Косик.Мікроек-ка (повна версія)

Рис. 9.14 а) представляє ситуацію, коли зростаючий ефект масштабу незначний і швидко себе вичерпує, тому мінімальний ефективний розмір фірми відповідає невеликим обсягам виробництва. В таких галузях існує значне число відносно дрібних виробників, а великі фірми не будуть більш

Рис. 9.14. Ефект масштабу і ефективні розміри підприємств

ефективними. Це – типова галузь вільної конкуренції. Сюди можна віднести хлібопекарську, швейну, взуттєву і інші галузі легкої промисловості, а також багато видів роздрібної торгівлі.

Рис. 9.14 б) представляє ситуацію, коли економія на масштабі швидко наростає, а далі до значних обсягів виробництва зберігаються незмінні витрати. В такій галузі фірма досягає мінімуму середніх витрат на відносно низьких обсягах виробництва (Q1 ) , тому буде конкурентоспроможною поряд з

середніми і великими підприємствами, які мають такі ж середні витрати (на відрізку Q1Q2 ). В галузях з такими умовами фор-

мування середніх витрат можуть співіснувати підприємства різних розмірів, вони будуть однаково ефективними. Такими є галузі, що виробляють меблі, книги та ін.

Рис. 9.14 в) ілюструє зовсім іншу ситуацію. Зростаючий ефект масштабу спостерігається на досить тривалому відрізку, а спадний віддалений. Мінімальних витрат підприємство може досягти за дуже великих обсягів виробництва. Це означає, що достатню ефективність будуть мати лише гігантські підприємства. Дрібні фірми не зможуть забезпечити таких низьких витрат, тому будуть неконкуретноспроможними і нежиттєздатними. В реальному житті такі тенденції можна спостерігати в автомобілебудівній, алюмінієвій, сталеплавильній і т.п. галузях важкої промисловості. В цих галузях виробництво може зосередитись в одній фірмі, яка забезпечує весь попит з мінімальними витратами. Така ринкова ситуація називається

природною монополією.

Як випливає з проведеного аналізу, позитивний і негативний ефекти масштабу є найважливішими факторами, які визначають структуру кожної галузі і рівень розвитку конкуренції в ній. Буде галузь конкурентною чи

монополізованою, – значною мірою залежить від форми кривої довгострокових середніх витрат.

Однак слід зауважити, що в реальній економіці структура галузі залежить не тільки від характерних умов формування рівня витрат, а й від державної політики, ємності ринку, компетентності управління і багатьох інших факторів. Тому на практиці розміри підприємств часто перевищують теоретично обґрунтовані.

ВИСНОВКИ

Удовгостроковому періоді фірма може змінювати не тільки обсяги будь-якого з вхідних ресурсів, тобто технологію, але й обсяги всіх ресурсів одночасно, тобто масштаб виробництва.

Двофакторна виробнича функція дозволяє визначити можливості взаємної заміни ресурсів для технологічно ефективного способу виробництва. Альтернативним способом її описання є карта ізоквант.

Ізокванта – це крива, що відображає множину комбінацій вхідних ресурсів, які забезпечують однаковий рівень випуску. Кожна з ресурсних комбінацій на ізокванті представляє свій технологічний спосіб виробництва. Гранична норма технологічної заміни показує, від якої кількості одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у виробництво додаткову одиницю іншого фактора.

Закон зниження граничної норми технологічної заміни полягає у тому, що зі збільшенням застосування будь-якого фактора у виробництві гранична норма технологічної заміни знижується. Цей закон є формою прояву закону спадної віддачі.

Удовгостроковому періоді всі витрати змінні. Сукупні витрати відображаються ізокостою. Ізокоста – це лінія незмінних витрат, що включає всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат.

Фірма може мінімізувати витрати на заданий обсяг випуску або максимізувати випуск за заданого рівня витрат, якщо обирає комбінацію вхідних ресурсів на основі еквімаржинального принципу: граничні продуктивності ресурсів пропорційні їхнім цінам, або відношення граничного продукту фактора до його ціни однакове для всіх вхідних ресурсів. Рівновага фірми з точки зору виробничої ефективності встановлюється у точці дотику ізокости й ізокванти.

Коли фірма збільшує використання всіх вхідних ресурсів, відбувається зміна масштабу виробництва. Довгострокова виробнича функція показує ефект масштабу, тобто співвідношення між зростанням затрат ресурсів і зростанням обсягів виробництва.

