4.7. Організаційні структури управління

Організація– найбільш давня функція. Її необхідність визначилася в результаті поділу та кооперації праці людини. Поняття „організація” надзвичайно широко застосовується у менеджменті в значенні упорядкованих процесів, стосунків, структур тощо. З іншого боку “організація” означає таке соціальне явище як об’єднання певної чисельності людей, які працюють над досягненням спільної мети, а також підприємства, фірми, установи, де ці люди працюють.

Структурна побудова управління організаціями:

• є передумовою виконання управлінських рішень, оскільки за відсутності виконавців рішення втрачають сенс;

• порівнюється зі скелетом підприємства, оскільки вона формується з ієрархічних рівнів та компетентних виконавчих органів

Завдання менеджера в процесі організації полягає в тому, аби надати усім компонентам організації такої форми та об’єднати їх таким чином, аби фірма являла собою одне ціле і функціонувала цілеспрямовано. Саме тому, в будь-якій фірмі існує певна підпорядкованість поміж її складовими частинами та рівнями менеджменту, чіткий розподіл влади, прав та відповідальності.

Для відображення структурних взаємозв’язків основних рівнів та підрозділів організації, їх підпорядкованості на практиці використовують схеми організаційної структури управління (ОСУ). Такі схеми є лише скелетом системи управління, оскільки не розкривають склад та зміст функцій, прав та обов’язків підрозділів та посадових осіб.

Основні типи структурної побудови управління організаціями (ОСУ):

• лінійна;

• функціональна (лінійно-функціональна та лінійно-штабна);

• секційна (дивізійна);

• матрична;

• орієнтована на колектив (едхократична)

• інші (проектна, кластерна, модульна, атомістична)

У цьому підрозділі студент повинен охарактеризувати ОСУ вибраного об’єкта дослідження (Див. додаток А) та, якщо це необхідно, запропонувати повну або часткову реорганізацію з метою підвищення ефективності його діяльності.

4.8. Соціальна відповідальність та етика менеджменту

У теорії менеджменту соціальну відповідальність розглядають як поєднання трьох складових:

1. Соціальна відповідальність як соціальне зобов’язання перед суспільством (здійснення діяльності організації у межах існуючого законодавства: сплата податків і платежів, розрахунки по заробітній платі, тощо).

2. Соціальна відповідальність як соціальна взаємодія проявляється через реакцію організації на соціальні потреби, норми, цінності (вирішення проблем життєдіяльності суспільства, наприклад, захист екології, охорона навколишнього середовища).

3. Соціальна відповідальність як соціальний відгук, добровільне прийняття соціальних зобов’язань (благодійність, меценатство).

Виходячи з поняття „соціальна відповідальність” студент повинен розкрити зміст цієї категорії на прикладі свого досліджуваного підприємства (у чому полягають внутрішні і зовнішні зобов’язання, що таке соціальний контракт?). Також необхідно зупинитися на механізмі формування етичної поведінки менеджера.

4.9. Комунікації в управлінні

В теорії управління під комунікацією розуміють процес обміну інформацією між двома або більше особами, який забезпечує їх взаєморозуміння.

Інформація є цінною тільки тоді, коли вона може використовуватися, якщо ж вона не служить для ухвалення рішення, то вона є безпредметною. Іншими словами, суть інформації складають тільки ті дані, що зменшують невизначеність у подіях, які цікавлять менеджера.

На практиці нерідко проблемою стає не недостатність, а надлишок інформації. Менеджер звичайно звертає увагу на набагато більший обсяг інформації, ніж дійсно необхідний йому для ухвалення обґрунтованого рішення. Вся інформація, що відноситься до конкретного розглянутого питання, називається релевантною.

Інформація має таку ж цінність, як і питання, на яке вона відповідає. Збирати треба лише ту інформацію, яка виявиться корисною для прийняття майбутніх рішень, тому для одержання належної зовнішньої інформації необхідно ретельно вибирати сфери спостереження, обумовлені насущними потребами, тобто поставленими цілями. Таким чином, менеджера повинна цікавити в першу чергу релевантна інформація.

Інформаційні процеси – це процеси збору, зберігання, обробки та передачі даних з метою управління виробничим процесом і відповідними структурними підрозділами. За допомогою інформаційних процесів забезпечується вибір та формування цілей, здійснюється розробка програми дій, а також забезпечується нормальне протікання керованого процесу за затвердженою програмою. При цьому інформацією є лише ті знання й повідомлення, що містять елементи новизни для їхнього одержувача і використовуються в процесі ухвалення рішення.

Традиційні методи управління на всіх стадіях відтворювального процесу базуються на документуванні інформації. До документованої інформації відносяться всілякого роду картки, відомості, графіки, накладні, ордери і т.п. Вони зберігаються в картотеках, бібліотеках, архівах... Природно, що інформаційний процес в таких умовах громіздкий і пов'язаний з великими витратами праці. Такі методи управління ще широко використовуються на вітчизняних підприємствах, особливо державних, тому необхідні реформи для більш ефективного управління національною економікою.

Реформи управління підприємствами в період ринкової трансформації будуть успішними лише в тому випадку, якщо процес прийняття рішень буде обґрунтованим та прийнятним для досягнення найбільшої ефективності, що неможливо без використання інформації. Така реформа припускає поліпшення інформаційного забезпечення процедур прийняття рішень структурами підприємства всіх рівнів.

Для забезпечення необхідної якості управлінського рішення інформація, на підставі якої воно приймається, повинна мати наступні характеристики: повнота і якість, цінність і корисність, достовірність і точність, актуальність, щільність, оперативність і доступність, надійність, правова коректність. Ці характеристики досяжні у випадку впровадження на підприємстві інформаційної системи [95, 96].

Інформаційна система (ІС) являє собою систему збору, збереження, нагромадження, пошуку і передачі даних, які застосовуються у системі управління.

У цьому підрозділі студент повинен охарактеризувати існуючу систему комунікацій на підприємстві, охарактеризувати стан інформаційної розвиненості підприємства і рівень ефективності документообігу та запропонувати свої рекомендації з покращення системи комунікації відповідно до сучасного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.