Тема 5 . Формування передумов ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації

5.1. Меркантилізм як основа економічної політики держави в період становлення ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації.

5.2. Первісне нагромадження капіталу та розвиток мануфактурного виробництва в Європі.

5.3. Мануфактурний період в Україні.

Ключові поняття: меркантилізм, політика активного торгового балансу, протекціонізм, первісне нагромадження капіталу, мануфактура, мануфактурне виробництво, буржуазні революції, «прусський» та «американський» шляхи розвитку сільського господарства, мануфактурне виробництво в Україні.

5.1. Меркантилізм як основа економічної політики держави в період становлення ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації.

Від кінця XIV ст. в економіці багатьох країн Західної Європи відбувався перехід від натурального господарства до товарно-грошової організації суспільного виробництва. Загальним еквівалентом товарної економіки стали гроші. Дана епоха характеризується швидким збільшенням капіталу, джерелом якого є сфера обігу.

Розвиток національних торговельних і купецьких капіталів було прискорено великими відкриттями XIV-XV ст. і розвитком зовнішньої торгівлі, в результаті помітно змінилися економічні ситуації Європейських країн, а саме:

- значно збільшилися обсяги зовнішньої торгівлі;

- результатом виникнення у колоніях промислових та сільськогосподарських мануфактур у великій кількості на європейських ринках з`явилися дешеві товари та сировина;

- значно розширилися ринки збуту продукції, тощо.

В період розпаду феодалізму, коли в його надрах виникають передумови капіталістичного ладу, в епоху первісного нагромадження капіталу, коли провідною формою капіталу був торгівельний капітал створюється інша система економічних поглядів, – меркантилізм, який став першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства.

У Західній Європі він зародився вже у XV ст., але ве­ликого поширення набув у XVII ст. Головною передумовою генези­су меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталіз­му. Виникнення капіталістичного способу виробництва у країнах Західної Європи датується XVI ст. Раніше в окремих містах узбе­режжя Середземного моря можна було спостерігати лише певні окремі прояви капіталістичних відносин.

Меркантилізм (від італ. mercante — купець, торговець) — напрям економічної думки, що наголошував значення торговельного капіталу і сфери обігу у процесі нагромадження приватного й суспільного багатства; економічна політика держави в період становлення капіталізму. Основні постулати меркантилізму є результатом не теоретичного аналізу, а опису явищ економічного життя та їх класифікації. [11]

Об'єктом вивчення меркантилізму є сфера обігу, зокрема багатство та джерела його зростання.

До основних рис теорії меркантилізму належать:

- предметом дослідження є виключно сфера обігу;

- багатство ототожнюється з грошима, а гроші із золотом та сріблом як з річчю;

- держава вважається тим багатшою, чим більше грошей вона має;

- активне державне втручання в економічне життя;

- накопичення багатства здійснюється за допомогою державної влади від зовнішньої торгівлі або видобутку дорогоцінних металів та каміння;

- негативне ставлення до конкуренції на внутрішніх та зовнішніх ринках.

Для подальшого розвитку національної економіки країни на думку меркантилістів доцільним було:

- встановлення високого ввізного мита на промислові товари, підтримку владою імпорту дешевої сировини та заохочення експорту готової продукції;

- монополізація у виробничій і торговельній діяльності; абсолютна монополізація сфери зовнішньої торгівлі;

- жорсткий контроль за кваліфікацією робітників, якістю продукції, умовами виробництва, та цінами на готову продукту;

- розширення бази оподаткування і нагромадження капіталу;

- зростання чисельності населення для підтримки низького рівня заробітної плати;

- надання уваги розвитку сільськогосподарських галузей. [3] В економічній літературі в розвитку меркантилізму як теорії й економічної політики розрізняють два історичних етапи: ранній меркантилізм (XVст.),  пов’язаний  з  утвердженням монетарної  системи (монетаризм)  та   зрілий  або пізній меркантилізм, що  отримав  назву   мануфактурної системи  (XVІ – XVIIІ ст.). Основним критерієм такого поділу є розходження засобів (шляхів) збільшення приватного і суспільного багатства, під яким ідеологи меркантилізму розуміли гроші (золоті і срібні) та скарби.

Для раннього меркантилізму XІV-XVI століть була характерною теорія активного (позитивного) грошового балансу та утвердження монетарної системи.

Відповідно концепції раннього меркантилізму основними завданнями визначалися:

- накопичення грошових коштів в країні;

- збільшення притоку грошей із-за кордону і зберігання у країні.

