Тема 4.3 Відтворення й зайнятість трудових ресурсів

1. Відтворення робочої сили. Система відтворення трудових ресурсів, її основні елементи. Законодавство України про зайнятість трудових ресурсів і соціальний захист трудящих.

2. Ринок праці. Робоча сила як товар. Попит, пропозиція, ціна й конкуренція на ринку робочої сили.

3. Безробіття: суть, причини і форми. Теорія народонаселення Т. Мальтуса.

1. До складу національного багатства країни належать не лише створені й накопичені матеріальні блага, а й сукупність потреб, здібностей, творчих обдаровань людей, ступінь вправності населення, рівень освіти, майстерності тощо. Ці питання є складовими проблеми народонаселення.

Залежно від вікової структури люди є власниками, споживачами, виробниками матеріальних і духовних благ, вони також виконують функцію відтворення людського роду. Найбільше значення для соціально-економічного прогресу суспільства має населення працездатного віку. Цей вік встановлює держава з урахуванням національних, культурних, історичних традицій тощо. Тому в різних країнах він неоднаковий. В Україні повнолітніми є особи, яким виповнилося 18 років. Працездатний вік починається переважно у більш ранньому віці, але при цьому встановлюються менша тривалість робочого дня і нижчий рівень оплати робочої сили.

Народонаселення — сукупність індивідів, які відповідно до соціобіологічної та економічної сутності людини здійснюють власну життєдіяльність у межах певного ладу, вступають між собою у суспільні відносини (економічні, політичні, правові, сімейні, національні, культурні тощо).

Особливістю світових демографічних процесів в останні століття є те, що між зростанням виробництва, поліпшенням життєвого рівня і зростанням кількості населення існує тісний взаємозв'язок.

Зайнятість — система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення своїх потреб, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість», прийнятого Верховною Радою України у 1991 р., до зайнятих належать особи:

1) які працюють за наймом, працюють самостійно (інженерно-технічні працівники, підприємці, творчі працівники, члени кооперативів, фермери);

2) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, громадських об'єднаннях;

3) які проходять дійсну службу у Збройних силах;

4) які одержують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва, учні та студенти денних форм навчання;

5) направлені на виконання громадських оплачуваних робіт;

6) ті, що виховують малолітніх дітей, доглядають за хворими та людьми похилого віку;

7) громадяни інших країн, які працюють у народному господарстві України.

Робоча сила — сукупність фізичних, розумових і організаторських властивостей людини, набутих знань і досвіду, які вона застосовує у процесі виробництва для створення необхідного і додаткового продукту.

За сучасних умов здійснюється активне регулювання ринку робочої сили. Держава впливає на попит робочої сили через розвиток державного підприємництва, створення й реалізацію програми громадських робіт (будівництво доріг, мостів тощо), надання премій підприємцям за створення робочих місць в економічно відсталих районах, підготовку та перепідготовку кадрів та ін. Регулювання державою пропозиції робочої сили здійснюється через скорочення тривалості робочого дня, розвиток освіти, охорони здоров'я, допомогу безробітним, їх перекваліфікацію, створення бірж праці тощо.

Закон України "Про зайнятість населення" визначає правові, економічні та організаційні засади зайнятості населення, захист його від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави щодо реалізації громадянами права на працю.

Для реалізації політики зайнятості населення створюється державна служба зайнятості. її функції:

• аналіз і прогноз попиту і пропозиції на робочу силу. Інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;

• консультація громадян, власників підприємств, установ і організацій про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професії та інші питання;

• веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

• надає допомогу громадянам у підборі роботи і власникам у підборі працівників;

• організує професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх у інші заклади освіти;

• надає послуги з працевлаштування і професійної орієнтації працівників, що вивільняються, і незайнятому населенню;

• реєструє безробітних і надає їм у межах своєї компетенції допомогу, в тому числі грошову;

• бере участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості та заходів із соціального захисту різних груп населення від безробіття.

Соціальна політика — комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, спрямованих на послаблення нерівномірності у розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень тощо.