4.2. Характеристика діяльності підприємства

Характеристика діяльності підприємства повинна містити стислу історичну довідку щодо обраного об’єкту, його форми власності, виду економічної діяльності, задач і шляхів їх розв’язання. При цьому організація розглядається як відкрита система. На вході вона отримує з зовнішнього середовища інформацію, капітал, матеріали, трудові ресурси. Внутрішнє середовище як структура виробництва сприяє взаємодії цих ресурсів, перетворенню їх у продукцію або виконання послуг. Якщо менеджмент ефективний, то фінансовий результат буде позитивним; збільшення долі ринку, обсягів реалізації, задоволення результатами праці робітників.

4.3. Внутрішнє середовище організації

Внутрішнє середовище організації характеризує ситуаційні фактори: цілі, структуру, задачі, технологію, кадри. Студент повинен дати характеристику цих факторів досліджуваного суб’єкта господарської діяльності. Цілі організації можуть бути різними в залежності від виду її діяльності (організації бізнесу, державні установи, об’єкти системи освіти, охорони здоров’я, тощо).

Структура організації – логічно зумовлені взаємовідносини рівнів управління і функціональних областей. Особливе значення мають спеціалізований розподіл праці і сфера контролю. Задачі – це призначена робота, яку треба виконати в установлені терміни. Кожна посада включає декілька задач. Задачі поділяються на категорії: робота з людьми, робота з предметами праці, робота з інформацією.

Якщо студент обрав об’єктом дослідження виробниче підприємство, то необхідно дати характеристику виробничого процесу, його підготовки, використання технологій, трудових ресурсів. Існує три аспекти людського чинника в інституційному підході до управління: поведінка окремих людей; поведінка людей в групах; поведінка керівника. Доцільно розглядати фактори, які впливають на індивідуальну поведінку людини; розумові і фізичні здібності; цінності і погляди; продуктивність; потреби. З точки зору управління організація має створити умови, за яких задоволення потреб призводить до реалізації цілей організації.

Внутрішнє середовище характеризується також організаційною культурою: взаємовідносини особистісні, з зовнішнім середовищем, врахування традицій, звичаїв, правил і норм поведінки працівників організації.

4.4. Зовнішнє середовище організації

Зовнішнє середовище організації має такі властивості як складність, рухомість, невизначеність і взаємозв’язок елементів середовища. У курсовій роботі необхідно навести характеристику факторів прямої дії: постачальників ресурсів, державних органів, законодавства, конкурентів, споживачів, – а також факторів непрямої дії: стану економіки, соціально-культурних факторів, науково-технічного прогресу, тощо.

4.5. Прийняття рішень Моделі і методи прийняття управлінських рішень.

Завершенням теоретичного дослідження та детального ознайомлення з ситуацією на підприємстві є прийняття управлінського рішення. Це процес, який починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, яка спрямована на усунення проблемної ситуації. Рішення – це вибір альтернативи.

Розглянемо докладніше зміст кожного з етапів, концентруючи увагу тільки на ключових (принципово важливих) аспектах їх реалізації.

1. Діагноз проблеми включає наступні підетапи:

• виявлення та опис проблемної ситуації (означає усвідомлення та відбиття у будь-якій формі протиріччя між змінами у середовищі функціонування організації та її можливостями забезпечити за таких умов досягнення своєї мети);

• встановлення мети вирішення проблемної ситуації (визначення бажаного кінцевого результату);

• ідентифікація критеріїв прийняття рішення (визначення ознак, на підставі яких буде проводитись оцінка вирішення проблемної ситуації, а також упорядкування цих ознак за ступенем важливості).

2. Накопичення інформації про проблему означає збирання й обробку різноманітних відомостей щодо проблеми, яка розглядається.

3. Виявлення альтернативних варіантів означає розробку, опис та складання переліку усіх можливих варіантів дій, що забезпечують вирішення проблемної ситуації.

4. Оцінка альтернативних варіантів. Зміст цього етапу полягає у перевірці кожної знайденої альтернативи занаступними критеріями:

5. Прийняття рішення. На цьому етапі здійснюється порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на підставі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми.

