Економічний цикл

Економічний цикл – це рух виробництва від початку попереднього до початку наступного спаду. Циклічність є спільною формою розвитку ринкової економіки. Особливе місце в циклі займає криза як головна фаза економічного циклу. Криза має багатоаспектний характер – криза перевиробництва, платіжна, фінансова, валютна, аграрна і т.д.

Теорію циклічного розвитку в різний час розробляли К. Маркс, Ж. Б. Сей, М. Туган-Барановський, М. Д. Кондратьєв, Дж. Кітчин і т.д. Причини економічних криз вказувалися найрізноманітніші: від наявності плям на Сонці до співвідношення оптимізму й песимізму в господарській діяльності. К. Маркс вважав головною причиною криз в умовах капіталізму протиріччя між суспільним характером виробництва і приватною формою присвоєння. Дж. Кейнс, Е. Хансен та ін. пояснювали причини перевиробництва недостатньою схильністю до споживання. Ряд економістів бачать причину криз у недосконалості кредитно-грошової політики.

Кожному циклу властиві певні спільні риси, однакова послідовність фаз. Розрізняють такі види економічних циклів: короткі, середні (промислові) і довгі. Короткий цикл ( «цикл Кітчина») триває 3–4 роки і відображає закономірність виробництва і споживання товарів тривалого користування, і його матеріальною основою є масове оновлення товарів широкого вжитку. Середні (промислові) цикли, які вперше були вивчені К. Марксом, тривають 8–12 років і складаються з чотирьох фаз, які послідовно змінюють одна одну: криза, депресія, пожвавлення і піднесення. Крім марксистської, існує і така класифікація фаз циклу: вершина (пік, бум), стиснення (рецесія, спад), дно і пожвавлення; або дві фази: рецесія і піднесення.

Криза виявляється перш за все в оптовій і роздрібній торгівлі, в кредитно-грошовій сфері. Масштаби виробництва знижуються, гостро зростає кількість банкрутств, безробіття стає масовим, зростають потреби в платіжних засобах. Це триває до встановлення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. В період депресії падіння виробництва зупиняється, поступово налагоджуються перервані кризою зв'язки, капітал спрямовується в найбільш перспективні для даного часу галузі, починається масове оновлення основного капіталу. Пожвавлення починається зі зростання попиту на засоби виробництва, а також і на робочу силу, починається економічне зростання. Економіка виходить на більш високий рівень розвитку. Це – підйом. Але оновлення основного капіталу і бум, що проявляється в економіці, закладають основи нової кризи.

Довгі цикли («хвилі») найбільш повно досліджував М. Д. Кондратьєв. Врахувавши не тільки економічні, але й природні й політичні чинники, він дійшов висновку про наявність великих циклів («довгих хвиль»), пов'язаних зі зносом, зміною та розширенням основних капітальних благ, що знаходить своє відображення у великих хвилях господарської кон'юнктури довжиною в 48–50 років.

Існують і інші економічні цикли («цикл Жуглара», «цикл Коваля»). Сучасна економічна думка підкреслює взаємозв'язок різних економічних циклів, особливо те, що в ході довгих циклів протікають і короткі, і середні цикли.

Таким чином, було встановлено, що ринкова рівновага є короткостроковим, випадковим станом, а нормальним – циклічний розвиток, що приносить суттєві втрати економіці. Тому з метою зменшення глибини циклічної кризи та стабілізації кон'юнктури і темпів економічного зростання держава проводить антициклічне регулювання: громадські роботи, державні закупівлі, податкову політику «дорогих» і «дешевих грошей». У силу цих заходів сучасні кризи менш глибокі (хоча й трапляються частіше), менш тривалі і механізм їх все більше піддається регулюванню.