротромбінемією та гіпофібриноге- немією.

При гострому панкреатиті виявляється порушення жирового об­міну. Сироватка хворих має вигляд молока, що зумовлено гіперхолестеринемією та гіперфосфатемією внаслідок порушення функції альфа-клітин острівців Лангерганса.

Вміст амілази в крові вже через 3—4 г від початку захворювання буває підвищеним (норма 16-30 мг/л). Особливо часто він підви­щуєтся при набряку, менше — при некрозі підшлункової залози. Інколи при некрозі вміст амілази може бути в межах нор­ми чи навіть зниженим. Це допомогає при діагностиці некрозу підшлункової залози, коли на фоні погіршення клінічної карти­ни знижується вміст амілази у крові.

У зв'язку з швидким виведенням амілази з крові в сечу вже че­рез 12—24 г в сечі виявляється підвищення вмісту фермента.

Вміст амілази в сечі відображає її вміст у крові з деяким запізненням, тому зазвичай одночасно досліджують фермент у крові та сечі.

Визначення ліпази в крові також відіграє влику роль у діагностиці гострого панкреатиту (норма 40-175 г/л).

Гіперліпаземія при гострому панкреати­ті спостерігається частіше і утримується довше, ніж гіперамілаземія.

Ферменти підшлункової залози можна визначати і в ексудаті черевної порожнини.

Інколи в крові виявляється підвищення рівня білірубіну внаслідок порушення відтоку жовчі (норма 8,6 – 20,5 мкмоль/л).

Інструментальні методи обстеження

Ультразвукове дослідження дозволяє встановити етіологічні фактори (холецисто- та холедохолітіаз), важкість морфологічних змін у підшлунковій залозі та перебіг хвороби, супутні ускладнення захворювання. Точність діагностики холециститу та порушення відтоку жовчі при ультразвуковому дослідженні досягає 92-98%. Ознаками набряку підшлункової залози є збільшення її об’єму та зменшення ступеня відбиття сигналу.

При некрозі підшлункової залози виявляють нерізко відмежовані ділянки зниженої ехогенності чи повної відсутності ехосигналу. Поширення некрозу за межі підшлункової залози, а також абсцеси, можуть бути візуалізовані при УЗД.

Комп'ютерна томогра­фія дає можливість більш де­тально охарактеризувати зміни в підшлунковій залозі та навколишніх органах.

При оглядовій рентгено­графії органів черевної порож­нини можна виявити наявність щільної тіні, розміщеної на рівні Т₁₂-L₂, розгорну­ту "підкову" дванадцятипалої кишки, пневматизацію і розши­рення поперечно-ободової киш­ки (симптом Гоб'є), високе стояння рівня діафрагми з наявністю рідини у плевральній порожнині.

На 1-му етапі діагностики в плані дифе­ренціального діагнозу гострого деструктивного панкреатиту з інши­ми захворюваннями черевної порожнини та топічної діагностики поширення деструктивних уражень різних відділів підшлункової залози й оцінки поширення парапанкреатиту можливе тільки ме­тодом комп'ютерної томографії, яку залежно від клініко-лабораторної семіотики й тяжкості перебігу потрібно застосовувати в різні періоди, а іноді в динаміці декілька разів з інтервалом 4-5 діб.

Лапароскопію та лапароцентез часто використовують при сумнівному діагнозі, забору ексудату черевної по­рожнини для біохімічного чи бактеріологічного дослідження, для встановлення дренажів для лікування.

Ретроградна ендоскопічна панкреатохолангіографія вико­ристовується у випадках механічної жовтяниці та підозри на холедохолітіаз. Останні методи інвазивні й можуть за необхідності перетворюватись із діагностичних у лікувальні процедури: лапароскопічне дренування черевної порожнини при панкреатогенному перитоніті й ендоскопічна папілотомія при холедохолітіазі та біліарному панкреатиті.