1. Виникнення і природа свідомості.

2. Визначальна роль соціальності у виникненні свідомості.

3. Структура свідомості, її основні рівні.

1 Свідомість людини прийнято розглядати як певний процес, потік переживань, що складається зі сприймання, міркування, пригадування хотіння, оцінювання та ін.. Розрізняють три види актів свідомості – мислення, воління та емоційні переживання.

Мислення – один із найважливіших актів свідомості, який полягає в оперуванні абстрактними поняттями ( наприклад, розв'язання математичної задачі).

Таким чином, розум – це лише певний тип мислення, мислення – один із видів свідомості, свідомість – певний рівень розвитку психіки.

Мозок є матеріальним органом свідомості, подібно до того, як рука є органом праці: Мозок стає органом свідомості, мислення під впливом культурі. Мозок має навчитися мислити, засвоюючи мову, форми мислення. У виникненні та розвитку свідомості важливу роль відіграла мова.

Мова – спеціалізована, інформаційно-знакова діяльність із вираження думки, мислення, свідомості. Мова є способом вияву ідеального змісту свідомості, через такі способи: слова, жест, інтонація. Мова концентрує в собі ті смисли і значення, які віднаходить і стверджує у світі людини. Найістотнішим у визначенні свідомості є те, що вона є відношенням людини до світу.

Свідомість – це сприйняття світу людиною у формах культури.

2 Тільки людина, говорив Арістотель, зі всіх живих істот володіє мовою. Так, тварини повідомляють одна одній певну інформацію. Наприклад, шимпанзе можуть передати кілька десятків звуків, у дельфінів існує складна система сигналізації та ін.. Проте ці засоби сигналізації мають принципову відмінність від людської мови, яка служить засобом вираження суб'єктивного стану, потребою щось повідомляти.

Думки і почуття виражаються у діях, вчинках людини в тому, що і як вона робить. Саме за допомогою мови (письмової та усної) думки людей передаються на величезні відстані, переходять з одного покоління в інше. Однак не все можна висловити за допомогою мови. Таємниці людської душі настільки глибокі, що для їх вираження слова мало, потрібна і поезія, і музика, і весь арсенал символічних засобів. Адекватне осмислення реальності свідомості реалізується у практичній і теоретичній діяльності, що передбачає формування задуму, мети, ідеї та ідеалу. Ідея – поняття, яке орієнтоване на практичну реалізацію задумів. Творча діяльність свідомості тісно пов'язана з практичними потребами, які відображаючись у голові людини, набувають характеру мети. Мета формується на основі всього досвіду людства, завдяки їй визначаються соціальні, етичні, естетичні ідеали.

Таким чином, свідомість є специфічною людською формою освоєння світу. Основними ознаками свідомості є:

1. Ідеальність.

Поза ідеальністю свідомості не існує. Існують два носії ідеального: розум людини і об'єктивовані форми культури та історії: мова, наука, мистецтво, релігія мораль тощо.

2. Опосередкованість мовою.

Як ідеальна, свідомість існує тільки в матеріальній формі свого вираження – мові. Наші знання, проекти майбутньої діяльності, різноманітна творчість неодмінно пройняті мовою.

3. Інтенціональність (лат. прагнення). Свідомість є усвідомленням чогось. Вона спрямована на певну предметність.

4. Здатність творити і відтворювати ідеї.

Свідомість людини вільно відтворює різні образи та уявлення. У своїй творчій уяві людина вільна переміщується в різноманітних параметрах простору і часу.

3 Поняття свідомості неоднозначне. Залежно від того, на якому психічно-діалогічному чи соціальному, чуттєвому чи раціональному здійснюється відображення, виявляється специфіка структурної організації свідомості.

Відчуття, уявлення, поняття, мислення створюють ядро свідомості. Але вони не вичерчують його структурної повноти: свідомість містить і акт уваги як необхідний компонент, що стимулює пошук істини. Сфера емоційного життя людини включає почуття як компонента структури свідомості.

В силу певного відношення до об'єкта знання одержують різну значимість для особистості, що знаходить свій вияв у переконаннях: вони «пронизані» глибокими і стійкими почуттями.

В основі всіх психічних процесів лежить пам'ять – здатність фіксувати, зберігати і відтворювати інформацію.

Рушійною силою поведінки і свідомості людей є потреба – стан нестійкості організму як системи, що викликає прагнення, пошукову активність, вольове зусилля. Коли потреба знаходить свій предмет, то прагнення переходить у бажання. Воля – це факт свідомості, її практичне виявлення. Причина вчинків людей – у їхніх потребах. Мета – це відображена у свідомості потреба. У виникненні потреб, прагнень, бажань, визначальну роль відіграє зовнішній світ. Він обумовлює поведінку людей не тільки безпосередньо, але й опосередковано через складний взаємозв'язок минулих вчинків, думок, почуттів і не тільки своїх, але й інших людей.

Людина існує не тільки сама в собі, але й для себе, це виявляється у зверненні на саму себе: вона усвідомлює себе через те, що робить, думає, відчуває.

Вона усвідомлює себе як особистість, своє Я, що її оточує.

Самосвідомість – це усвідомлення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого положення в суспільстві.

Осмислюючи свій внутрішній світ, людина може критично оцінити негативні сторони свого духовного світу (погані звички тощо). Пізнаючи себе, людина ніколи не залишається такою, якою була раніше.

Проблемне завдання

Прочитайте і зробіть висновок, наскільки правильні міркування автора:

«Наявність свідомості та її відмінності від мислення не помічалося до цього часу з тієї ж причини, з якої ми не розрізняємо в дзеркальній єдності відображення і дзеркальності як сутності, або, точніше сказати, базису дзеркального відображення. Дивлячись у дзеркало, всі багать відображення, але не те що відображає, та й воно не може бути просто так побачене, якщо повністю закрите відображеннями, тобто тим, що йде від дзеркала?

Коротше кажучи: у дзеркалі ми побачимо все, що завгодно, але ніяк не дзеркальну поверхню його, бо її тільки тому і не видно, що вона відображає все. Але, якщо той, хто дивиться в дзеркало, не бачить дзеркальної поверхні, то це ще не означає, що її немає. І в правомірності цього можна переконатися, якщо подивитись, як роблять дзеркала (там можна навіть взяти у руки дзеркальність), або почати осягати дзеркала з його зворотної сторони. Свідомість, яка не розрізнялась до цього часу як особлива сутність, як самостійний, виділений механізм, цілком може бути порівняна із дзеркальністю: на неї(свідомість) дивилися, в ній – бачили, її не бачили, але вона – певно є.»

(Таранов П.С. Острая философия: Выдающиеся сюжеты овладения неизвестным. – Симферополь, 1998.-с.465.).

Тема: Гносеологія. Проблема пізнання. Чи можливо пізнати світ?

Питання: