рогові. Так розігралася ця нещасна трагедія. Наше військо продов­ жує в безладді відступати вдень і вночі.

Jakuba Michałowskiego... Księga pamiętnicza... № 90, cc. 203— 207.

№ 113

1648 рік. Вересень—жовтень. Паніка серед польської шляхти після розгрому під Пилявцями. — Літопис Грабянки

Григорій Грабянка, козацький лівобережний старшина (загинув у бою з та­ тарами ав 1734 році), займав різні посади їв козацькому війську, до посади га­ лицького полковника включно. Твір Грабянки охоплює історію України від дав­ ніх часів кінчаючи 1708 роком.

Аще много ляхов у Варшаве собрася, обаче все заячии уши имеяху, тако бо их страх от Хмелницкого обийде, яко едва суха древа треск услишат, то без души ку Гданску бежаху и чрез сон не един рек: „ото Хмельницкий!“...

Летопись Грабянки, Киев, 1854, с. 59.

ПОВСТАННЯ В БІЛОРУСІЇ

№ 114

1648 рік. Літо — осінь. Розвиток повстання на Україні. Повстання проти шляхти в Білорусії. — Щоденник Ф. Обуховича

В липні, одразу після смерті короля, скликаний був князем Матвієм Лубенським, архієпіскопом гнєзнєнським, конвокаційний сейм у Вар­ шаві. Він тривав тижнів два. Я був там послом від Новогрудка. За допомогою хлопських бунтів Хмельницький так далеко поширив по Україні свої свавільні банди, що шляхта з Волині, Києва, Брацлава, Поділля геть уся повтікала, міцні замки через зраду хлопську від­ бирали і ніде, де б шляхта не ховалась, утриматись вона не могла. Готового війська не було, охорона, щойно на конвокації затверджена, ніякого опору не чинила.

Річ Посполита вирішила послати до нього [Хмельницького] ко­ місарів. Але зрадник, хитро їх затримуючи, вигравав час, чекаючи Орду, так що й коронне військо, яке зібралось у кількості до ЗО ти­ сяч чоловіка під Львовом, потяглось до цього пекельного страхо­ вища.

В цей час у нас на Литві той же вогонь, запалений розбійницькими бандами Хмельницького, розгорівся так, що повіти Стародуб, Речиця, Мозир, Пінськ, Брест і багато інших замків на Білій Русі геть бу­ ли знищені; з шляхти одні трупом полягли, інші зазнають тяжкого вигнання, тиняючись по чужих кутках. Близькі до загибелі, ми по­ кладаємо надії свої тільки на милосердя боже, дякуючи йому за такі тяжкі злигодні.

Литовська охорона була слаба, наймані війська раніш, ніж у полі показались, обтяжили нас величезними поборами, і ми самі змушені були чинити опір ворогові почасти за допомогою повітових військ, почасти за допомогою загального ополчення. В цьому допомагав і досі не перестає допомагати великий сенатор, його милість пан Казімір Лев Сапєга, литовський підканцлер, великим числом людей, утримуваних на його кошт, підтримуючи загибаючу вітчизну, яка крім подяки, винна йому стільки грошей, скільки врятованих ним

142

громадян бачимо завдяки такій його надзвичайній діяльності, відда­ ній любові до Речі Посполитої і благочестю.

Pamiętniki historyczne do w yja­ śnienia spraw publicznych w Polsce X V II wieku, wydał Baliński, cc. 19— 20.

РОЗВИТОК ПОВСТАННЯ ПІСЛЯ БИТВИ ПІД ПИЛЯВЦЯМИ

'№ 115

1648 рік. 14 жовтня. Донесення папського нунція в Варшаві І. Торреса про розвиток повстання після битви під Пилявцями. Повстання селян у Польщі

Щодень більше наближаються до цих місць бунтарі, і кажуть, що одна частина їх громить 27 гарматами Львів, а друга вже дійшла до самого Любліна, розташованого за 24 милі звідси, спалюючи навкру­ ги міста і села; але жодного разу вони не пробували напасти ні на це місто, ні навіть на Замостя — за 12 миль від Любліна. Проте не дуже далеко звідси бродять три тисячі розбійників і повсталих хлопів; з усякими безбожними вчинками вони не тільки забирають у людей майно, а й позбавляють їх життя і палять усі селища (luoghi), які за­ хоплюють.

Сборник статей и материалов по истории Юго-Западной России, вып. II, Киев, 1916, отд. 2, с. 27.

№ U6

1648 рік. Жовтень—листопад. Відписки царю воєвод: а) брянського і б) сівських про прагнення українського народу до об'єднання з ро­ сійським (уривки)

а) ...в нынешнем, государь, во 157 году, октября в 11 день, брянской стрелец Федка Ломакин, да Васка Мелханов, да Павлик Вяхирев из-за рубежа из литовской стороны в Брянеск приехали, а в роспросе передо мною холопом твоим сказали: были де они в литовских горо­ дах в Почепе, да в Стародубе, да в Погаре, да в Новегородке, да в Соснице...

Да Хмельницкой же де пишет в Сосницу к брату своєму к козацкому полковнику, что он Богдан Хмельницкой идет до Оршавы, а бра­ ту своєму велел быть с войском на лежи в украинских городех в Со­ снице, и в Новегородке, и в Стародубе, и в Почепе, и про ляхов велел проведывать и хлеб всякой оберегать. Да в тех же де, государь, го­ родех слышали они от литовских ото многих жилецких людей и от черкас: говорят и богу молят, чтобы им быть в одной православной вере под твоєю государевою высокою рукою; будет де пан Хмелницкой осилеет ляхов, и он де хочет поддатца одному государю крестьянскому.

б) В нынешнем, государь, во 157 году, сентебря в 6 день, по тво­ єму государеву цареву и великого князя Алексея Михайловича всеа Русии указу, посылали мы холопи твои из Севска за рубеж в Полскую и Литовскую землю, для проведьіванья вестей, севских пушкарей Дмитрейка Церкина да Якушка Степерева. И октября, государь, в 19 день, те севские пушкари Дмитрейка Церкин да Якушко Степерев из полские и из литовские стороны в Севеск приехали, а в роспросе, го-

143*

сударь, перед нами холопи твоими оне сказали... в том же де, госу­ дарь, городе Нежине урядник, козачей атаман, Запороского гетмана Хмелницкого племянник Прокоп Бережицкий, говорит во многие люди: всем де, государь, запороским войском оне бога молят о том, чтоб им быть под твоєю царскою високою рукою. И в Киеве де, го­ сударь, И В ИНЫ Х во многих полских городех всякие люди белорусцы бога молят о том же, чтоб им всем быть под твоєю царскою высокою рукою...

В нынешнем, государь, в 157 году, сентября в 26 день, по твоєму государеву цареву и великого князя Алексея Михайловича всеа Русии указу, посылали мы холопи твои за рубеж в литовскую сторону Севского пушкаря Юрку Луханина, для вестей, что в Полской и в Литов­ ской земле у поляков с козаки делаетца. И ноября, государь, в 12 день приехал в Севеск из-за рубежа из полской и из литовской сторо­ ни Севской пушкарь Юрка Луханин, а в роспросе, государь, нам холопем твоим сказал: был де он в Полской земле в городах в Борзне,

ив Нежине, и в Прилуках, и в иных городех...

Ав полской де стороно, в монастырех, в церквах, на октеньях,

ина многолетьи бога молят за тебя великого государя царя и вели­ кого князя Алексея Михайловича всеа Русии; а запороские де, госу­ дарь, казаки и белорусцы черные люди во всех городех все бога мо­ лят о твоем царском многолетнем здоровье, и хотят того, чтоб им всем быть под твоєю царскою высокою рукою, и чтоб им всю Полшу

иЛитву подвести под твою царскую высокую руку.

Акты Южной и Западной России, т. ѴШ, СПБ, 1875, дод. № 3, с. 276; No. 6, сс. 277—278.

