Тема № 3 «Правове регулювання працевлаштування громадян»

План

1. Система норм щодо забезпечення зайнятості на­селення

2. Поняття зайнятості

3. Основні принципи працевлаштування

4. Система органів з працевлаштування

5. Види допомог, гарантій і компенсацій що надаю­ться безробітним

Система норм щодо забезпечення зайнятості на­селення

Демократичність конституційних норм про працю забезпечується як можливістю вибору професії та роду трудової діяльності, так і забороною примусової праці (ст. 43 Конституції України).

Правове забезпечення залучення громадян Украї­ни у сферу трудової діяльності здійснюється відпо­відною системою норм, до яких належать Закон Ук­раїни "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 p., Кодекс законів про працю України, Положен­ня про державну службу зайнятості від 24 червня 1991 р.1, Положення про порядок реєстрації, перереє­страції та ведення обліку громадян, які шукають ро­боту, і безробітних, виплати допомоги у зв'язку з без­робіттям, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки від 27 квітня 1998 р.2, Положення про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення від 24 червня 1991 р.1

У сучасний період вирішення соціально-економічних проблем, що стоять перед Україною, зазначені норми набули подальшого розвитку в Законі України від 5 липня 1995 p., яким КЗпП України доповнено ст. 5-1, де передбачено систему гарантій забезпечення права громадян на працю. Відповідно до цієї норми держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державних служб зайнятості в наданні відповідної роботи й у працевлаштуванні згідно з покликанням, здібностями, професійною підготовкою, освітою з урахуванням суспільних потреб, у наданні підприємствами, устано­вами, організаціями роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійно-виховних закладів за попередньо поданими заявами; безплатне навчання безробітних громадян новим професіям, їхню перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства ма­теріальних витрат у зв'язку з направленням на робо­ту в іншу місцевість; правовий захист від необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу та незаконного звільнення, а також у збереженні роботи.

1. Поняття зайнятості

Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особис тих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм дохід у гро шовій або іншій формі. Це визначення вказує на фактичну реалізацію пра ва на працю без будь-якого примусу, оскільки незайнятість не може бути підставою для правової відповідальності.

Безробітними Закон визнає працездатних грома­дян працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбаче них чинним законодавством доходів через відсутність на­лежної роботи, за реєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здат ні присту­пити до праці. Разом з тим Закон не відносить до без­робітних гро мадян віком до 16 років за винятком тих, які працювали й були звільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, реорганізацією, пере профілюванням і ліквідацією підприємства або скороченням чисельності працівників (штату); які вперше шукають роботу й не мають професії в разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачувавної роботи, вклю чаючи й роботу тим­часового характеру; які відмовились від двох пропо­зицій запропо нованої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, що шукають роботу; які мають право на пенсію відповідно до законодавства України (ст. 2 Закону України "Про зайнятість насе­лення").

Основні принципи працевлаштування

Основні принципи державної політики зайнятості населення — це головні напрями такої політики, в яких відображається сутність законодавства щодо за­безпечення зайня тості населення України. Вони за­кріплені в ст. З Закону "Про зайнятість населення". Зокрема, це такі принципи, як забезпечення всім гро­мадянам рівних можливостей у реа лізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібно­стей та професійної підготовки з урахуванням особи­стих інтересів і суспільних потреб незалежно від по­ход ження, майнового стану, національності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії; сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запо­біганню безробіттю; ство рення нових робочих місць та умов для роз витку підприємництва; координація ді­яль ності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної та соціальної політики на ос нові держав­ної і регіональних програм зайнятості; співробіт­ництво професійних спілок, асоціацій, підприємств тощо з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо за­безпечення зайнятості населення; між народ не співро­бітництво у вирішенні проблем зайнятості населення, у тому числі й праця гро мадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Система органів з працевлаштування

Забезпечення зайнятості включає комплекс соці­ально-економічних і юридичних гарантій, спрямова­них на боротьбу з безробіттям, реалізацію всіма ба­жаючими права на працю, допомогу у працевлашту­ванні.