На процес прийняття управлінських рішень впливає безліч різноманітних факторів. До найважливіших з них належать:

1. Ступінь ризику – розуміється, що завжди існує імовірність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо вплинути на організацію.

2. Час, який відведений менеджерові для прийняття рішення.

3. Ступінь підтримки менеджера колективом – цей фактор враховує те, що нових менеджерів сприймають не відразу.

4. Особисті якості менеджера – один з найбільш важливих факторів. Незалежно від того, як менеджери приймають рішення і відповідають за них, вони повинні мати здібності до прийняття вірних рішень.

5. Політика організації – у даному випадку враховується суб'єктивний фактор при прийнятті рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання – усе це може вплинути на прийняття того чи іншого рішення.

Кінцевим результатом прийняття рішення є саме управлінське рішення, яке є первісним, базовим елементом процесу управління, що забезпечує функціонування організації за рахунок взаємозв’язку формальних та неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту.

Отже, управлінське рішення – це, власне, відповіді на запитання, в які строки, з витратою яких сил і коштів, в якому порядку, за якого розподілу обов’язків, прав і відповідальності, за якої організації контролю, з якими результатами має здійснюватись управлінський вплив.

Потреба в прийнятті рішення постає тоді, коли є кілька можливих варіантів, з яких треба вибрати найсприятливіший. Вибір відповідного варіанта рішення здійснюється з урахуванням системи критеріїв.

Для вивчення складних явищ застосовують метод моделювання, при якому будують зменшені предмети, або умовні подоби (образи), які замінюють у нашій уяві дійсні предмети або явища. Моделі можуть бути матеріальні(фізичні) і абстрактні. З-поміж останніх слід вирізняти описові (словесні), графічні, математичні. За допомогою моделей досліджують сутність предметів і явищ найбільш простим, а подекуди і дешевшим способом. Відомі такі моделі як фізична модель, аналогова модель (наприклад, організаційна структура управління).

Математична модель (наприклад, залежність витрат виробництва від обсягу вглядає так: y=ax+b). Моделі управління запасами використовуються для визначення часу розміщення замовлення на ресурси і їх кількості, а також маси готової продукції на складі.

Економічний аналіз – це одна з форм побудови моделі. Типова „економічна” модель заснована на аналізі беззбитковості. До методів і прийомів економічного аналізу, які використовуються в управлінні, відносяться наступні прийоми детермінованого факторного аналізу:

• балансовий спосіб – це прийом зіставлення взаємопов’язаних показників, коли зв’язок між ними відображено у формі балансу. Він використовується в економічному аналізі там, де має місце функціональна залежність, наприклад, забезпечення підприємства трудовими, фінансовими ресурсами, сировиною, матеріалами, основними засобами виробництва і т. д. Так, аналізуючи використання трудових ресурсів, порівнюють можливий фонд робочого часу з фактичною кількістю відпрацьованих годин, визначають причини позапланових втрат робочого часу.

Для визначення платоспроможності підприємства використовується платіжний баланс, де співвідносяться платіжні засоби з платіжними зобов’язаннями. Формула складання товарного балансу має вигляд:

N_поч+N_над=N_реаліз+N_кін (4.1)

де N_поч – залишок продукції на початок періоду;

N_над – надходження готової продукції з виробництва;

N_реаліз – обсяг реалізованої продукції;

N_кін – залишок продукції на кінець періоду.

Виходячи з формули товарного балансу, обсяг реалізованої продукції визначається за формулою:

N_реаліз = N_поч+N_над–N_кін (4.2)

• елімінування – виходить з умовного визнання того, що всі фактори змінюються незалежно один від одного: спочатку змінюється один, а всі інші залишаються без змін, потім змінюються два, три і т. д. Це дає змогу визначати вплив кожного фактора на величину досліджуваного показника окремо. На практиці застосовуються такі прийоми елімінування як: спосіб ланцюгових підстановок, спосіб абсолютних різниць, спосіб відносних різниць та індексний спосіб.

До якісних абстрактно-логічних прийомів відноситься деталізація, порівняння.

• деталізація: більшість показників, що характеризують роботу підприємства – підсумкові. В них взаємознищуються від’ємні і додатні відхилення. Виникає потреба йти від загальних показників до деталізованих, послідовно розчленовуючи їх. Такий спосіб називається деталізацією. Наприклад, показник „витрати на виробництво за звітний період” є підсумковим показником, а деталізовані складові цих витрат: матеріальні, енергоресурси, заробітна плата персоналу, загальновиробничі витрати, тощо.

• порівняння – це метод, за якого предмет (явище), яке вивчається, характеризується через співставлення, вимірювання, зіставлення з іншими аналогічними предметами або явищами. Зазвичай, порівняння проводять з відомими предметами, які виконують роль еталонів. Такими еталонами можуть бути норми, нормативи, планові показники, ціни, тощо. Найчастіше застосовують порівняння з фактичними показниками за минулий період, з середніми показниками тощо.

Згідно з П(С)БО оцінки вибуття запасів можуть бути такі:

1) оцінка за ідентифікованою собівартістю відповідної одиниці запасів застосовується при відпускання запасів, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запасів, які не замінюють одне одного;

2) оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться за кожною одиницею запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця та вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця й одержаних у звітному місяці запасів;

3) оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються (списуються на виробництво, на продаж) у тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство та відображені в бухгалтерському обліку (перший надійшов — перший списаний);

4) оцінка вибуття запасів за методом ЛІФО базується на припущенні, що запаси використовуються в послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство та відображенню в бухгалтерському обліку;

5) оцінка за нормативними затратами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції, встановлених підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і чинних цін;

6) оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів.

Студент повинен охарактеризувати облікову політику підприємства та запропонувати свої рекомендації з цього питання.

Крім цього необхідно скласти і розв’язати задачу з використанням існуючих методів обґрунтування будь-яке управлінське рішення, притаманне цьому підприємству

Приклади задач

Задача. Обґрунтування рішень в умовах ризику та невизначеності. Пекарня випікає хліб на продаж до магазинів. Собівартість однієї булки становить 0,30 грн. Її продають за 0,7 грн.

Таблиця 4.1. Вихідні дані

Попит на добу, од.	10	12	14	16	18
Частота	5	10	15	15	5

Якщо булку виготовлено, але не продано, то додаткові збитки становлять 0,20 грн за одиницю. Зробити висновок, скільки випікати продукції за кожним правилом.

Розв’язання.

Для кожного з можливих значень існує найкраща альтернатива з погляду ймовірних прибутків (табл. 5). Відхилення від цих альтернатив призводить до зменшення прибутків через підвищення пропозицій над попитом або неповного задоволення попиту.

Підприємству треба визначити, яку кількість продукції варто випустити, щоб отримати найбільший прибуток. Рішення залежить від ситуації на ринку, тобто від конкретної кількості споживачів. Конкретна кількість споживачів наперед невідома й може бути п’яти варіантів: S1,S2, S3, S4, S5. Є можливими п’ять варіантів випуску продукції підприємством: А1, А2, А3, А4, А5. Кожній парі, що залежить від стану середовища — Sj та варіанта рішення — Ai, відповідає значення функціонала оцінювання — V(Ai,Sj), що характеризує результат дій (табл. 4.2).

Таблиця 4.2. Прибуток від реалізації (матриця прибутків), тис. грн.