№ 117

1648 рік. Повстання в Галичині. Свідчення повстанця Василя Амброжика (26 березня 1649 року) (уривок)

Згаданий Василь Амброжик, спійманий як зрадник і кілька разів допитаний у Потоці, визнав, крім інших злочинів, таке: під час бунтів

уПокутському краї Крокос із Кущева, Літус (?) з Обертина, Олексій Чавадка з Олеша і Яремка Попович із Тлумача зібрали сильні банди, і, стоячи на чолі їх, розгромили Полалецький замок (?), всіх, хто був

узамку, перебили, а золото, срібло, гроші, одяг та інше майно погра­ бували.

Після цього вони почали громити інші шляхетські маєтки. До бан­

ди пристала ісаківська шляхта, а саме: Матвій Княгиницький, Богдан Грабовецький — обидва з синами, Петро Березовський і Дмитро Татомир. Крім названих, там було чимало й іншої шляхти, прізвищ якої він не може пригадати.

Ті, що приєдналися до розбійників, одразу ж почали нападати на доми шляхетські. В Кормові вони спалили садибу пана Тиліцького, розграбували її комори і забрали худобу та інше майно. Далі ця шлях­ та почала спустошувати Покутський край, де грабувала й палила шля­ хетські двори. Розбійники зажадали, щоб на всіх переправах пароми були витягнуті з води і до них була приставлена варта. Вони наказали також убивати кожного поляка, де б його не зустріли. Самі вони мало не щодня приходили на берег Дністра, загрожуючи перешкодити поль­ ським військам переправитися через річку. Коли Вульф із Потока пі­

144

дійшов до дністровського перевозу з полками й шляхтою, згадана ісаківська шляхта почала по них через ріку стрільбу з мушкетів.

Всі ці свідчення згаданий Василь дав як добровільно, так і під тортурами в присутності панів радників, як от п. Петра Ласковського, п. Симона Корчинського, п. Сігізмунда Понятовського, підстарости,

№ 118

1648 рік. 27 листопада. Скарга Олександра Ржечицького на княгиницьких міщан і селян з Городища, Ляшків, Бориничів, Острова та інших місць за напад на садибу в Бориничах. (Скарга від 10 травня 1649 року)

[Пропущені імена і прізвища]. Згадані селяни, приваблені прикла­ дом сваволі бунтівників Речі Посполитої — українських козаків, на яких вони покладали надії, уперті в своїй злобі проти католицької ре­ лігії, почали під час вторгнення цих бунтівників і міжцарів’я збира­ тися в грізні банди, допомагати бунтівникам і руйнувати шляхетські садиби. Ні в чому не винних католиків, що сховалися в таємних, але добре відомих розбійникам місцях, вони видали козакам, почасти для продажу в татарську неволю, почасти для знищення. Те саме продов­ жували вони робити й після приходу ворогів святого хреста — татар.

Після поширення цієї зарази і жорстокостей варварів-сусідів, коли бунтівники покинули межі королівства, пан Адам Ржечицький, як і ба­ гато інших поміщиків, повернувся до свого маєтку Бориничі, орендо­ ваного ним у вищезгаданого пана Олександра Цетнера.

7 грудня минулого 1648 року він приїхав додому, не маючи ніякої підозри проти челяді й хлопів, які приховали й затаїли свою злобу. Вони зустріли його покірливо й привітно, як справжні отрутні гадю­ ки, які не хочуть до часу виявляти свою отруту.

Незабаром настала ніч. Тоді, змовившись між собою і покликавши на допомогу попа й навколишніх хлопів із згаданих сіл, які зібралися так охоче, наче справа йшла про полювання, вони опівночі напали на садибу. Не маючи змоги успішно боронитись або вчасно дістати до­ помогу, згаданий — згодом злодійськи вбитий — пан Ржечицький відбивався, як міг, і втік пішки в село Броздівці, покинувши все своє майно напризволяще. Утома перешкодила йому йти далі, і він, пере­ слідуваний по п’ятах, сховався в покинутій садибі, розташованій у Броздівцях.

