1. Історія формування теорії діалектики

2. Закони діалектики.

3. Категорії діалектики.

1Діалектика (грец. Мистецтво ведення бесіди, полеміки).

1. Мистецтво полеміки,логічний метод встановлення істини шляхом виявлення та подолання суперечностей у судженнях супротивникам;

2. Об'єктивний процес розвитку явищ на основі виникнення, боротьби та розв'язання притаманних їм суперечностям;

3. Філософська наука про універсальні закони руху; Розвитку природи, суспільства і мислення.

Поняття «діалектика» вперше застосував Сократ, який визначив ним мистецтва вести ефективну суперечку, діалог спрямований на взаємозацікавлене обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом противоборства думок. Платон розумів під діалектикою сам діалог як логічну операцію розподілу і зв'язку понять, що здійснюється шляхом питань і відповідей, які ведуть до істинного визначення понять. Діалектичний спосіб філософствування орієнтує на мудрість, яка пов'язана зі знаннями та оцінкою.

У античних мислителів всезагальна мінливість буття (космосу) уявлялось як перетворення одного першопочатку в інший – води в повітря, землі у воду, повітря у вогонь і навпаки.

Відчутний вплив стихійно діалектичні ідеї знайшли у атомістів (Левкіпп, Демокріт, Епікур) поява будь-якої речі із атома є діалектичним «стрибком», оскільки кожна річ несе в собі нову якість порівняно із атомами, що її складають.

У пантеїзмі М. Кузанського і Дж.Бруна (епоха Відродження) ідеї діалектики розвиваються у вченні про вічний рух, про тотожність протилежностей, про збіг максимуму і мінімуму. Систематизатор діалектики Г.В.Ф. Гегель стверджував, що сам зміст філософії повинен рухати себе вперед у міру його розвитку. Це і е діалектика.

Сутність діалектики розкривається у її принципах. Поняття принципу (від лат. основа, начало) означає фундамент внутрішніх переконань людини, тих теоретичних засад, якими вона користується в своєму житті та діяльності.

Принцип всезагального зв'язку – закономірна форма поєднання всіх одиничних речей, явищ, процесів, єдине ціле.

Принцип єдності історичного і логічного – є методологією розуміння сутності. Історичне – процес становлення і розвитку об'єкта; логічне-теоретичне відтворення об'єкта, що розвивається, в усіх його суттєвих, закономірних зв'язках і відношеннях

2 Закон – це та об'єктивність, що не залежить від волі та бажання людини, від її свідомості. Закон – це суттєве відношення, зв'язок між сутностями, які характеризуються об'єктивністю, необхідністю, з все загальністю.

1. Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні демонструє, як відбувається розвиток.

З'ясування сутності усього закону, його проявів і дії вимагає розкрити зміст категорій якості, кількості, властивості міри, стрибка. Кожна річ, пердмет, явище постає у сукупності своїх властивостей у її цілісності, що і є якістю. Якість вказує на сукупність властивостей речі, на її склад і побудову, та призначення у взаємодії з іншими речами, так і суб'єктом, що її пізнає. Якість є те, що дає можливість відрізняти одну річ від іншої. Завдяки якості ми дізнаємося, що даний об'єкт є саме той, а не інший.

Це перетворення відбувається завдяки кількісним ознакам.

Кількість є вираженням зовнішнього відношення предметів, їх частин, властивостей, зв'язків: це число, величина, об'єм, множинність та ін. Чим складнішим є явище, тим важче вивчати його за допомогою кількісних методів. Тому процес пізнання реального світу починається з якості. Кожна якість виражена у специфічній для неї системі кількісних характеристик.

Категорія міри – одна з головних у філософії. За словами Демокріта, якщо перейдеш міру, то найприємніше стане найнеприємнішим. Якщо додавати зернину до зернини, то коли буде останньою та зернина, після якої ми будемо мати купу зерна?

Стрибок – процес докорінної зміни даної якості, злам старого і народження нового.

Тривалі у часі або поступові у розвитку об'єктивної реальності – це стрибки еволюційні (виникнення життя на Землі, походження людини, великі епохи у розвитку науки, мистецтва и т. д.).

Швидкі, бурхливі, для яких характерні різкі переходи, цілісна перебудова всієї системи – це стрибки революційні (гіпотеза про Виникнення всесвіту в результаті Великого Вибуху.)

2. Закон єдності та боротьби протилежностей розкриває питання про джерело розвитку. Для з'ясування сутнісних моментів закону необхідно розглянути ряд категорій, що його конкретизують.

• Тотожність – це відповідність, однаковість, рівність предмета самому собі.

• Відмінність – це відношення нетотожності, неоднаковості предмета і в самому собі, й з іншим.

• Протилежність – це крайній випадок істотної відмінності.

• Моделлю природної протилежності може бути магніт з його протилежно спрямованими полюсами.

• Діалектична суперечність.

• Протилежності характеризуються як взаємообумовлені та взаємодіючі сторони. Суперечності «закладені» у самій сутності речей, вони є атрибутом усіх форм реальності, виступають природною формою впливу активності матерії та духу.

• Розрізняють внутрішні і зовнішні, основні і неосновні, антагоністичні і неантагоністичні суперечності. У соціальних системах основна суперечність може виступати в антагоністичних та в неантагоністичних формах.

• Антагоністична суперечність – це взаємодія між непримиримо ворожими силами (класами, соціальними групами тощо). У суспільстві це може призвести до революції.

