Культура ХІХ.doc підручник

Модерна хвиля, яка сприймалась поколінням на зламі століть запорукою національного відродження, увібрала в себе всі напрямки художньої творчості. Популярними стали обробки народних пісень, в яких композитори зберігали лише фольклорний словесний текст, музику ж складали відповідно до сучасного їм настрою (славетні «Щедрик» та «Дударик» С. Леонтовича, «Колискова» В. Барвінського та О. Кошиця, «Гагілка» С. Людкевича).

Початок ХХ ст. характеризувався прогресом у галузі музичної культури. Формується національний стиль, який об’єднує динаміку фольклорної виразності і кращі традиції класики. У цьому напрямі розвивалася творчість М. Леонтовича, К. Стеценка, Я. Степового, які по-новаторському осмислили творчу спадщину М. Лисенка.

Традиційні тенденції в царині літератури – романтизм і неореалізм поєднувалися з розвитком модерну. Так, фахівці виділяють «нову школу» української прози Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської.

Дух модерну передає вислів митців з київської групи «Кольцо»: «краса не у баченому, а у відчутому переживанні. Немає предмета, немає речі, а є щось інше, приховане, і це інше – світ взаємних стосунків, впливів, дивно прекрасних сказань, ліній і барв, світ, вловлений душею». Відбувається зміна панівних жанрів, постають і поширюються жанри симфонічної поеми, фантазії в музиці, етюду в живописі, літературної новели, тобто зменшення форми одночасно з концентрацією сюжетно-композиційної структури, часто заміною причинно-наслідкового зв’язку – поліфонією ідей, символів, інтерпретацій. На зміну етнографічній людині прийшла людина взагалі, з її болем і стражданням; митець використовує прийом свідомої деформації, яка увиразнює внутрішню сутність, ставить людину в умови екстрему.

Висновки.

1.Світ людини XIX ст, залученої до європейської цивілізації, якісно перетворився. Почався небувалий просторово-часовий ріст цивілізації: в духовний світ людини входили нові території і нові шари минулого. XIX століття стало століттям «перманентної революції», що відбувалася у всіх сферах життя суспільства включаючи індустріалізацію, науково-технічний прогрес, урбанізацію, демократизацію політичних структур, секуляризацію, зростання освіти, зміну соціального статусу жінки і т. ін.

2. Розвиток художньої культури XIX ст. проходив під знаком послідовної зміни основних напрямів: класицизму, романтизму, реалізму, символізму та модерну. Бурхливий розвиток науки і техніки у ХІХ ст. сприяв розвитку всіх сфер художньої культури того часу, до цього періоду відносять виникнення дизайну як особливого виду проектно-художньої діяльності, а також виникнення якісно нових видів  мистецтва – спочатку фотографії, а пізніше мистецтва кіно.

3.Протягом усього ХІХ століття зусиллями передової інтелігенції, корифеїв української культури готувався ґрунт для духовного відродження нації, відновлення її державності. У системі української культури на той час означилися практично всі основні ділянки – література, театр і драматургія, мистецтво та архітектура, музика, народна культура і фольклор, започаткований розвиток науки, освіти, преса, книговидання.У XIX ст. українська культура, попри несприятливі обставини, досягла значних успіхів. Талановиті вчені, літератори й митці створили багато класичних творів, що стали вагомим внеском у скарбницю світової духовності. Вихід української культури на новий щабель поступу послужив міцним фундаментом для подальшого її розвитку.