Траєкторія розвитку ілюструє комбінації факторів, які вибирає фірма, щоб мінімізувати витрати кожного з рівнів виробництва у довгостроковому періоді.

Основне завдання виробничої діяльності фірми становить мінімізація довгострокових середніх витрат. Ці витрати зрештою визначають не тільки успіх фірми на

ринку, але й розмір підприємства, структуру і рівень

конкуренції в галузі. Мінімальний ефективний розмір

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

Задача 1.

У виробництві продукції фірма застосовує два види ресурсів – працю та капітал. Ціна одиниці праці – 8 грн./год., ціна одиниці капіталу - 12 грн./год. За певного рівня випуску граничний продукт праці становить 40 одиниць, граничний продукт капіталу – 60 одиниць.

Визначте, чи мінімізує фірма свої сукупні виробничі витрати, чи їй потрібно змінити співвідношення ресурсів.

Задача 2.

Фірма планує виробляти 490 одиниць продукції на тиждень. Їй запропоновано декілька технологічно ефективних способів виробництва:

Ціна одиниці праці – 30 грн./ тиждень. Ціна одиниці капіталу – 50 грн./ тиждень.

1.Визначте економічно ефективний варіант технології.

2.Зобразіть графічно оптимальний вибір фірми за допомогою ізокванти й ізокости.

Задача 3.

Виробнича функція фірми, яка прагне виробляти 5 одиниць продукції за годину робочого часу за допомогою праці та капіталу, має вигляд:

2 1

Q = 2,5 L3 K 3 . Ціна одиниці капіталу становить 2 грн. за годину і вдвічі перевищує годинну ставку заробітної плати.

1.Визначте аналітично комбінацію ресурсів, яка забезпечить фірмі мінімізацію витрат на заданий обсяг випуску.

2.Побудуйте ізокванту та ізокосту і визначте графічно точку рівноваги фірми.

Задача 4.

Залежність довгострокових сукупних витрат деякої фірми від обсягу випуску представлена даними таблиці:

1.Доповніть таблицю і обчисліть величини середніх (LAC) і граничних (LMC) витрат фірми. Побудуйте криві довгострокових середніх і граничних витрат.

2.На яких обсягах випуску фірма відчуватиме зростаючий ефект масштабу? спадний ефект масштабу?

3.Визначте мінімальний ефективний масштаб виробництва для цієї фірми.

Мета будь-якої фірми – максимізація прибутку, який визначається як різниця між виторгом і витратами. Ми

з’ясували, як формуються витрати виробництва залежно від продуктивності і цін ресурсів, як фірма може їх мінімізувати. Вивчення рівня і динаміки витрат надає важливу інформацію для прийняття рішення щодо обсягу виробництва. Але ще потрібно знати, як формується виторг від реалізації виробленої продукції, який в свою чергу залежить від ринкових цін і обсягу попиту на дану продукцію.

Оптимізація рішення фірми залежно від ситуації на ринку досліджувалась багатьма вченими. Попередники маржиналізму Й. Тюнен та А. Курно першими застосували математичний апарат, зокрема диференційне числення, для визначення максимуму значень функції прибутку. Подальші дослідження проблеми вибору здійснювалися представниками неокласичної школи. Зусиллями вчених були обґрунтовані загальні умови максимізації прибутку, а також особливості вибору оптимального обсягу випуску фірмами, що функціонують у різних ринкових структурах.

У даному розділі ми розглянемо процедуру прийняття рішення про обсяги випуску конкурентною фірмою, виведемо загальне правило максимізації прибутку, з’ясуємо, як оптимізуючі рішення конкурентних фірм визначають ринкове пропонування у короткостроковому періоді, коли число фірм в галузі незмінне. Потім звернемось до аналізу рівноваги конкурентної фірми і ринку в цілому в довгостроковому періоді, коли число фірм змінюється залежно від ринкової кон’юнктури.

10.1. Фірма на конкурентному ринку. Загальне правило максимізації прибутку

Ринок досконалої конкуренції має наступні характерні риси.

¾Велика кількість продавців і покупців, кожен з яких дуже малий відносно ринку в цілому. Одна фірма може задовольнити лише мізерну частину попиту на дану продукцію, тому жодна не може помітно вплинути на сукупний обсяг пропонування, як би не розширювала обсяги виробництва. Прикладом такого ринку можуть бути ринки сільськогосподарської продукції, фондова біржа, валютний ринок. Так само попит окремого споживача є лише мізерною частиною сукупного ринкового попиту і суттєво не впливає на нього. Це – основна риса конкурентного ринку.

