Питання 2.

За Блейхером В.М., одне дослідження за допомогою комплексу методик продовжується 3-3,5 години. Воно включає етапи:

1. вивчення історії хвороби;

2. підготовка до експерименту;

3. власне експеримент;

4. аналіз отриманих даннях.

У рік один психолог може провести 500 досліджень. З урахуванням необхідності повторних досліджень протягом року психолог досліджує приблизно 200 осіб.

Через трудомісткість експериментально-психологічного дослідження хворих у лабораторії через пропускну здатність вона не може конкурувати, наприклад з біохімічню й ін. лабораторіями, де широко використовується лабораторна техніка.

Лікар повинен подумати про доцільність спрямування туди хворого.

Приклад1. У хворого субдепресія в рамках циклотимії - потреба в патопсихологічному дослідженні мінімальна.

Приклад2. Якщо клініка хворого атипічна і психіатр сумнівається, чи не ховається за фасадом депресії шизофренічний процес - патопсихологічне дослідження доцільне.

Патопсихологічну лабораторію краще розташувати в окремому приміщенні (краще з 2-х кімнат):

у 1-й кімнаті – обробка методик, записуючий пристрій;

у 2-й кімнаті – неяскрава шпалера, стіни; нічого не відволікає, освітлення добре, неяскраве, ізоляція від зовнішніх шумів, меблі й устаткування повинні сприяти задушевній бесіді. Повторні дослідження повинні проходити в тій же лабораторії.

Патопсихолог повинен мати глибокі знання питань психології (загальної, соціальної, медичної), а також бути освіченим у психіатрії, без обмежень теоретичними аспектами.

Успішності контакту патопсихолога з клієнтом сприяють сумісні наукові дослідження, участь у наукових конференціях.

Питання 3.

Худик Володимир Олександрович (1997) виділяє етапи патопсихологічного експерименту:

1. підготовка до дослідження, визначення цілей і задач дослідження;

2. аналіз даних анамнезу за матеріалами історії хвороби й іншої об'єктивної інформації, клінічної бесіди;

3. бесіда з хворим, установлення позитивних емоційних контактів, формування мотивації на виконання задачі;

4. вибір психодіагностичних методик і планування ходу проведення експериментальної частини;

5. хід експерименту;

6. пред'явлення інструкції, спостереження за виконанням експериментальної задачі, ведення протоколів дослідження, аналіз продуктів психічної діяльності, підготовка висновку, висновки.

У починаючого психолога можуть виникати суб'єктивні особистісні установки – бажання знайти дефектні сторони особистості обстежуваного хворого, які потрібно подолати.

Психолог може також залежати від медичного діагнозу в медичній карті хворого. Отже, патопсихологічне дослідження повинне відбити об'єктивну картину випробуваного, незалежно від поставленого клінічного діагнозу і бажаних результатів, що чекає від психолога лікар.

Особистість патопсихолога, його відношення до обстежуваного впливають на результат патопсихологічного експерименту, тобто виділення патопсихологічного синдрому, який би відповідав психіатричному діагнозові.

Патопсихологічний експеримент є взаємодією та взаємним спілкуванням експерта і хворого, отже, він не може бути твердим, незмінним.

Якщо інструкція чітка, тверда, то часто погляд експериментатора, його жест, міміка можуть змінити відношення хворого до експерименту, тобто його дії можуть змінитися. Отже, якісний аналіз експерименту потрібний, тому що експеримент – це відрізок реального життя.

Патопсихологічний експеримент повинний знайти структуру дефекту і структуру збережених функцій у хворого, якщо вирішується питання про працездатність хворого, можливості продовжити навчання у ВНЗ.

Приклад 3: студент потрапив у психіатричну лікарню.

Досліджуються також можливості хворого при рішенні задач (чи може він скористатися «допомогою» психолога, як він до цього відноситься). Якщо хворий загальмований або в стані порушення, то психолог може перебудовувати експеримент на ходу; якщо хворий не розуміє інструкції або навмисне її спотворює, то також побудова експерименту повинна бути змінена.

Патопсихологічний експеримент у клініці має ще одну особливість: велика кількість застосовуваних методик.

1. змінюються різні шари особистості, а не різні методи, прийом дозволяє очевидно судити про ступінь порушення;

2. зміна інструкції може викликати зміну ходу експерименту;

3. виконання визначеного завдання;

4. порушення психічної діяльності хворого бувають часто нестійкими; при поліпшенні стану хворого деякі особливості його мислення зникають, інші – ні. Отже, зіставлення результатів різних варіантів якого-небудь методу надає право судити про характер, якість, динаміку порушень мислення хворого (особливо це важливо при дослідженні аномальних дітей);

5. патопсихологічні завдання для різних хворих мають неоднаковий сенс:

• пізнавальний мотив (хворий може відмовитися),

• люб'язність до експериментатора,

• інтерес до процесу рішення й інше.

Відношення до експерименту залежить від відношення до факту напряму хворого до стаціонару, від відношення до самого психолога:

1. інтерпретація отриманих даних залежить від визначеної теоретичної концепції.

Приклад 4: у хворого погана пам'ять – 1) через судинні хвороби; 2) через мотивацію (при шизофренії);

2. скільки разів помилявся хворий;

3. як він ставиться до зауважень експериментатора, до заохочення, осудження;

4. багато методик дослідження не стандартизовані (суб'єктивні), отже повинні бути міркування й аналіз самого психолога;

5. дослідження того, як хворий виконував завдання, з яким мотивом, з яким ступенем зусилля і саморегуляції – повинно допомогти, як конкретній людині, так і науці в цілому;

6. патопсихологічне обстеження відкриває реальний шар життя хворого;

7. програма дослідження залежить від характеру хвороб.

Приклад 5. При відокремленні шизофренії від шизофреноподібних хвороб ЦНС вивчаються особливості порушення мислення:

• метод класифікації предметів;

• метод піктограми;

• порівняння понять.

Приклад 6. При відокремленні судинної деменції від деменції Піка перевіряють:

• порушення письма;

• порушення рахунка;

• порушення праксіса.

Хід патопсихологічного дослідження починається вже в процесі бесіди, коли експериментатор, установлюючи контакт із випробуваним, пояснює йому значення проведеного експерименту. Ця інформація повідомляється хворому з урахуванням його стану. Не треба своїми висловленнями загострювати переживання хворого, викликати в нього підозри, що проводиться нібито експертиза його інтелектуальних і особистісних особливостей, що можуть вплинути на встановлення медичного діагнозу або визначення методу лікування та ін.

Велике значення має реєстрація отриманих даних. За А. Біне (A. Binet, 1976), для проведення экспериментально-психологічного дослідження треба лише перо, небагато папера і багато терпіння.

Протокол експерименту може бути вільним, а можна використовувати зразок Худика В.О. До протоколу бажано заносити усі висловлення хворого, а також слова експериментатора. Іноді, переглядаючи після експерименту протокол, у ньому можна знайти вказівки на своєрідні зміни думки або особистісної позиції хворого, що пройшли непоміченими під час самого досвіду.

Важливо точно реєструвати міркування хворого з приводу рішення запропонованих йому завдань; мотивація рішення часом дає більше матеріалу для висновків, ніж одна лише реєстрація рішення.

Ведення протоколу важливо і для ілюстрації висновку психолога.

Правильне ведення протоколу експерименту дозволяє у висновках проводити узагальнення, аналізувати результати досліджень цілих груп хворих. З досвідом патопсихолог поліпшує якість своїх записів, використовуючи спеціальні значки і позначки, скорочення і спеціальні дефініції. Протоколи дослідження краще вести на окремих аркушах, щоб потім скріплювати. На початку протоколу вказують його номер за реєстраційним журналом, позначають відділення і вказують прізвище, ініціали хворого, також вік хворого, діагноз, номер дослідження. Бажано вести алфавітну книгу по роках (щоб легко знайти потрібний протокол хворого). Протоколи зберігають у папках, у хронологічному порядку. Важливо, щоб у процесі ведення записів патопсихолог не загострював на цьому увагу хворого. Випробуваний не повинен бачити, що вся інформація записується. На думку С.Я. Рубінштейн (1999), уміле ведення протоколу дозволяє патопсихологу надалі проводити якісний аналіз, об’єктивно підійти до висновку. Патопсихолог зберігає протоколи і висновки. При наявності персонального комп'ютера така інформація зберігається на спеціальних дисках.

Звичайно експериментально-психологічне дослідження психічних хворих проводять без якої-небудь складної апаратури, що істотно зменшує його штучність і наближає до «природного експерименту». За О.Ф. Лазурським (1925), природний експеримент – це «спроба сполучити довільне втручання в психічне життя людини в порівняно простій і природній обстановці дослідження».