1. Історичний розвиток філософських уявлень про цінності.

2. Цінності в структурі соціуму.

3. Ієрархія цінностей людського буття.

1В античній, а потім і середньовічній філософії цінності ототожнювалися з самим буттям. Цінності не відділилися від буття, а розглядались як такі, що знаходиться в самому бутті. У Сократа і Платона основними питаннями теорії цінностей були: що є благо? Що є справедливість? Вони ж були і головними критеріями істинності буття . У Арістотеля до розуміння цінності належать: людина, щастя, справедливість. але разом з тим він стверджує і відносний характер більшості цінностей, оскільки різні речі є цінними по-різному для дітей і дорослих, добрими і злим, мудрим і немудрим людям. Мудрість полягає в осягненні розумом речей найбільш цінних за своєю природою. У середні роки природа цінностей пов'язується з божественною сутністю, набуває релігійний характер. Епоха Відродження висуває на перший план цінності гулюнізм, зокрема самодостатність людини.

У Новий час розвиток науки і нових суспільних відношень висувають на перший план цінність пізнавальних можливостей розуму (Р. Декарт). У німецькій класичній філософії І. Кант вперше вживає поняття цінність у суспільному, вузькому значенні.

Цінності – це вимоги, звернені до волі цілі, які стоять перед людиною; значущість тих чи інших факторів для особистості.

Цінності завжди є людськими цінностями, мають соціальний характер. Вони формуються на основі суспільної практики, індивідуальної діяльності людини і в рамках певних конкретно-історичних суспільних відношень і форм спілкування людей. Весь життєвий досвід людини і система її знань безпосередньо впливають на характер її цінностей.

2 Більшість людей відчуває свій розрив зі світом (природи, соціуму, космосу), і це перевивається ними як відчуття самотності. Усвідомлення людиною своєї самотності не завжди звільняє від нього, але веде до самопізнання. Найбільш адекватним засобом самопізнання, а разом з ним вироблення ціннісних орієнтацій є краса (естетичне) і прагнення до добра (етичне).

Естетичні цінності:

У світі людини існує краса, що інтуїтивно зрозуміла всім. Кожна людина здатна на любов, але люблять здебільшого красиве, прекрасне, піднесене. Тому необхідно філософське обґрунтувати сферу краси.

Засновник естетики Баумагартен визначав красу як досконалість чуттєвого, а мистецтво – як втілення краси. У своєму естетичному відношенні до природи, до інших і до себе людина постійно перевіряє все на людяність, шукає пропорції, які б органічно пов'язували її із оточенням. Ціннісний характер естетичного особливо яскраво виявляється у співвідношенні в ньому прекрасного з потворним, причому вони не порівнянні. Людина прагне не до негарно, а до прекрасного і піднесеного.

Виразом краси може бути звук, речовина, рух, ритм, тіло людини, слово, думка, почуття.

Мистецтво – це вміння виразити себе за законами краси.

Мету творчості можна визначити як прагнення до реалізації потреби самовираження і до естетичного освоєння світу. Разом з тим творча людина – це людина, яка віддає, дарує себе іншим. Творчість є засобом самовираження, самореалізації, спілкування, морального задоволення, самоствердження.

Етичні цінності.

Термін «етика» Аристотель утворив від грецького слова «епіос», що означає звичай, характер.

Основні ідеї етики доброчинності розробив Аристотель. Доброчинність – це такі якості особистості, реалізуючи які, вона творить добро. Вважається, що діючі відповідно до своїх чеснот, людина неминуче виявляється моральною. Зло пов'язане з обмеженістю чеснот. За Аристотелем, головними чеснотами є мудрість, розсудливість, мужність, справедливість. Англійський філософ ХХ ст. Б. Рассел пропонує свій перелік чеснот: оптимізм, хоробрість (вміння відстоювати свої переконання), інтелігентність. Новітні автори вказують на такі доброчинні цінності, як розумність, толерантність (терпимість до чужої думки), комунікабельність, справедливість, свободолюбство.

Етика цінностей.

За її основами існують тільки відносні цінності, відносне добро. Найбільш значними представниками етики цінностей є англійський утилітаризм і американський прагматизм.

Англійський утилітаризм розвивали А. Сміт, І. Бентамон,

Дж. С. Міль. Латинський термін « утилітас» означає вигоду, користь. У межах утилітаризму найважливішим критерієм добра є досягнення користі. Користь – це насолода при відсутності страждань.

В американському прагматизмі (Ч. Пірс, У. Джемс, Д. Дьюї та ін.) моральне благо розуміється як досягнення успіхів, яке пов'язане з вирішенням конкретної проблемної ситуації, з відповідними практичними методами. Прагматисти наполягають на тому, що цінності є результатом діяльності людини.

Єдність істини краси і добра.

Подібно до того, як у людини розум, серце і воля утворюють єдність, так єдині пізнання (істина), чуттєво-емоційне (краса) і діяльність (добро).