¾Стандартизована продукція. Продукція на конкурентному ринку повинна бути абсолютно однорідною (наприклад, сіль, пшениця одного сорту, тощо). Тільки в цьому випадку покупцеві буде байдуже, в якого продавця купувати продукт. Оскільки покупці вважають продукти будь-яких фірм аналогами, відсутні умови для нецінової конкуренції, яка базується на різниці в якості продукції, рекламі, стимулюванні збуту додатковими

послугами і т.п. У цій ринковій структурі існує лише цінова конкуренція.

¾Об’єктивність ціноутворення (ситуація “price taker”). Ця властивість випливає з двох попередніх. На чисто конкурентному ринку жодна фірма не може впливати на рівень цін, оскільки виробляє дуже малу частину загального обсягу продукції, яка задовольняє ринковий попит. Збільшення або зменшення виробництва однією фірмою суттєво не вплине на пропонування, отже, не змінить ринкової ціни. Оскільки продукція однорідна, то фірма, яка спробувала б підвищити ціну, негайно втратила б всіх своїх покупців, а та, яка намагалася б продавати за нижчою ціною, не змогла б значно розширити обсяги продажу і працювала б собі на збиток. Конкурентна фірма не має своєї цінової політики, тобто не може встановити на ринку вигідну їй ціну, а може лише пристосовуватись, погоджуватись з ринковою ціною, рівень якої встановлюється в результаті взаємодії попиту і пропонування. Тому конкурентного виробника називають “ціноотримувачем”, і він цілком знаходиться під владою ринку. Ціна продукту є об’єктивною, даною ринком величиною, на яку жоден виробник, так само як і жоден покупець, не має впливу.

¾Інформованість покупців і продавців. Всі суб’єкти конкурентного ринку добре поінформовані про ситуацію на ринку, про рівень цін на будьякий товар. Власне через це окрема фірма не може підвищити свою ціну.

¾Незалежність дій продавців. Оскільки продавців дуже багато, можливість змови між ними відсутня, а оскільки фірми малі, то нема потреби домовлятись, хто скільки буде виробляти. Кожна фірма діє на власний розсуд

ісамостійно визначає обсяг випуску, який забезпечує їй максимальну вигоду за даною ринковою ціною.

¾Вільний вхід і вихід з галузі. Конкурентний ринок гарантує, що кожен виробник, який знайде кращий, ефективніший спосіб виробництва, може вільно вступити в галузь, а збиткові фірми можуть вільно вийти з неї. Не існує жодних законодавчих, технологічних або фінансових перешкод, що заважали б виникненню нових фірм чи створювали б труднощі зі збутом продукції.

З ознак конкурентного ринку випливають особливості попиту на продукцію конкурентної фірми: він є абсолютно еластичним, графічно має вигляд горизонтальної лінії на рівні ринкової ціни (рис. 10.1).

Конкурентна фірма, як і будь-яка інша, прагне максимізувати

економічний прибуток, який вона визначає як різницю між сукупним виторгом і сукупними витратами:

EP = TR −TC .

Сукупний виторг – це сума грошей, отриманих від продажу продукції на ринку. Оскільки на досконало конкурентному ринку ціна є

Рис. 10.1. Криві попиту та виторгу

сталою, то сукупний виторг є лінійною функцією відносно обсягу проданої

використовуються ще показники середнього та граничного виторгу, які визначаються подібно до показників середніх і граничних витрат.

Середній виторг – це виторг від реалізації одиниці продукції:

AR = TR / Q = P Q / Q = P .

(10.2)

Середній виторг дорівнює ринковій ціні, а крива середнього виторгу співпадає з кривою попиту (рис. 10.1).

За умови фіксованої ринкової ціни кожна додатково реалізована одиниця продукції додасть до виторгу величину, рівну ціні. Тому граничний виторг конкурентної фірми, як і середній виторг, є величиною сталою, а його крива графічно співпадає з лінією ціни, попиту і середнього виторгу (рис. 10.1).