Виявивши його присутність у цій садибі, розбійники звірськи били його киями, рубали сокирами, різали косами, пускаючи в хід усе, що було в них під рукою.Нещасний умер тут же, як показує огляд воз­ ного і шляхти.Тоді, задоволенікривавим полюванням, уіїившися кро­ в’ю свого пана, піддані з Бориничів, а також селяни згаданих вище сіл кинули тіло напризволяще, забравши перед тим півтори тисячі зло­ тих, що були при ньому. В Бориничах вони захопили одяг, коней та

№ 119

1648 рік. 2 грудня. Універсал Богдана Хмельницького польській шляхті, виданий під час походу військ спід Замостя в Київ

Богдан Хмельницький гетьман з військом його королівської велич­ ності запорізьким. Всім взагалі і кожному зокрема, кому про це відати

належить, службу нашу лицарську віддаючи ласці вашої милості на­ ших ласкавих панів, повідомляємо, що по дорозі нас зустрів його ми­ лість пан Гіжовський, посол його королівської величності, якого нам господь бог всемогутній благословив на престол в особі його милості королевича Яна-Казіміра.

Король пише, щоб ми, відмовившись від цієї непотрібної війни і пролиття крові християнської, повернулись назад в свої землі при умові певної угоди і збереження попередніх свобод. Про це вашій ми­ лості панам повідомляю цим універсалом.

Вимагаємо, щоб і ваші милості також уже не порушували волі йо­ го королівської величності, ніякої злоби не мали як проти своїх під­ даних, так і проти руської релігії. Навпаки аби в мирі і ласці перебу­ вали, щоб наші вороги не раділи. І боронь боже, щоб ще крім того хтось упертий і злобний кинувся на пролиття крові нашої християн­ ської або вбивство бідних людей. Якби до нас дійшла звістка про саме таке порушення миру й спокою, встановленого його королівською величністю, то це напевно призвело б до великої шкоди Речі Поспо­ литій, чого ми не хочемо.

Після того, як універсал буде прочитаний у Львові, просимо пере­ слати його в Кам’янець-Подільський, де, як ми чули, зібралося чимало шляхти. До них удруге якнайскоріше звертаємось з глибокою по­ шаною.

Дано в Острозі, дня 12 грудня 1648 року.

їх милостей ласкавих панів покірний слуга Богдан Хмельницький, гетьман війська його королівської величності запорізького власною рукою.

Supplementum ad historica Ruesiae monumenta, СПБ, 1848, cc. 187— 188.

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ У КИЄВІ

№ 120

1648рік.Грудень. Урочиста зустріч Богдана Хмельницького вКиєві.— З щоденника В. Мясковського, члена посольства від польського уряду до Богдана Хмельницького на початку 1649 року

Сам патріарх1) з тисяччю вершників виїжджав до нього2) назустріч з міста, і тутешній митрополит дав йому коло себе місце в санях з пра­ вого боку. Весь народ, вийшовши з міста, вся чернь вітала його. Ака­ демія вітала його промовами і вигуками, як Мойсея, спасителя і ви­ зволителя народу від польського рабства, вбачаючи в імені Богдан добрий знак і називаючи його: богом даний. Патріарх надав йому ти­ тул найсвітлішого князя. З усіх гармат та іншої зброї в замку і в місті лунала стрільба. Від таких почестей возгордився звір. На обіді в ар­ хімандрита сидів на першому місці, пив удень і вночі, особливо напе­ редодні своїх іменин. В день свого ангела вранці рано був п’яний і пізно прибув у церкву. Він стояв на першому місці і всі виявляли до нього побожну пошану, а деякі цілували його ноги. Патріарх, цей роз­ бійник, правив обідню і наказав йому приступити до святого прича­ стя. Хмельницький спочатку не хотів, бо в нього ще був хміль у го­ лові, і тому, що ще не сповідався, але патріарх дав йому прилюдно відпущення всіх теперішніх і майбутніх гріхів без сповіді і закликав

*) Іерусалимський патріарх Паісій, що був тоді в Києві. 2) Б. Хмельницького.

146