• Неантагоністична суперечності – взаємодія між соціальними групами, основні інтереси яких зберігаються.

Закон заперечення заперечення.

У цьому законі відбувається боротьба взаємовиключних сторін і тенденцій. У постійному запереченні і реалізується діалектичний процес становлення якісної визначеності явищу. Наприклад, юність заперечує дитинство і сама заперечується зрілістю, а остання – старістю. Але все це – різні стадії життя однієї й тієї ж людини. У цьому процесі здійснюється майже невловиме переплетіння нового із старим: залишаючись тією ж самою, людина все ж таки є все іншою, вона містить моменти того, що відходить і що народжується. Отже, між старим і новим є схожість (загальне) і відмінність (одиничне), і співіснування, і боротьба, взаємозаперечення і взаємоперехід.

Кожний наступний цикл розвитку не повторює старого, а становить новий, більш високий рівень. Закон заперечення демонструє спрямованість розвитку – поступального руху всього існуючого, враховуючи взаємозв'язок прогресу і регресу.

3 Категорії діалектики.

Категорії – це філософські поняття, що відображають найбільш істотні, закономірно мірні зв'язки і відношення реальності. Категорії дають можливість розвивати мислення, мову, збагачуючи їх загальними поняттями. А це дає змогу передавати результати пізнання: утримувати в думці за допомогою поняття найбільш важливі, найсуттєвіші ознаки речей. Завдяки цьому категорії діалектики можуть бути застосовані в процесі пізнання будь-якої сфери дійсності, оскільки абстрагуються від конкретного буття.

Кожна з категорій відображає який-небудь загальний закон, принцип буття, сущого, а всі разом вони оплюють світ як ціле.

Вихідною філософською категорією є категорія буття. Всі інші категорії з різних сторін характеризують зміст, можливі вияви властивостей, відношень, розвитку.

Сутність і явище

Сутність прихована від людини, явище перебуває на поверхні:

Наприклад, якою є суспільна система у своїй сутності, такі і форми її впливу у внутрішній і зовнішній політиці, у характері влади, у формах права, художній творчості

Сутність – це те глибинне, що перебуває у речах, їх внутрішніх зв'язках, основа всіх форм їх зовнішнього впливу

Явище – це виявлення моменту сутності; якщо сутність є внутрішнім глибинним, то явище – зовнішнім, більш багатим і різноманітним Одиничне, особливе, загальне

Одиничне – категорія, яка виражає відносну відокремленість об'єктів один від одного у просторі й часі з властивим для них специфічними особливостям, що складає їх неповторну якісну і кількісну визначеність

Загальне – єдність багатоманітності. Людська діяльність і наукове пізнання можливе лише при умові виділення з речей загального

Конкретна єдність одиничного і загального фіксується категорією особливого. Вона розуміється як специфічне у реалізації загального, характерного для даного об'єкту Необхідність і випадковість

Випадковість – тип зв'язку, який обумовлений зовнішніми для даного явища причинами, має нестійкий характер

Необхідність – це закономірний тип зв'язку явищ, який визначається внутрішньою основою і сукупністю існуючих умов їх виникнення, існування і розвитку Кожна вільна дія є поєднанням свободи і необхідності Свобода волі – це здатність приймати рішення і здійснювати вчинки згідно зі своїми інтересами уявлення та ідеалами Причина і наслідок

Явище, яке безпосередньо обумовлює і в цьому смислі породжує інші явище є причиною, а те явище, що виникло, є наслідком Для того, щоб причина викликала наслідок, потрібні певні умови для того, щоб відбулася подія, але самі собою вони її не викликають Можливість і дійсність

Можливість - це те, що не існує у даній якісній визначеності, але те, що маже виникнути, існувати і стати дійсністю за певних умов

Дійсність - це і можливе, і процес творення нового, і його буття, тобто результат дії всіх реальних сил світу Зміст і форма

Зміст - це тотожність усіх елементів об'єкта в їхній якісній визначеності, взаємодії, функціонуванні, єдності його властивостей, процесів, зв'язків, тенденцій розвитку

Форма – це зовнішній вигляд, виявлення об'єкта

Форма і зміст – різні аспекти одного і того ж, а не його складові частини Їх єдність проявляється в тому, що зміст оформлений, а форма змістовна. Форма визначає сам зміст, і кожна зникає разом із своїм змістом, якому відповідає і з якого виходить.

Питання для самоконтролю:

1. Як розуміти термін «діалектика»?

2. Розкрийте сутність діалектичного заперечення

3. Чи може класична концепція діалектика сьогодні претендувати на статус універсальної теорії розвитку?

Проблемне завдання

Прочитайте наведений нижче текст і поміркуйте, з чим згодні, а чим ні. «Таємниця нового пов'язана з тайною свободи, яка не виводиться з буття. Творчий акт свободи є проривом у природному феноменальному світі, ноуменального (осягається розумом) світу Творчий акт свободи не є результатом розвитку, розвиток не є результатом творчого акту свободи, яка об'єктивується. Ця таємниця при відкривається через рух у глибину, у глибину бездонну, а не зовнішнє, як в еволюційній теорії.

Тваринний світ е світ можливостей, це не готовий статичний світ, у ньому повинен продовжуватися творчий процес і повинен продовжуватися через людину. Всі можливості повинні розкритися, реалізуватися….»

(Бердяєв Н.А. Экзистенциальная диалектика божественного и человеского. – М., 1994 – С75)

Філософська антропологія. Людина, її проблеми з філософії.

Питання: