ПРОГРАМА

державою, укладений на основі Андрусівського перемир’я1667 р. Польща відмовлялась від претензії на Київ, за що отримала 146 тис. крб. компенсації. Північна Київщина та Брацлавщина мали стати нейтральною зоною між Польщею та Московською державою. Правобережна Україна (за винятком Поділля, яке до 1699 року перебувало під владою Туреччини) залишалась під владою Польщі, Лівобережжя – Москви. «Вічний мир» остаточно закріпив поділ українських земель між двома державами.

Гадяцький договір 1658 р. – угода укладена між гетьманом України І. Виговським і польським урядом 16 вересня 1658 р. у м. Гадячі. За умовами угоди Україна мала увійти до складу Речі Посполитої як незалежна держава

під назвою Велике князівство Руське на рівних з Литвою та Польщею правах. Вища законодавча влада мала належати національним зборам депутатів. Виконавча влада належала гетьманові, якого обирали довічно і вибори якого затверджувались королем. Гетьман мав очолювати Збройні Сили України. Офіційною мовою в Україні мала стати українська .моваПередбачалось

на нові території. Передбачалось розширення мережі навчальних закладів в Україні, в тому числі і відкриття університету.

Коломацькі статті 1687 р. – договір, укладений на р. Коломак між новим гетьманом України . ІМазепою та козацькою старшиною, з одного

Лівобережної України Д. Многогрішним і московським урядом. Частково відновлював автономні права Гетьманщини, втрачені нею за Московськими статтями 1665 р.

Слободищенський трактат 1660 р. – договір, укладений гетьманом України Ю.Хмельницьким з Польщею у містечку Слободищі біля міста Чуднова. Україна розривала союз з Москвою і відновлювала союз з Річчю Посполитою на основі Гадяцького договору 1658 р. Правда, тепер Польща не

затвердженням гетьманом. Передбачалось створення спеціальної комісії для проведення ревізії державних земель, якими користується старшина і повинностей населення. В обов’язки гетьмана входив захист козаків і усього

населення від надмірних податків і повинностей, допомога сиротам, немічним та вдовам. Гетьман не мав права одноосібно розпоряджатися

боку старшини. Текст Конституції був складений латинською і українською мовами. Вона діяла на Правобережній Україні до1714 р. Значно обмежуючи права гетьмана, Конституція заклала основи республіканського правління в Україні. На думку історика . Оглобіна, вона була «другою поразкою гетьмана І. Мазепи після полтавської катастрофи, яка завдала великого удару по гетьманській владі».

Переяславські статті 1659 р. – міжнародний договір, укладений гетьманом України Ю.Хмельницьким з представниками московського уряду. У порівнянні з Березневими статтями1654 р. умови нових статей значно

проголошувались шляхетські свободи, права самоврядування, корпоративні установи тощо.

«Решительные пункты» (22 серпня 1728 р.) – царська відповідь на прохання гетьмана .ДАпостола розширити права Гетьманщини. Значно обмежували права гетьмана та його адміністрації. Обрання нового гетьмана могло відбутися тільки за згодою царя. Генеральний суд повинен був стати колегіальним органом, який складався з трьох українців і трьох росіян, головним суддею в Україні відтепер був не гетьман, сам російський імператор. Утворювалось нове фінансове управління, яке очолювали два підскарбія: росіянин та українець. Гетьман позбавлявся права вести власну закордонну політику.

Яський мирний договір1791 р. – мирний договір, укладений між Російською імперією і Туреччиною 29.12.1991 р. у м. Ясси, після завершення російсько-турецької війни 1787–1791 р. Договір підтвердив приєднання Криму та Кубані до російських володінь. Туреччина відмовилась від будьяких претензій на Грузію і обіцяла не воювати проти неї. Росія отримувала територію між Бугом і Дністром і приєднала все Чорноморське узбережжя від Дністра до Криму. Яський мирний договір зміцнив становище Російської імперії на півдні України на всьому узбережжі Чорного . моряМирний договір ліквідував останній бастіон кочовиків в Європі, набіги татар і турків на українські землі припинились. Раніше пусті території почали швидко заселятися. Авторитет Росії на міжнародній арені значно зріс.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Автономія – право на самостійне здійснення частини повноважень

Києвом) у Росії у 1667–1764 рр., що управлялась гетьманом і користувалась певною автономією.

Держава Війська Запорозького– офіційна назва козацької держави, що утворилась на визволених землях після Зборівської угоди.

Конституція – основний закон держави, який визначає соціальний та державний устрій, порядок та принципи утворення органів влади, виборчу систему, основні права та обов’язки громадян. Конституція є основою всього законодавства.

Мазепинці – послідовники І. Мазепи. Так в Росії називали тих, хто

до 1722 р. Через приказ царський уряд здійснював зв’язки з гетьманом та його адміністрацією, затверджував претендентів на гетьманство, призначав

воєвод в українські міста, контролював внутрішню і зовнішню політику гетьманського уряду, стежив за діяльністю православної церкви в Україні, розглядав справи про злочини посадових осіб в Гетьманщині .тощоБув ліквідований у 1722 році у зв’язку зі створенням Малоросійської колегії.

гетьмана та козацької старшини, встановлення та збирання податків для царської казни. Діяльність колегії означала фактичне обмеження політичної автономії Гетьманщини. Всі питання державного життя Гетьманщини український уряд повинен був вирішувати лише за погодженням

Правобережну, що воювали між собою. У внутрішні справи України

Закріпачення селян – перетворення вільних селян в особисто залежних від феодала, безправних, позбавлених власної землі; прикріплення до землі феодала людей, змушених виконувати феодальні повинності.

Коліївщина 1768 р. – селянсько-козацьке повстання на Право-бережній Україні – найвищий етап гайдамацького руху. Спрямоване проти феодальнокріпосницького і національного гноблення шляхетської Польщі. Керівниками повстання були М. Залізняк та І. Гонта. Потерпіло поразку від польських та російських військ.

Опришки – учасники національно-визвольної боротьби в Галичині, на Буковині та Закарпатті проти польської, угорської та австрійської шляхти,

російських чиновників і трьох представників козацької старшини. Діяльність Правління гетьманського уряду сприяла посиленню контролю і втручання у справи Гетьманщини з боку російського уряду. Існувало до обрання в1750 році гетьманом К. Розумовського.

БІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ

Апостол Данило Павлович(1654–1734) – визначний військовий та політичний діяч України кінцяXVII – першої третини XVIIІ ст., гетьман Лівобережної України (1727–1734 рр.). На посаді гетьмана намагався упорядкувати державне життя Гетьманщини. Провів ряд адміністративних та економічних реформ, реорганізацію фінансової та судової системи України. Відстоював інтереси української торгівлі. Добився зменшення кількості російських полків на території України та дозволу відновити Запорозьку Січ під владою гетьмана тощо. Діяльність Д. Апостола сприяла втриманню процесу повного підкорення Гетьманщини російській владі.

Брюховецький Іван Мартинович(?–1668) – гетьман Лівобережної України (1663–1668 рр.). Обраний гетьманом на Чорній Раді у Ніжині завдяки підтримці запорожців, селян та міщан. Проводив відверто промосковську політику. Уклав з Московською державою Батуринські статті 1663 р. Перший з українських гетьманів, що відвідав Москву. Отримав від царя боярський титул і Шептунівську волость на Чернігівщині у володіння. Підписані ним Московські статті1665 року значно обмежували державні

права Гетьманщини і посилили її адміністративну та фінансову залежність від Московської держави. У більшості українських міст були розміщені російські гарнізони, посилилась влада російських воєвод. Політика гетьмана викликала глибоке невдоволення українського населення і православного духовенства. Невдоволення посилилось після Андрусівського перемир’я між Москвою та Польщею. І. Брюховецький вирішив відкрито виступити проти Москви і очолити антимосковське повстання. Під час повстання був убитий лівобережними козаками.

селян, а також запорожців, які, підбурювані царськими агентами, розпочали повстання проти гетьманського уряду. З допомогою татарського війська Виговський придушив повстання Пушкаря та Барабаша(1658). Уклав з Польщею Гадяцьку угоду (1658). Розбив московське військо під Конотопом (1659). Під тиском промосковське налаштованої старшинської опозиції Виговський змушений був скласти булаву і виїхати до Західної України, яка знаходилась під владою Польщі (жовтень 1659).

Гонта Іван (?–1768) – один з керівників національно-визвольного повстання у Правобережній Україні, яке отримало назву Коліївщина (1768 р.).

Дорошенко Петро Дорофійович (1627–1698) – визначний український державний політичний діяч, гетьман України (1665–1676). Походив з старого козацького роду. Учасник Визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького. На посаді гетьмана Правобережної України провів ряд важливих реформ: установив на українському кордоні нову митну лінію, почав карбувати власну монету, проводив політику колонізації вільних земель. Дорошенко відновив практику постійних скликань козацьких ,рад намагався враховувати думку рядових козаків при проведенні тих чи інших реформ. Проте головним своїм завданням вважав об’єднання - Лівота Правобережної України. Після Андрусівського перемир’я уклав військовий

данини турецькому султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували або захоплювали в полон місцеве населення. Авторитет Дорошенка почав падати. У цій ситуації гетьман вирішив зректися булави. Спочатку оселився в .с Сосниці (Чернігівська область), а потім на вимогу московського уряду переїхав до Москви. Був в’ятським воєводою. Останні роки життя жив під Москвою, де і помер.

Залізняк Максим (?–?) – український національний герой, один з

прекрасній освіті і дипломатичним здібностям займав високі посади при гетьманах П. Дорошенку та І. Самойловичі. Представляв гетьманський уряд під час переговорів з Московською державою, Кримським ханством, Османською імперією та Річчю Посполитою. Ставши гетьманом, прагнув

Своєю простаршинською політикою викликав обурення інших суспільних груп. Вважався другом Петра І і намагався використати свій вплив на царя для збереження прав і вольностей Гетьманщини. Мазепа відомий як видатний культурно-просвітницький діяч України. Підтримував розвиток науки, освіти, мистецтва, православну церкву. З початком Північної війни 1700–1721 рр. відносини Мазепи з Петром І погіршились. Намагаючись врятувати Гетьманську державу від неминучого поглинання її , Росією Мазепа уклав угоду зі шведським королем Карлом ХІІ. Разом зі своїм новим союзником потерпів поразку під Полтавою (1709) і змушений був емігрувати

утурецькі володіння, де невдовзі помер. Його прах у 1999 р. було доставлено

вУкраїну і перезаховано на алеї гетьманів в Батурині.

Орлик Пилип Степанович (1672–1742) – гетьман України в еміграції 1710–1742. Походив з литовсько-чешського . родуЗакінчив КиєвоМогилянську колегію (1694 р.). З 1706 р. – генеральний писар, найближчий радник І.Мазепи. Підтримав рішення Мазепи про його розрив з Москвою і союз зі Швецією. Після поразки шведів під Полтавою емігрував разом з Мазепою і частиною козацької старшини. Після смерті І. Мазепи був обраний гетьманом. Під час обрання П. Орлика гетьманом між ним, старшиною та запорожцями було укладено угоду – «Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького війська», більш відомі під назвою«Конституція Пилипа Орлика». Прагнув добитися визволення України з-під московської влади, порушував питання про допомогу європейських країн у справі відновлення української державності. Був останнім українським гетьманом, який відкрито вимагав утворення незалежної української держави.