3. Суб’єкти авторського права

Суб'єктами авторського права можуть бути фізичні та юридичні особи.

Серед фізичних осіб слід першочергово вирізнити авторів, тобто творців об'єктів авторського права. Автор твору є первинним суб'єктом авторського права. Суб'єктами авторського права є також фізичні особи (спадкоємці автора, особи, яким автор чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права). Вони не є творцями певного твору, а набувають авторських прав за договором чи законом.

Суб'єктами авторського права можуть бути також юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

4. Фізична особа як первинний суб’єкт, якому належить авторське право.

Автор твору є первинним суб'єктом авторського права. Суб'єктами авторського права є також фізичні особи (спадкоємці автора, особи, яким автор чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права).

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права", автор є первинним суб'єктом, якому належить авторське право. За відсутності доказів іншого, автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

5. Презумпція авторства

Презумпція авторства — норма в авторському праві, згідно з якою авторство визнається юридично достовірним доти, поки не буде доведено зворотне.

В основі презумпції лежить ідея про те, що первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору.

Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

Найбільш раннім юридичним документом, що містить принцип презумпції авторства є Бернська конвенція 1886 року, яка ввела принцип в якості загальнообов'язкової правової норми. У ті роки, задовго до появи цифрових технологій, з прийняттям конвенції у світову юридичну практику увійшло, що за відсутності доказів зворотного, автором вважався той, чиє ім'я або псевдонім були вказані на обкладинці книги (для творів літератури та наукових праць) або на звороті полотна (для творів образотворчого мистецтва)

6. Співавторство: поняття та види

Співавторство — це спільна творча діяльність щодо створення твору. Співавторство може виникати за наявності письмової або усної угоди про сумісну співпрацю над створенням твору. Співавтори є первісними суб'єктами авторського права. Не є співавторством надання автору твору будь-якої технічної допомоги. Також не є співавтором особа, що брала участь, навіть творчу, у створенні ідеї або концепції твору, оскільки ідеї є змістом твору й авторським правом не охороняються. Всі суб'єкти авторського права, як і права інтелектуальної власності взагалі поділяються на дві групи: первинні і похідні. Первинним є автор - визнається фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір. Тож з цього слід чітко притримуватись того, що автром може бути лише фізична особа і лише та яка є творцем об'єкта авторського права.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб - співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством. Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства:

коли неможливо виділити працю кожного співавтора, - нероздільне співавторство;

коли складові частини чітко визначені і відомо, хто з співавторів написав ту чи іншу частину, - роздільне співавторство.

Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його визначення потрібні певні умови.

1. Твір, створений спільною творчою працею співавторів, повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, виключити одну чи кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту - не опера, танець без музики - не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостійного значення, але в такому випадку не буде співавторства.

2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, висловлює свої погляди, а інший записує - це не співавторство.

3. Має бути угода про спільну працю над твором.

4. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним.

5. При нероздільному співавторстві твір може використовуватися лише за спільною згодою усіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою усім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

6. Винагорода за використання твору належить співавторам у спільних частках, якщо в угоді не передбачається інше (ст.12 Закону про авторське право).