Для обчислення економічного прибутку за формулою (10.1), фірмі потрібна інформація про ціну, обсяг виробництва і витрати. Оскільки ціна фіксована і задається ринком об’єктивно, то основним фактором, що визначає обсяги випуску, є витрати, які зазнають впливу закону спадної віддачі. Порівнюючи сукупний виторг з сукупними витратами на кожному обсязі випуску, а також ринкову ціну з середніми та граничними витратами,

фірма приймає рішення: чи виробляти продукцію взагалі, а якщо виробляти, то скільки, і визначає, яким буде результат діяльності.

Логіка раціональної поведінки виробника підказує, що у короткостроковому періоді фірмі варто виробляти продукцію, якщо вона

отримує економічний прибуток, або коли сума збитків менша, ніж постійні витрати, величина яких визначає збитки у випадку закриття.

Відповідно фірмі варто припинити виробництво, коли збитки

перевищують постійні витрати.

Якщо фірма прийме рішення виробляти продукцію, то вона повинна вибрати оптимальний обсяг випуску: у разі прибутковості фірмі потрібно знайти такий рівень випуску, який максимізує прибуток, а у разі збитковості – такий рівень, який дозволить мінімізувати збитки.

Існують два підходи до визначення оптимального обсягу:

¾співставлення сукупного виторгу і сукупних витрат (модель TRTC );

¾співставлення граничного виторгу і граничних витрат (модель MRMC ).

Залежно від того, в якій формі задані функції виторгу і витрат, моделі оптимального вибору фірми можна представити у табличній, графічній або аналітичній формі. Аналіз цих моделей дозволяє обґрунтувати загальне правило максимізації прибутку для фірми, що функціонує у будь-якій ринковій структурі.

Розглянемо процес вибору оптимального випуску за допомогою табличної моделі TRTC . У таблиці 10.1 наведені дані про обсяги виробництва продукції за тиждень, сукупний виторг від продажу продукції за ціною 35 грн. за одиницю, сукупні витрати на виробництво тижневого обсягу продукції та суму економічного прибутку, яку обчислено як різницю між виторгом і витратами.

На нульовому обсязі, тобто коли фірма нічого не випускає, сукупні витрати складають 50 грн. за рахунок постійних витрат FC , тому тут виникають збитки, які дорівнюють величині постійних витрат. З нарощуванням обсягів виробництва сукупні витрати зростають нерівномірно за рахунок змінного компонента (VC) , що зазнає впливу закону спадної

віддачі, а виторг зростає пропорційно обсягу випуску, чим спричиняється коливання рівня прибутку.

Розрахунки колонки 6 надають інформацію про динаміку економічного прибутку за умови нарощування фірмою обсягів виробництва. Знак мінус (–) означає збитки. За малих обсягів виробництва фірма отримує збитки, які поступово зменшуються, і на обсязі випуску 4 одиниці фірма стає

беззбитковою, EP = 0 . Якщо приймемо до уваги, що в сукупні витрати TC входять неявні витрати, які є нормальним (середнім) прибутком, то стан

граничним витратам. Побудована за даними табл. 10.1 крива економічного прибутку EP (рис. 10.2.б) більш виразно демонструє залежність динаміки прибутків і збитків від обсягу виробництва.

Проведений аналіз дозволяє сформулювати загальне

правило вибору оптимального обсягу виробництва, або загальну умову максимізації

прибутку:

прибуток максимізується на обсязі, для якого граничний виторг дорівнює граничним витратам:

Оскільки в умовах ринку досконалої конкуренції граничний виторг MR чисельно дорівнює ціні, то для конкурентної фірми загальне правило максимізації прибутку означає вибір такого обсягу випуску, за якого

граничні витрати рівні ціні:

Відмітимо, що це правило стосується вибору лише обсягу випуску, а не ціни, тому що конкурентна фірма приймає ціну як задану.

Аналітичний метод визначення оптимального обсягу випуску для максимізації прибутку базується на використанні граничних величин, тому

називають ще правилом граничного випуску, а також рівнянням рівноваги, тому що лише у випадку (а для конкурентної фірми MC = P ), фірма не буде мати стимулів до зміни обсягів виробництва, оскільки будь-яка зміна не поліпшить показників прибутку.

Проілюструємо справедливість рівняння рівноваги за допомогою табличної моделі MRMC . У таблиці 10.2 представлені розрахунки граничних показників MC і MR , а також середніх сукупних ATC і середніх змінних AVC витрат, виконані на основі даних таблиці 10.1.

Таблиця 10.2