Але характерні риси цієї єдності неоднозначні, існують різні тенденції її розуміння. Сутність проблеми полягає в своєрідному феномену повноти життя людини. При всьому бажанні людини ніяк не може обмежити своє буття однією з трьох сфер: пізнання, почуття, вчинку. Тому людина об'єднує істину, красу і добро, а тому, хто стверджує, що істина найвища за все, тут вже вказують на достоїнства краси і добра. Хто вважає красу вершиною людини, випускає з виду істину і добро. А той, хто наполягає на пріоритеті добра, не до кінця оцінив переваги істинної краси. Людина досягає повноти життя в єдності всіх цінностей, прагнучи до їх гармонії.

3 Кожна людина живе в першій системі цінностей, предмети і явища якої покликані задовольняти її потреби. Причому різні цінності мають для неї різні значення, з цим пов'язана ієрархія цінностей. Цінності особистості стверджують систему її світоглядних орієнтирів під якими розуміються сукупність найважливіших якостей внутрішньої структури особистості. Наприклад, один вчиться, щоб більше заробити, а інший працює щоб мати можливість вчитися і самовдосконалюватися.

Найважливішим моментом соціалізації є самоактуалізація особистості.

Існують різні способи і принципи класифікації та ієрархії цінності. Можна виділити цінності-цілі або вищі цінності та цінності-засоби (інструментальні цінності). Можна говорити про цінності позитивні і негативні, маючи на увазі їхнє соціальне значення і наслідки їх реалізації. Можна виділити матеріальні та духовні цінності тощо. Але, існує найвища і абсолютна цінність – це сама людина, її життя. Людина як цінність повинна розглядатися тільки як цінність-мета і ніколи як цінність-засіб; людина – це самоцінність, абсолютна цінність. Свобода волі, яка виявляється у здатності вибирати свою долю, шляхи свого життя – головна і основна з цих властивостей людини.

Цінності є соціальні спільноти та суспільство в цілому, які також є суб'єктами цінностей. До вищих цінностей відносяться цінності, як сенс життя, добра, краса, справедливість, істина, свобода і т.д.

Втрата цінності веде до втечі дійсності. «Якщо не хочеш тікати від дійсності, потрібно знайти в ній людські цінності». (А. Камю). Важливе значення мають цінності-засоби. Без цінностей-засобів недосяжні ні які цінності-цілі, але разом із тим ніякі найбільші благородні цілі не виправдовують негідних засобів. Цінності-засоби можуть бути різні матеріальні і духовні, екологічні, економічні, соціально-політичні. Всі цінності пов'язані з гуманізмом.

Головне призначення суспільства – підтримувати те, що об'єднує людей, а не те, що роз'єднує. Які ж ключові принципи етики гуманізму?

1. Гідність і незалежність особистості.

2. Особисте самовизначення.

3. Удосконалення особистості.

4. Відповідальність і обов'язку по відношенню до інших.

5. Здатність співпереживання і турботливість.

6. Моральне виховання молодого покоління.

Питання для самоконтролю:

1. У чому полягає сутність ціннісних орієнтацій?

2. За якими принципами класифікують цінності?

3. Яке місце займають цінності у структурі людської діяльності?

4. Від чого залежить різне ціннісна орієнтація людей?

Проблемне завдання

Прочитайте наведений текст і визначте у ньому систему цінностей:

«Діогену йшов восьмий десяток. Був він невибагливий, жив самотньо у великій глиняній діжі (піфосі), вхід до якої був завішаний овечою шкірою. А сьогодні в ночі випав сніг – велика рідкість для Греції. Подивитись на нього вийшов із свого аскетичного житла і Діоген. З посмішкою відпочившої людини, він потягнувся , зробив гімнастичні рухи, потім взяв рушник і, підійшовши до скульптури Ареса, став обмітати засніженого бога війни. Побачивши це, народ став потішатися над ним, показувати з подивом пальцями. Діоген в улюбленій манері почав говорити до городян: «Воно і видно, що вас дивує, громадяни Корінфу, має заняття. Адже ваші зніжені тіла не сприймуть холодного снігу. А такі, як я легко переносять і холод і голод, і спеку, і спрагу, витримують будь яке нещастя ».

• Ти нас з собою не порівнюй, Діоген – заперечив йому громадянин

• Життя наше, шановний, стає тим або іншим не від того, якими ми народилися, а від того, наскільки бажаємо вдосконалювати себе.

• Е-е, Діогене, - сказав городянин, доброчинністю ситим не будеш. А у мене є все, чого душа забажає.

• У тебе немає головного, - відповів Діоген, - того, без чого не буває щастя, - поміркованостей в бажаннях.

З того часу, як я залишив багатство, що мав, і почав жити природнім життям, дух мій завжди бадьорий, розум ясний і діяльний, серце чуттєве. А тепер подумайте і скажіть: чи щаслива така людина, як я, чи ні?»

(«Из жизни описания философа Диогена Синопского» // Таранов П. С. Острая философия. – Сімферополь, 1998.-с.422-424)

Поміркуйте і скажіть, чи згодні Ви з цінностями життя, запропонованими Діогеном?