Працевлаштування є передумовою такого явища, як зайнятість, і гарантією остан нього. Це процес під­шукування необхідної роботи, підготовки до неї та влаштування на цю роботу. Розрізняють працевлаш­тування в широкому й вузькому розумінні. У широ ко­му розумінні — це процес будь-якого влаштування на роботу, у тому числі й само стійного, і за допомогою служби зайнятості. Зокрема, це й переведення пра­цівників за умови їх вивільнення на іншу роботу на тому ж підприємстві чи в організації.

У вузькому розумінні працевлаштування — це ді­яльність відповідних державних ор ганів зі сприяння громадянам України у відшуканні потрібної роботи й улаштуванні на неї, включаючи й процеси професій­ної підготовки, перепідготовки тощо. Найбільше такої допомоги потребують неповно літні, інваліди, звільнені зі Збройних Сил України тощо. З цією метою Закон України "Про зайнятість населення" (ст. 20) надає підприємс твам, що активно сприяють зайнятості, пільги щодо податків та інших платежів до бюд жету.

Практична допомога у працевлаштуванні громадян надається державною службою зайнятості, до складу якої входять Державний центр зайнятості Міністер­ства праці України; Республіканський (АРК) центр зайнятості; обласні, районні, міжрайонні, місь кі та районні в містах центри зайня­тості. Крім цих органів, до державної служби зайня то­сті входять також:

а) центри професійної орієнтації;

б) навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення;

в) інформаційно-обчислювальні цен­три;

г) територіальні та спеціалізовані бюро зайнято­сті;

д) центри трудової реабілітації населення.

Відповідну роль у здійсненні заходів щодо сприян­ня зайнятості населення відігра ють і профспілки. Зокрема, вони беруть участь у розробці й упрова­дженні в життя дер жавної політики зайнятості, підго­товці законодавчих актів України, відповідних рішень місцевих рад народних депутатів, а також в укладенні колективних договорів.

Права професійних спілок, їх об'єднань у забезпеченні зайнятості населення регулю ються Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (1045-XIV). Так, профспілки, їх об'єднання беруть участь у розробленні державної політики зайнятості населення, державних та територіальних програм зайнятості, проводять спі льні консультації з цих проблем з роботодавцями, їх об'єднаннями, а також з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пропонують заходи щодо со ціального захисту членів профспілок, які вивільняються в результаті реорганізації або ліквідації підприємств, установ, організацій, здійснюють контроль за виконанням законодавства про зайнятість (ст. 22). Крім того, права і повноваження профспілок щодо забезпечення захисту праців ників від безробіття та його наслідків визначаються законодавством і колективними договорами та угодами.

Участь організацій роботодавців та їх об'єднань у забезпеченні зайнятості населення регулюється Законом України "Про організації роботодавців" (2436-III), Так, органі зації роботодавців та їх об'єднання беруть участь у формуванні та проведенні держав ної політики зайнятості населення. Крім того, їх представники на паритетних засадах з представниками професій них спілок, їх об'єднань та інших організацій найманих працівників, органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самовря дування беруть участь у створенні та діяльності координаційних комітетів сприяння зайнятості (ст.18).

Крім того, при делеговані повноважень до відання виконавчих органів сільських, се лищних, міських рад відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Ук раїні" (280/97-ВР) належать підготовка і подання на затвердження ради територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття, організація їх виконання; участь у розробленні територіальних програм зай нятості населення, що затверджуються відповідно районними, обласними радами; здійс нення контролю за поданням підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності відомостей про наявність вільних робочих місць (посад); організація інфор мування населення про потребу підприємств, установ та організацій усіх форм влас ності у працівниках; бронювання на підприємствах, в установах та організаціях не залежно від форм власності робочих місць, призначених для працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства потребують соціального захисту і не спроможні конку рувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих місць; прийняття рішень про створення на підприємствах, в установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю, організація професійної підготовки цих осіб; погодження проведення ліквідації таких робочих місць (ст. 34)