Варіанти рішень, Аi	Можливий попит, Sj
	10	12	14	16	18
10	(0,7 – 0,3) · 10 = 4,0	(0,7 – 0,3) · 10 = 4,0	4,0	4,0	4,0
12	0,7 · 10 – 0,3 · 12 – – 2 · 0,2 = 3,0	(0,7 – 0,3) · 12 = 4,8	4,8	4,8	4,8
14	0,7 · 10 – 0,3 · 14 – – 4 · 0,2 = 2,0	0,7 · 12 – 0,3 · 14 – – 2 · 0,2 = 3,8	(0,7 – 0,3) · 14 = 5,6	5,6	5,6
16	1,0	2,8	4,6	(0,7 – 0,3) · 16 = 6,4	6,4
18	0,0	1,8	3,6	5,4	(0,7 – 0,3) · 18 = 7,2
Імовірність	0,1	0,2	0,3	0,3	0,1

Потрібно знайти оптимальну альтернативу випуску продукції з погляду максимізації прибутку за допомогою критеріїв Байєса за умов відомих імовірностей станів, Лапласа, Вальда, Севіджа за умов повної невизначеності та критерій Гурвіца.

Оптимальну альтернативу за критерієм Байєса можна обчислювати за такими формулами:

для ,

для (4.3)

Таблиця 4.3. Вибір оптимального рішення за критерієм Байєса

Варіанти рішень, Аi	Можливий попит, Sj
	10	12	14	16	18
10	4,0	4,0	4,0	4,0	4,0	4,0 · 0,1 + 4,0 · 0,2 + 4,0 · 0,3 + 4, 0 · 0,3+4,0 · 0,1 = 4
12	3,0	4,8	4,8	4,8	4,8	3,0 · 0,1 + 4,8 · 0,2 + 4,8 · 0,3 + 4, 8 · 0,3 +  4,8 · 0,1 = 4,62
14	2,0	3,8	5,6	5,6	5,6	4,88	А3
16	1,0	2,8	4,6	6,4	6,4	4,60
18	0,0	1,8	3,6	5,4	7,2	3,78
Імовір-ність	0,1	0,2	0,3	0,3	0,1	Х

Ми знаходимо оптимальну альтернативу випуску продукції з погляду максимізації прибутків, тобто функціонал оцінювання має позитивний інгредієнт — тому використовуватимемо відповідні формули.

За критерієм Байєса оптимальним буде альтернативне рішення А3, оскільки воно передбачає максимальний очікуваний прибуток.

Критерій Лапласа характеризується невідомим розподілом імовірностей на множині станів середовища та ґрунтується на принципі «недостатнього обґрунтування», який означає: якщо немає даних для того, щоб вважати один зі станів середовища ймовір­нішим, то ймовірності станів середовища треба вважати рівними. Оптимальну альтернативу за критерієм Лапласа можна знайти за формулами

для ;

для (4.4)

За критерієм Лапласа оптимальним буде альтернативне рішення А3.

Розрахунки наведено в табл. 4.4.

Таблиця 4.4. Вибір оптимального рішення за критерієм Лапласа

Варіант рішень, Аі	Можливий попит, Sj
	10	12	14	16	18
10	4,0	4,0	4,0	4,0	4,0	1/5 · (4,0 + 4,0 + 4,0 + 4,0 + 4,0) = 4
12	3,0	4,8	4,8	4,8	4,8	1/5 · (3,0 + 4,8 + 4,8 + 4,8 + 4,8) = 4,4
14	2,0	3,8	5,6	5,6	5,6	1/5 · (2,0 + 3,8 + 5,6 + 5,6 + 5,6) = 4,5	А3
16	1,0	2,8	4,6	6,4	6,4	1/5 · (1,0 + 2,8 +4,6 + 6,4 + 6,4) = 4,2
18	0,0	1,8	3,6	5,4	7,2	1/5 · (0,0 + 1,8 + 3,6 + 5,4 + 7,2) = 3,6

Критерій Вальда вважається най обережнішим із критеріїв. Оптимальне альтернативне рішення за критерієм Вальда визначається так:

для ;

для (4.5)

Розрахунки за критерієм Вальда наведено в табл. 4.5.

Таблиця 4.5. Вибір оптимального рішення за критерієм Вальда

Варіанти рішень, Аi	Можливий попит, Sj
	10	12	14	16	18
10	4,0	4,0	4,0	4,0	4,0	4,0
12	3,0	4,8	4,8	4,8	4,8	3,0
14	2,0	3,8	5,6	5,6	5,6	2,0
16	1,0	2,8	4,6	6,4	6,4	1,0
18	0,0	1,8	3,6	5,4	7,2	0,0

За критерієм Вальда оптимальним буде альтернативне рішення А1.