Вирішення основних завдань проходило шляхом максимального державного втручання, переважно прямими адміністративними заходами, забезпечуючи жорстоку регламентацію грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Заборонявся вивіз грошей, золота та срібла за кордон. Під суворий контроль підпадали іноземні купці, для яких встановлювалися високі мита та ціни на імпортний товар, чим обмежувався його ввіз. Торгівля валютою була оголошена державною монополією, затвердилася система біметалізму (фіксованого співвідношення золотих і срібних грошей). [11]

В ранньому меркантилізмі поєднуються номіналістичне трактування грошей, коли вони розглядаються як умовні знаки, позбавлені вартості, і металістичне трактування, коли грошовий обіг ототожнюється з товарним обміном, і золото (срібло) за своєю природою визнається грошима.

До найвідоміших представників раннього меркантилізму належать італійські банкіри і торговці Гаспар Скаруффі (1519 – 1584 рр.), основна праця якого була видана в 1579 р. під назвою "Міркування про монету"; Беніто Даванцатті (1529 – 1606 рр.), знаменитий своєю роботою "Читання про монету", виданою в 1582 р.; англієць Вільям Стаффорд (1554 – 1612 рр.), який виступив у першій третині XVII ст. із трактатом "Короткий виклад деяких звичайних скарг різних наших співвітчизників"; іспанець Хуан де Маріана (1536 – 1624 рр.).

Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Для пізнього меркантилізму характерна теорія активного торгового балансу, яка базується на тому, що джерелом національного багатства є прибуток від зовнішньої торгівлі, головними засобами збільшення активного торговельного балансу країни вважається: посередницька торгівля, експортні галузі промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині; та недоцільними визнаються заборони вивезення грошей за кордон і обмеження імпорту іноземних товарів. Основні завдання, що визначалися концепцією пізнього меркантилізму є:

• скасування заборони щодо вивозу грошей;

• скасування заборони щодо імпортних іноземних товарів;

• експорт національної продукції;

• перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, ввезених до країни, тобто досягнення активного торгового сальдо.

За для вирішення цих завдань в країні заохочувався розвиток виробництва товарів на експорт; розширювалося судноплавство та розвивалася зовнішня торгівля. Розвивалася політика протекціонізму, як засіб для забезпечення більшого розвитку експорту. В країнах змінюються деякі митні заходи, серед яких: високе митне оподаткування іноземних товарів,конкурентних вітчизняним та сировини, яка може бути перероблена в середині країни; в той час, як на деякі вітчизняні товари, встановлюються заохочувальні премії за експорт. [8]

Для пізнього або зрілого меркантилізму XVIІ-XVIІІ століть стала характерною теорія  активного (позитивного) балансу зовнішньої торгівлі та утвердження мануфактурної системи. Найвідомішими представники пізнього меркантилізму були: англієць Томас Мен (1571 – 1641 рр.), італієць Антоніо Серра (точні дати життя не встановлено), Антуан Монкретьєн (1575 – 1621 рр.) та француз Жан Батист Кольбер (1619 – 1683 рр.).

В основі концепцій раннього та пізнього меркантилізму є єдиний основний напрямок економічного розвитку країни, який полягає в тому, що єдиним справжнім багатством є гроші, а основним завданням є необхідність їх накопичення за допомогою впливу державної влади і навіть опіки її над господарським життям.

Щодо основної відмінності, то вона полягала у різному трактуванні активного балансу, тобто, представники раннього меркантилізму рахували, що будь-яка купівля зменшує кількість грошей, а будь-який продаж — збільшує, а меркантилісти другого етапу вважали, що гроші постійно повинні заробляти гроші, «породжувати» їх. З цього витікає двобічне трактування загальної для усіх меркантилістів формули: менше купувати і більше продавати. Ранні меркантилісти доводили, що потрібно всіляко утримуватися від покупок, пізні - можна купувати багато, але сума продажів повинна завжди перевищувати суму покупок.

Меркантилізм набув розвитку, перш за все, в Англії, потім у Франції, Італії та інших країнах Західної Європи. У кожній країні політика меркантилізму мала свої особливості.

У період розвитку пізнього меркантилізму, як засіб для забезпечення більшого розвитку експорту, активно розвивалася політика протекціонізму. В економіці одним із головних аргументів протекціонізму є критика теорії зовнішньої торгівлі з позицій захисту національного добробуту, що випливає безпосередньо з аналізу виграшів і втрат.

Під протекціонізмом розуміється - економічна політика держави, спрямована на обмеження міжнародної торгівлі та розвиток власної промисловості та торгівля, яка знижує рівень життя та уповільнює економічне зростання у країні. [11]

Вигода від застосування експортного й імпортного мита може бути протиставлена виробничим і споживчим втратам, які виникають від викривлення мотивів поведінки виробників і споживачів.

