Роль фразеологізмів у професійному мовленні

Фразеологія (гр. phrasis «вислів, зворот», logos «поняття, вчення») — це розділ мовознавства, в якому вивчається фразеологічний склад мови — фразеоло-гічні оди­ниці, їх ознаки, закономірності функціонування у мовленні та процес утворення.

Слово фразеологія означає також сукупність фразеологічних одиниць мови. З таким значенням воно вживається у висловах «українська фразеологія», «біло-руська фразеологія» та ін.

Об’єктом вивчення фразеології є фразеологічні одиниці (зворот), або фра-зеологізми.

Фразеологічний зворот (фразеологізм) – особлива одиниця мови, що скла-дається з двох або більшої кількості роздільно оформлених компонентів і харак-теризується відтворюваністю, цілісністю значення, стійкістю лексичного скла-ду та граматичної будови. Розгляньмо ці компоненти визначення на прикладі фразеологізму взяти бика за роги. Він складається з чотирьох роздільно офор-млених компонентів; ми не конструюємо його кожного разу, а при потребі ви-добуваємо зі своєї па­м'яті, тобто відтворюємо; цілісне значення його – «почати рішуче діяти»; у його складі завжди саме ці слова (наприклад, узяти не козу, не корову, а саме бика); у звичайній функції цей фразеологізм має саме такий поря-док розташу­вання компонентів.

Фразеологізми, як і слова, виражають поняття і позначають явища дійсно-сті, тому вони виступають у ролі синонімів до окремих слів: заходити (про сон-це) – бути на вечірньому прузі; розвиднятися, світати – благословлятися на світ.

За способом з’єднання складників фразеологізми поділяються на такі ти-пи:

• фразеологічні зрощення – семантично неподільні фразеоло-

гічні одиниці, значення яких не випливає із значень компонентів: розбити глек «посваритися», пекти раків «червоніти»; собаку з’їсти «набути досвіду» (щоб посваритися, не обов’язково розбивати глек, тобто на сучасному етапі розвит­ку мови цілісне значення цих фразеологізмів не залежить від значень слів, які входять до їхнього складу);

• фразеологічні єдності – також семан­тично неподільні звороти,

але цілісне значення їх здебільшого вмотивоване значенням компонентів: не бачити смаленого вовка «не знати труднощів, не зустрічатися з небезпекою»; не нюхати пороху «не бути в боях» (про недосвід­ченого бійця); прикусити язика «замовкнути» (коли людина прикусить язика, вона неодмінно замовкне);

• фразеологічні сполучення —семантично подільні фразеологіч-

ні звороти, в яких є стрижневе слово. Залежно від зв’язків його з іншими словами міняється значення фразеологізму: уболівати душею, вболівати серцем; завдавати шкоди, завдавати образи, завдавати удару, завдавати поразки; жити вовком (на відлюдді), дивитися вовком (вороже).

На підставі генетичних, структурних, функціональних ознак з-поміж фра-зеологізмів можна виділити прислів’я, приказки, крилаті вислови, афоризми, максими, сентенції, парадокси, літературні цитати, ремінісценції.

Прислів’я – влучний образний вислів, часто ритмічний за будо-вою, що має повчальний зміст; синтаксично закінчений: як дбаєш, так і маєш; до кого пристанеш, таким і сам станеш; яке коріння, таке й насіння; не жаль плакати, коли є за чим; радість красить, а печаль палить; скрипливе де-рево довго живе; друзі пізнаються в біді.

П р и к а з к а — образний вислів, нерідко римований, близький до прислі­в’я, але без повчального змісту (може бути елементом байки або при-слів'я): ні до ради, ні до звади; ні пава, ні ґава; шкода, та невигода; кіт на-плакав; не мала баба клопоту та купила порося; на городі бузина, а в Києві дядько; ні слуху, ні духу; як рукою зняло; хоч греблю гати; сорока на хвості принесла.

К р и л а т і вислови (нім. Geflügelte Worte, гр. ереа рtеrоепtа) – по-ши­рені й загальновідомі влучні звороти мови, джерело яких може бути встанов­лене. Нетлінний фонд загальнолюдської культури: олімпійський спокій; ахіллесова п’ята; дамоклів меч; злий геній; лукуллівський бенкет; лебедина піс-ня; випити чашу до дна; притча во язицех; блудний син; нести хрест. Крилаті вислови не мають усталеної форми, вони можуть складатися з одного слова (Мавка, Вертер, Каїн) і з цілого речення: Карфаген мусить бути зруйнований (наполеглива вимога подолати перешкоду, знищити ворога – вислів держав­ного діяча Стародавнього Риму Катона Старшого); Фантастичні думи! Фантас-тичні мрії. (І. Франко)

А ф о р и з м (гр. арhоrіsтоs «вислів») – узагальнена, закінчена і гли-бока думка певного автора, висловлена у відточеній, відшліфованій формі. Харак­терними рисами афоризму є влучність, виразність, несподіваність суджен-ня, здатність до самостійного існування: «Тільки той ненависті не знає, хто ці-лий вік нікого не любив» (Леся Українка); «Єдина справжня розкіш — це розкіш людського спілкування» (Антуан де Сент-Екзюпері); «Людина, байдужа до рід-ної мови, – дикун, бо вона байдужа до минулого, сучасного й майбутнього свого народу» (К. Паустовський); «Очі дружби рідко помиляються» (Франсуа-Марі Вольтер).

С е н т е н ц і я (лат. sепtепtіа «думка») – афоризм, що має повчальний зміст, життєве напучення: «Розмірковуй тільки про те, про що поняття твої тобі се дозволяють. Так: не знаючи мови ірокезької, чи можеш ти робити таке судження з сього предмета, котре не було б необґрунтоване й нерозумне?» (Козьма Прутков); «Не зближуйся з людьми, в яких надто гнучке сумління» (Ежен Делакруа).

М а к с и м а (лат. тахіта [sепtепtia] «основне правило») – афоризм, в яко­му в короткій формі виражене певне моральне правило, етичний принцип: «Спо­кій мудреців — це вміння приховувати свої почуття в глибині серця»; «Ко-ли хочеш бути щасливим, будь ним» (Козьма Прутков).

П а р а д о к с (гр. раrаdохоs «несподіваний, дивний») – думка, що різко розходиться з усталеними поглядами і спочатку нібито суперечить здоровому глуздові: «Життя для мене не танення свічки. Це щось схоже на чудовий смо­лоскип, який потрапив мені до рук на мить, і я хочу змусити його палати яко­мога яскравіше, перш ніж передати наступним поколінням» (Бер-нард Шоу); «У генії те прекрасне, що він схожий на всіх, а на нього ніхто» (Оно-ре де Бальзак); «Істинна ціна людини вимірюється калібром її ворогів»; «Мате-матика – це наука, в якій ми не знаємо, про що говоримо і чи правильне те, що ми говоримо» (жартівлива фраза Бертрана Рассела).

Л і т е р а т у р н а ц и т а т а (нім. Zitat від лат. cito «наводжу, виголо-шую») – цитата в художньому творі, що використовується для надання експресії, як засіб створення образності:

Тож скільки треба в пітьмі днедавній

Терпіти кару, як злу негоду,

В убогій книжечці захалявній

Носить надії свого народу,

І сині гори, й дніпрові шати,

Й садок вишневий, що біля хати.

Та над століття, над повінь лиха

Могутній голос говорить стиха:

— Нічого, брате, я не зрікаюсь,

Караюсь,

Мучуся...

Але не каюсь!

(А. Малишко)

Іноді цитата дає митцеві слова поштовх до написання літературного твору:

Є така поезія Верлена,

Де поет себе питає сам

У гіркому каятті: Шалений!

Що зробив ти із своїм життям?

О, якби лиш не таке питання

На вечірнім виписалось тлі,

Коли хмарка жевріє остання

Острівцем на березі землі,

Коли стигнуть води сизуваті

І синіють шибки у вікні,

Коли присмерк залягає в хаті

І шепоче в лад самотині!

Як палає світле листя клена!

Місто вдалині, як гомонить!

Ні! Рядком розпачливим Верлена

Я не хочу вечір свій зустріть!

(М. Рильський)

Р е м і н і с ц е н ц і я (лат. reminiscentia «спогад») – відгомін у творі якихось мотивів, образів іншого твору:

І через те, мабуть, моїй хвилині

Вже не піднести гордо голови,

Аж доки час воістину новий,

Мов пишний крин, зросте на Україні.

(Є. Плужник)

Фразеологізми подібні до слів і мають із ними такі спільні ознаки:

1) і слово, і фразеологізм відтворюються у мовленні автома­тично;

2) і слово, і фразеологізм співвідносяться з одним, а не кілько­ма поняттями. Наприклад, недбале ставлення до праці визна­чається словом байдуже й фразеоло-гізмом дивитися крізь пальці; стан досягнення переваги над кимось, чимось нази-ваєть­ся словом перемога і фразеологізмом брати гору. Проте зна­чення слова і значення фразеологізму не тотожні. Фразеологізм, називаючи певне поняття, об-разно характеризує його, порів­няйте: дрімати — клювати носом, перешкода — камінь споти­кання, вигадувати — дуба смаленого правити (плести). Значен­ня фразеологізму не завжди може бути передане одним словом, як-от: не ликом ши-тий — про тих, хто вміє гідно поводитися за будь-яких обставин, розібратись у чомусь складному; не зімкну­ти очей — не заснути й на хвилину; спочивати на лаврах (заспо­коюватися на досягнутому);

3) і слово, і фразеологізм вступають у синонімічні й антоні­мічні відношен-ня. Акт мовлення, наприклад, може бути вира­жений синонімічними рядами: го-ворити, казати, гомоніти, щебетати, патякати, варнякати... і пісню співати, теревені правити, ляси точити, дурниці молоти; стан щастя, радості — радіти, радуватися, веселитися, тріумфувати... і бути на сьо­мому небі, бути на вершині щастя, як не танцювати, мов удруге на світ народитися, у щасті купатися.

Приклади антонімії: добрий — лихий і останнє віддасть — з батька рід-ного здере; далеко — близько та не близький світ — рукою подати.

Антонімічність у фразеологізмах досягається також уведенням у них проти-ставлення (птиця високого польо­ту — птиця невисокого польоту) або вживанням у фразеоло­гізмах слів-антонімів (кидати в жар — кидати в холод, зажи­ти доб-рої слави — зажити лихої слави).

Відмінність між словом і фразеологізмом наявна насам­перед у їх будові. Слово є цілісно оформленою одиницею, фра­зеологізм — нарізно оформленою. Слово складається з мор­фем, більшість яких у мові самостійно не вживається, фразео­логізм складається зі слів, які вживаються і поза фразеологіз­мом.

За будовою фразеологізми подібні до словосполучень (ні пари з уст, стовпи Геркулеса, чудеса в решеті, горобина ніч) або до речень різної структури (стри-гти під одну гребінку; наче коро­ва язиком злизала; слово — не горобець: виле-

тить — не впіймаєш; доки сонце зійде, роса очі виїсть). Трапляються фразеоло-гізми, що складаються з одного слова (Еврика!; Едем; Голіаф; Герку­лес) або пов-нозначного слова зі службовим (аж гуде; до крих­ти) чи з кількох неповнозначних (та де там!).