Для того щоб застосувати критерій Севіджа, потрібно побудувати матрицю ризику як лінійне перетворення функціонала оцінювання.

Для побудови матриці ризику використовують такі формули:

для F+;

для (4.6)

Результати формування матриці ризику наведено в табл. 4.6.

Тепер можна застосувати критерій Севіджа до матриці ризику за формулою:

(4.7)

Розрахунки результатів за критерієм Севіджа наведено в табл. 4.6.

Таблиця 4.6. Матриця ризику.

Варіанти рішень, Аi	Матриця прибутків (V(Ai,Sj))					Матриця ризику (Rij)
	10	12	14	16	18	10	12	14	16	18
10	4,0	4,0	4,0	4,0	4,0	4,0 – 4,0 = 0,0	4,8 – 4,0 = 0,8	5,6 – 4,0 = 1,6	6,4 – 4,0 = 2,4	7,2 – 4,0 = 3,2
12	3,0	4,8	4,8	4,8	4,8	4,0 – 3,0 = 1,0	0,0	0,8	1,6	2,4
14	2,0	3,8	5,6	5,6	5,6	4,0 – 2,0 = 2,0	1,0	0,0	0,8	1,6
16	1,0	2,8	4,6	6,4	6,4	4,0 – 1,0 = 3,0	2,0	1,0	0,0	0,8
18	0,0	1,8	3,6	5,4	7,2	4,0 – 0,0 = 4,0	3,0	2,0	1,0	0,0

Таблиця 4.7. Вибір оптимального рішення за критерієм Севіджа

Варіанти рішень, Аi	Можливі втрати, Rij					maxj {Rij}	mini maxj {Rij}
	10	12	14	16	18
10	0,0	0,8	1,6	2,4	3,2	3,2
12	1,0	0,0	0,8	1,6	2,4	2,4
14	2,0	1,0	0,0	0,8	1,6	2,0	А3
16	3,0	2,0	1,0	0,0	0,8	3,0
18	4,0	3,0	2,0	1,0	0,0	4,0

За критерієм Севіджа оптимальним буде альтернативне рішення А3, оскільки його реалізація передбачає мінімальні втрати.

Критерій Гурвіца дає змогу встановити баланс між випадками крайнього оптимізму та крайнього песимізму за допомогою коефіцієнта оптимізму a, який визначається від 0 до 1 та показує ступінь схильності людини, що приймає рішення, до оптимізму або песимізму. Якщо a = 1, то це свідчить про крайній оптимізм, якщо a = 0 — крайній песимізм. За умовою задачі a = 0,6.

Оптимальну альтернативу за критерієм компромісу Гурвіца можна знаходити за формулами:

для

для (4.8)

Оптимальним рішенням за критерієм Гурвіца буде альтернативне рішення А5.

Висновок: Розрахунок за більшістю поданих критеріїв, оптимальним є виробництво продукції згідно з альтернативним варіан­том А3.

Таблиця 4.8. Вибір оптимального рішення за критерієм компромісу Гурвіца

Варіанти рішень, Аi	Матриця прибутків (V(Ai,Sj))					max j {V (Ai,Sj)}	min j {V (Ai,Sj)}	a · max j{V (Ai,Sj)} + + (1 – a)min j{V (Ai,Sj)}	maxi{a · max j{V (Ai,Sj)} + + (1 – a)min j{V (Ai,Sj)}}
	10	12	14	16	18
10	4,0	4,0	4,0	4,0	4,0	4,0	4,0	0,6 · 4,0 + 0,4 · 4,0 = 4
12	3,0	4,8	4,8	4,8	4,8	4,8	3,0	2,88 + 1,2 = 4,08
14	2,0	3,8	5,6	5,6	5,6	5,6	2,0	4,16
16	1,0	2,8	4,6	6,4	6,4	6,4	1,0	4,24
18	0,0	1,8	3,6	5,4	7,2	7,2	0,0	4,32	А5