5.2. Первісне нагромадження капіталу та розвиток мануфактурного виробництва в Європі

Розвиток капіталістичного виробництва в XVI ст. мало великий вплив на господарське життя західноєвропейських країн, проте, давало меншу частину всієї продукції промисловості і сільського господарства. Більшу частину суспільної продукції продовжували виробляти ті форми господарства, характерні тільки феодальному суспільству. Не дивлячись на порівняно високий рівень розвитку Західної Європи, основою товарного виробництва феодального суспільства, продовжувало залишатися дрібне індивідуально-сімейне господарство селянина в селі і ремісника в місті. Засоби виробництва і вироблений з їх допомогою товар належав самому виробникові. Існувало позаекономічне примушення у формі кріпосного права і цехових обмежень. Розвиток виробничих сил, зростання товарно-грошових відносин і формування достатньо широких національних ринків, а також розширення товарно-грошових відносин стало передумовами первинного накопичення капіталу. Первісне нагромадження капіталу - це історичний процес відокремлення працівника (перш за все селянина) від власності на умови його праці, перетворення безпосередніх виробників на найманих робочих, перетворення засобів виробництва і життєвих засобів в капітал. Основними джерелами первісного нагромадження капіталу були:

- створення колоніальної системи;

- колоніальні війни;

- работоргівля; захоплення золотих і срібних скарбів;

- морське піратство;

- система державних позик;

- податкова система;

- система протекціонізму;

- величезна потреба держави в грошах у зв'язку із захопленням колоній і війнами між Іспанією, Францією, Англією, Португалією, Голландією в 16-18 ст.

До основних складових первинного накопичення капіталу відносяться:

- юридичне звільнення основної маси робітників від особистої, феодальної залежності і цехових обмежень, тобто селянина від кріпосної залежності і ремісника – від обмежень цехових статутів і примусу;

- примусове позбавлення дрібних товаровиробників засобів виробництва і їх перетворення в неімущих продавців своєї робочої сили за грошову плату;

- процес концентрації великих грошових засобів в руках тих, хто здібний організувати й управляти великомасштабним виробництвом: цехових майстрів, фермерів, купців і лихварів. Методами первинного накопичення капіталу були:

- нееквівалентна торгівля, колоніальні війни, работоргівля, морські перевезення;

- податки, підряди;

- кредити і позики;

- митні збори і торгові бар'єри;

- зігнання селян із землі; кража общинних земель і ін. У результаті Великих географічних відкриттів окремі країни Західної Європи опинилися у максимально сприятливих умовах для розвитку капіталістичного виробництва, що прискорило процес початкового накопичення капіталу. Первинне накопичення капіталу зайняло в країнах Західної Європи близько 2-2,5 сторіч. Розвиток первинного накопичення капіталу в різних країнах мав свою специфіку. У Англії цей процес почався в XV cт. і закінчився в другій половині XVIII ст. повним зникненням селянства цієї країни в ході аграрного перевороту. Останній, у свою чергу, став результатом проведення політики огороджування або захоплення громадських земель і секуляризації (звернення державою церковної власності в світську) в період Реформації. При цьому уряд за допомогою "кривавого законодавства" примушував позбавлених землі селян найматися на роботу до капіталістів. Одночасно відбувався процес концентрації крупних грошових коштів переважно шляхом насильства, грабежу і обману. Одним з головних методів накопичення багатства стала участь Англії в работоргівлі і піратстві, яке підтримувалося короною. Окрім цього, накопиченню сприяла і система державної позики, обумовлена частими позиками англійських королів у лихварів і купців, а також так звана політика сприяння розвитку вітчизняної промисловості, що забороняло експорт сировини і продуктів харчування, та накладало високі податки на ввезення готових виробів. [9]

У Голландії кріпацтво не отримало великого розвитку, і селяни зберегли особисту свободу, тому аграрна революція проходила дуже швидко при використанні в основному заходів позаекономічного примушення (узурпація громадських земель, розповсюдження короткострокової оренди, тощо). Важливим важелем первинного накопичення в цій країні також була податкова система, що характеризується підвищенням частки прямих податків з міського і сільського населення. Позбавлені землі і майна бідняки під дією законів проти бродяг вимушені були створювати резервну армію майбутніх найманих робочих. Разом з тим збереження цехово-сословних привілегій і вільностей дозволяло верхівці цехів накопичувати значні капітали. Великі гроші накопичувалися і у осіб, що займаються лихварством. На відміну від Англії, що робить ставку на розвиток власного виробництва і внутрішнього ринку, в Голландії першорядне значення для економіки мала зовнішня торгівля. У XVI ст. у голландському імпорті 30% належало сировині, 40 % – продовольству, 30 % – готовим виробам; експорті складався на 75 % з готових виробів і лише 25 % належало іншим товарам. Разом з тим роз'єднаність півночі і півдня, збереження багатьох середньовічних пережитків, відсутність єдиної грошової системи привело до того, що елементи меркантилізму в політиці Габсбургов не склалися в загальнонаціональну систему подібно до англійської. Лідерство в світовій торгівлі і морських перевезеннях послужило прикриттям для ведення контрабандних і військово-піратських операцій на океанських комунікаціях, грабежу колоній і работоргівлі. Каталізатором процесу первинного накопичення капіталу стала Нідерландська буржуазна революція. В результаті Голландія вже в XVII ст. була "зразковою капіталістичною країною". [1]

Первинне накопичення капіталу у Франції почалося в XVI ст. Проте віддаленість країни від основних торгових шляхів, конкуренція передових країн раннього капіталізму, відносна перенаселеність, прагнення буржуазії через економічні і політичні умови вкладати капітали в сфери землеволодіння і державного кредиту привели до сповільненого розвитку даного процесу. Для нього не була характерна така масова експропріація селянського населення, як в Англії. Майнове розшарування і обезземелення французького селянства відбувалося під впливом зростання податків і посилення лихварства. Основними податками були грошовий ценз, натуральний шампар (20-25 % урожаю), королівський податок – талья, подушний податок, "двадцатина" (1/20 частина прибули), церковна десятина і натуральні повинності, включаючи панщину. Формування капіталістичного устрою в цій країні відбувалося у формі не перебудови феодального господарства на буржуазний лад, а розвитку капіталістичних відносин серед селян (розшарування селян і виділення селянський буржуазії). Процеси концентрації капіталу також не мали сприятливих умов не тільки унаслідок відсутності єдиної національної економіки, але і із-за загрози конфіскації. В результаті накопичене багатство могло зберегтися не в промисловості або торгівлі, а в придбанні маєтків, титулів або посад. Тільки починаючи в 30-ті роки XVIII ст. відбувається прискорення розвитку капіталістичних відносин у Франції. [9] Німеччина XVI-XVIII ст. не знала політичної єдності, не мала господарського центру, єдиної системи фінансів, податків і грошового звернення. Визначальну роль в її господарському житті грали князі. Могутнім інструментом їх дії на економіку і одним з головних джерел доходу разом з феодальною рентою були різноманітні "монополії" та «регальні права" на ті або інші види діяльності. Тридцятирічна війна 1618-1648 рр. надовго затримала економічний розвиток німецьких князівств і стала для них справжньою катастрофою. Вихід з важкого положення був знайдений в посиленні феодальної експлуатації селян, що отримала назву другого видання кріпацтва. Селяни законодавчим шляхом навіки прикріплялися до поміщицьких маєтків, в яких вони були зобов'язані виконувати нічим не обмежену панщину і інші повинності. У другій половині XVIII ст. стійкий попит на сільськогосподарську продукцію з боку найбільш розвинених держав стимулював пошук нових форм господарювання. На сході Німеччини і Пруссії посилюється зганяння селян із землі, в результаті якого розширювалася панщина і зростало застосування праці кріпаків. Спад виробництва спостерігався і в містах. Тому спроби розв'язання економічної кризи на основі кріпацтва були перенесені з сільського господарства і в промисловість. Збереження феодальних відносин, негативні наслідки численних воїн на території країни, конкуренція з боку Голландії, Англії і Франції уповільнювали і процеси накопичення грошових багатств. Прискорення формування елементів капіталізму почалося з активізації військової діяльності Пруссії в XVIII ст. Класичний шлях розвитку капіталістичного способу виробництва: первинне накопичення капіталу, проста капіталістична кооперація, мануфактурне виробництво, капіталістична фабрика - характерний шлях для всіх провідних країн Західної Європи, але в першу чергу для Англії і Голландії.

Зростання та розвиток ремесла і товарного виробництва, поява майстерень з найманими робочими, накопичення грошових багатств в результаті первинного накопичення капіталу створили передумови для виникнення мануфактури.

Мануфактура (від лат. manus — рука і factura — виготовлення), капіталістичне підприємство, засноване на розподілі праці і ручній ремісничій техніці. Виникла в країнах Західної Європи в середині ХVI століття, панувала майже до кінця ХVIІІ століття. [2]

Існували два способи виникнення мануфактури:

1) об'єднання капіталістом в одній майстерні ремісників різнорідних спеціальностей, для виготовлення продукції від початку до кінця;

2) об'єднання капіталістом в майстерні ремісників однієї і тієї ж спеціальності, кожен з яких виконує безперервно одну і ту ж операцію.

Зростання професійної майстерності, зміна умов праці та підвищення якості сприяли максимізації об'ємів випуску і зниженню витрат та цін на вироби, що стимулювало попит і змінювало структуру споживання. Розподіл праці вимагав використання порівняно дорогого устаткування і робив роботу технічно складною. Проте існування різних типів мануфактури підсилювало гнучкість виробництва, дозволяючи йому вбудовуватися в існуючу економічну систему.

Розвитку мануфактурного виробництва відповідали три типи мануфактури.

1) Розсіяна мануфактура - підприємець став власником капіталу, скуповував і продавав продукт самостійних ремісників, забезпечував їх сировиною, знаряддями виробництва.

Криза дрібнотоварного виробництва, розорення дрібного товаровиробника поступово призводить до його перетворення в найманого робітника. Виникає нова форма виробництва – капіталістична домашня промисловість, коли безпосередній виробник був позбавлений права власності на своє господарство і засоби виробництва. Розсіяна мануфактура, як нижча форма капіталістичної промисловості, набула широкого розповсюдження, особливо на селі – сільські ремісники працювали на купця-закупівельника. На цій стадії мануфактурного виробництва вже існував розподіл праці. 2) Змішана мануфактура - поєднувала виконання окремих операцій в централізованій майстерні з роботою вдома.

Змішана мануфактура виникає як проміжна ступінь у розвитку мануфактурного виробництва, і за умов накопичення певних капіталів у руках окремих осіб підприємців-мануфактуристів, необхідних для побудови хоча б одного приміщення, де робота здійснювалася б під керівництвом підприємця на завершальній стадії, виконувались значні операції з виробництва того чи іншого виробу – збирання годинників тощо. Змішана мануфактура поєднувала в собі елементи як централізованої, так і розсіяної мануфактур. Для змішаної мануфактури була необхідна ще одна передумова – вільна робоча сила. 3) Централізована мануфактура - об'єднувала найманих робочих в одній майстерні.

Це найрозвинутіший тип мануфактури, де виробництво від початку до кінця здійснювалося на одному підприємстві і організаторами були, як правило,  колишні цехові майстри. Таким чином, в перший період розвитку капіталізму – з ХVI до останньої третини ХVIII ст., мануфактура була провідною формою капіталістичного виробництва в країнах Західної Європи. Це надавало змогу: об’єднати робітників в одному приміщенні і здійснити між ними детальний розподіл праці; вдосконалювати виробничі технології, робочий інструмент та знаряддя виробництва, що підготувало у майбутньому перехід до машинної техніки в період промислового перевороту. Мануфактура прийшла на зміну феодально-організаційному ремеслу середньовічних цехів. Накопичення фінансового капіталу сприяло швидкому розвитку мануфактурного виробництва.

У класичній формі процес розвитку мануфактури протікав в Англії (XVI — XVIІІ ст.), де спочатку розвивалася розсіяна мануфактура в традиційних галузях сільського ремесла, потім в містах виникали змішані форми, а в нових галузях - централізована мануфактура, що створювалася емігрантами, що знаходилися під захистом корони. Мануфактура виникала в текстильній промисловості, виробництві паперу і скла; найбільш великі були в металообробці і суднобудуванні.

У Голландії мануфактура отримали свій розвиток в XVI ст., переважно в нових галузях і промислових центрах, не пов'язаних з цеховими обмеженнями (шерстеткацькі, килимові, текстильні з розсіяною системою домашнього виробництва, тощо); типовою була мануфактура з переробки сировини, що вивозиться з колоній.

У Франції (XVI — XVIІ ст.) більша частка мануфактури належало до розсіяного типу; була притаманна сільській, суконній і шкіряній промисловості; централізована мануфактура була в книгодрукуванні, металообробці, де значне місце займало виробництво предметів розкоші; у шелко-ткацькому виробництві частіше зустрічалася змішана мануфактура.

У Германії на початку XVIІ ст. виникла змішана мануфактура, але через загальну економічну відсталість країни великого розвитку вона не отримала до початку XІХ ст. [2]

Хоча мануфактура і привела до значного підвищення продуктивності суспільної праці, вона не охопила все суспільне виробництво. Для мануфактурного періоду характерна наявність безлічі дрібних і найдрібніших промислових підприємств; обов'язковим «супутником» її залишалася робота вдома. Мануфактура не могла задовольнити величезний попит на товари, який пред'являли внутрішні і зовнішні ринки, що зростали.

Буржуазні революції XVІ-XVІІ століть відіграли значну роль у розвитку індустріальної цивілізації. Значний внесок у розвиток мануфактурного виробництва зробили перші буржуазні революції в Західній Європі: у Нідерландах (1566—1609 рр.), в Англії (1640—1649 рр.), Франції (1789—1794 рр.). Завдяки буржуазним революціям були створені умови щодо приходу політичної влади буржуазії. Були прийняті закони спрямовані на подальший розвиток мануфактурного виробництва, розширення торгівлі, фінансову діяльність. [4] Так буржуазна революція в Голландії прискорила процес первісного нагромадження капіталу завдяки розвитку фінансових операцій, сільського господарства та торгівельних відносин. Завдяки цьому активно розвивалися суднобудівельні, суконні, полотняні, шовкові та інші мануфактури тощо. Англійська буржуазна революція мала всесвітньо-історичне значення. Вона остаточно ліквідувала феодалізм. Були прийняті закони спрямовані на розвиток про­мисловості, торгівлі та зміцнення фінансів. Уряд держави проводив активну політику накопичення капіталу, це зміцнювало її грошову систему та виробництво. Англія перетворилася на найбільшу колоніальну державу світу. У Франції буржуазна революція скасувала податкові привілеї дворян, ліквідувала регламентацію виробництва, проголосила свободу торгівлі, запровадила політику протекціонізму та значною мірою розв`язало аграрне питання, наділивши селян невеликою кількістю землі. В середні віки у грошовому обігу Західної Європи знаходилась велика кількість найрізноманітніших монет. До основних золотих монет належали північноіталійські дукати, випуск яких почався венеціанцями в 1284 р., але найпоширенішими були срібні гроші. Підприємцям було незручно перевозити велику кількість грошей. В результаті цього з`являються агенти-міняйлі, які знаходилися там, де пролягали торгові шляхи. Вони поступово перетворились на банкірів, які з згодом об’єднувалися в асоціації, компанії, товариства. [6] Так з`явилася банківська система, з появою якої виник кредит. Банкіри-монополісти встановлювали занадто великі проценти (15-25%). Найбільш успішніший розвиток мала кредитна система Франції.

На початку XVI ст. у міжнародних розрахунках почали використовувати векселі (письмові боргові зобов’язання) на пред’явника, що були в обігу замість готівки, переходили з рук в руки, поки не анулювалися. Міжнародним фінансовим центром у XVIІ ст. став Амстердам, де був створений депозитний і валютний банк. [7] У 1694 р. був утворений Англійський банк. Слідом формувалися приватні лондонські банки, в провінціях з’явилися сільські банки або банки графств, які мали право надавати кредит, враховувати векселі та позики. У 1773 р. була створена Розрахункова Палата для компенсації розрахунків між банками.  Сконцентровані у банках гроші перерозподілялися і використовувалися у промисловості і торгівлі. [2] З утворенням світового ринку та встановленням стабільних економічних зв’язків між Західною Європою та відкритими землями, мали подальший розвиток торгівля, мореплавство, промисловість. Колонії сприяли розширенню зовнішньої торгівлі. Створювалися умови для міжнародного поділу праці, світового господарства та світового ринку. В країнах Західної Європи наприкінці XVIІІ — у першій половині XІХ ст. сільське господарство було провідною галуззю економіки, де було зайнято майже 90% населення. Під впливом розвитку мануфактурного виробництва, росту міст, торгівлі, відкриття великої кількості нових земель, зростання потреб у сировині та продуктах харчування, в сільському господарстві відбуваються суттєві зрушення. [9]

В середні віки результатом аграрного перевороту став подальший розвиток сільського господарства: впроваджувалася багатопільна система в землеробстві, запровад­жувалося травосіяння, стійлове утримання худоби, розширювалися посівні площі. У сільському господарстві мав місце розвиток капіталістичного фермерства з експлуатацією найманих робітників, вдосконалювалися знаряддя праці та машини щодо обробки землі, тощо.

Результатом реформ у сільському господарстві на початку XVIІ ст. стало те, що земля залишалася у власності поміщиків, а селяни одержали лише особисту свободу. На той час у Пруссії також створилися умови для розвитку сільського господарства, який надалі набув назву - «прусський» шлях розвитку сільського господарства. Особистими рисами цього шляху виступали: збереження поміщицького землеволодіння та поступове перетворення їх на капіталістичні господарства, а також, використання значної частини повинностей селян на користь поміщиків, що давало можливість застосовувати передову агротехніку, машини, технічні культури, що, в свою чергу, позитивно впливало на розвиток німецької харчової промисловості та експорт її продукції. Але недоліком цього шляху розвитку було те, що вільний селянин був прив’язаний до поміщицьких господарств. З часом «прусський» шлях розвитку набув визначення – неефективний шлях розвитку сільського господарства. Поряд з «прусським» шляхом розвитку сільського господарства в Пруссії в Англії мав місце «американський» шлях розвитку. Його особистими рисами було існування приватної власності виробника-фермера на землю, засоби виробництва та на продукцію. Таким чином фермер був економічно зацікавлений у результатах своєї праці. «Американський» шлях розвитку в сільському господарстві був надалі визнаний економічно ефективним. [10]

5.3. Мануфактурний період в Україні.

В Україні велику роль у розвитку економічних відносин відігравала промисловість. Відбувався подальший розвиток міського і сільського ремесла, що в умовах товарно-грошових відносин перейшло у дрібне товарне виробництво на основі якого формувалося мануфактурне виробництво. Основними міськими ремеслами були кравецтво, ткацтво, сукноробство, цегельництво, теслярство, ковальство, зброярство, суднобудування, тощо. Виготовлення продуктів харчування і напоїв виділилося в окрему галузь.

Протягом XVI—XVIII ст. набули поширення сільські ремесла та промисли, які не відносилися до землеробства та інших галузей сільськогосподарського виробництва. У селах зросла кількість ремісників різного фаху. До початкових форм мануфактури належали невеликі підприємства, в яких розподіл в процесі виробництва відігравав значну роль. Основною була ручна ремісницька техніка, але починалася механізація виробничих процесів. Початкові мануфактури були попередниками розвинених мануфактур. [5] Поступово відбувався процес підпорядкування сільського ремесла міському. Внаслідок певної насиченості сільського ринку ремісник намагався збути свій товар у місті, проте це вдавалося їм з великими труднощами. Адміністрація міста штрафувала чи конфісковувала товар сільського ремісника, який втручався в монополію цехових ремісників. Сільські ремісники намагалися переселитися в місто. Розвиток міст, ремесла, мануфактурного виробництва, сільського господарства та промисловості України сприяли розвитку і зростанню внутрішніх та зовнішніх торгівельних відносин. З суспільним поділом праці виникла потреба у виробничому спілкуванні різних соціальних та професійних груп. В зв`язку з цим велику роль відігравали міські торги та базари. Торги та базари проводилися двічі на тиждень у визначені дні. Вони спеціалізувалися на продажу певного виду товарів. Так, у період XVI—XVIII ст., в Україні сільськогосподарське і промислове виробництво набуло товарного характеру, що формувало національний ринок, в основі якого полягав розвиток міських ринків та торгів. [2]

У 80 роках XVIII ст. переселенцями з України, Росії, Туреччини почалася колонізація причорноморських і приазовських степів та Криму. Населення прирівнювалося до державних селян, причому землеволодіння залишалися на правах спадщини. [7]

За рахунок придбання й захоплення козацько-селянських та громадських земель протягом XVII — XVIII ст. значно зросло монастирське і церковне землеволодіння.

Монопольне право монастирі мали на винокуріння і торгівлю горілкою в своїх маєтках, а церква домоглася права на безкоштовне володіння частиною громадських земель у вигляді дарувань.

Священослужбовцям виділяли подвір'я, поля, сіножаті для ведення господарства. Містам належала певна частина маєтностей.

У період XVI—XVIII ст. в промисловості України відбулися великі прогресивні перетворення. Подальший розвиток отримала мануфактурна промисловість. З'явилися перші доменні мануфактури. Одноступінчастий сиродутний спосіб виробництва був замінений на двоступінчастий, при якому в доменній печі виплавляли чавун, а потім у кричній печі переплавляли його на сталь. Продовжувало розвиватися металургійне виробництво. Особливе місце в промисловості належало виробництву селітри в Лівобережній та Слобідській Україні.  Поширювалося винокуріння, яке мало високий ступінь товарності. Розвивалося виробництво скла, тощо.

На відміну від Західної Європи, де існувала одна форма мануфактур — на основі вільнонайманої праці, в Україні в умовах панування панщинно-кріпосницької системи господарства працювали мануфактури, що ґрунтувалися не лише на вільнонайманій, а й на кріпосницькій праці (вотчинні, посесійні, казенні).

Збереження кріпацтва на західноукраїнських і правобережних землях після визвольної війни середини XVII ст., його поступове утвердження на Лівобережжі та Слобожанщині в умовах зростання товаризації феодального господарства створили умови для подальшого розвитку виробництва на основі примусової кріпацької праці селян у формі феодальних (вотчинних) і посесійних мануфактур. Останні утворювалися як казенні, а потім передавалися в посесію (умовне спадкове користування) приватним особам чи одразу виникали як посесійні. На них працювали або приписні державні селяни, або куплені селяни спеціально для роботи на підприємствах. Частина поміщицьких мануфактур передавалася в оренду.

Розвиток великих мануфактур було тісно пов'язано з воєнними і господарськими завданнями Російської держави, з фінансовою допомогою, що вона надавала промисловості. Царський уряд підтримував підприємницькі намагання, надаючи безпроцентні грошові позики, підтверджував монопольні права власників мануфактур на скуповування вовни і овечих шкур, дозволяв мати власні вівчарні, завозити з-за кордону напівфабрикати. Державою споживалися товари мануфактурної промисловості. Власники мануфактур часто були зобов'язані постачати свої товари державним відомствам. Урядом контролювалися обов'язкові відносини між мануфактурами та державою.

На території Української козацької держави з середини XVII ст. поширилися російські гроші, як срібні так, в незначній кількості, мідні. Протягом XVIII ст. проводилися реформи, спрямовані на стандартизацію грошового обігу всіх частин Російської держави, в тому числі Лівобережної України.

Випуск паперових грошей (асигнацій) почався у 1769 р. російським урядом. В Москві та Петербурзі було створено асигнаційні банки, які вільно розмінювали асигнації на металеві монети. Відбулося об’єднання грошової системи Росії і Української грошової системи в єдину. [2]

Питання для самодіагностики:

1. Які основні риси теорії меркантилізму?

2. У чому відмінність поглядів меркантилістів раннього і пізнього періоду?

3. Назвіть головний аргумент протекціонізму?

4. Що належить до основних джерел первісного нагромадження капіталу?

5. Які особливості первісного нагромадження капіталу у провідних країнах світу: Англії, Нідерландах, Франції, Німеччині?

6. Мануфактура та її типи?

7. Які особливості становлення та розвитку мануфактурного виробництва країн Європи?

8. Значення перших буржуазних революцій в Західній Європі у розвитку мануфактурного виробництва?

9. Особливості «прусського» та «американського» шляхів розвитку сільського господарства?

10. Які особливості розвитку мануфактурного виробництва України?

Проблемні питання:

1. Назвіть представників та основні відмінності концепції раннього та пізнього меркантилізму.

3. Розкрийте особливості буржуазних революцій країн Європи та значення для розвитку індустріальної цивілізації.

2. У чому полягають передумови виникнення та розвитку мануфактурного виробництва країн Західної Європи.

4. Розкрийте особливості розвитку мануфактурного виробництва в Україні.

5. Чому «прусський» шлях розвитку сільського господарства, на відміну від «американського», визнано неефективним?

Теми рефератів:

1. Розвиток меркантилізму: етапи та основні завдання.

2. Первинне накопичення капіталу країн Західної Європи: основні джерела та складові.

3. Передумови та результати буржуазних революцій у країнах Західної Європи.

4. «Прусський» та «американський» шляхи розвитку сільського господарства.

5. Розвиток мануфактурного виробництва в України та Західній Європі.

Тести:

1. Об'єктом вивчення меркантилізму є:

а) багатство та джерела його зростання;

б) первісне накопичення капіталу;

в) мануфактурне виробництво;

г) усі відповіді вірні.

2. Меркантилізм – це:

а) напрям економічної думки, щодо значення торговельного капіталу і сфери обігу у процесі нагромадження багатства;

б) процес концентрації великих грошових засобів у керівників великомасштабних виробництв;

в) основне джерело первісного нагромадження капіталу;

г) немає вірних відповідей.

3. Завданнями відповідно концепції раннього меркантилізму є:

а) контроль за кваліфікації робітників, якістю продукції, умовами виробництва та цінами на готову продукту;

б) розвиток мануфактурного виробництва;

в) накопичення грошових коштів в країні та збільшення притоку грошей із-за кордону і зберігання у країні;

г) немає вірних відповідей.

4. До представників раннього меркантилізму належить:

а) Антуан Монкретьєн;

б) Вільям Стаффорд;

в) Дж. Кейнс;

г) Дж. Робінсон.

5. Для пізнього меркантилізму характерна:

а) теорія активного торгового балансу;

б) теорія активного грошового балансу та утвердження монетарної системи;

в) розширення бази оподаткування і нагромадження капіталу;

г) немає вірних відповідей.

6. До представників пізнього меркантилізму належить:

а) Гаспар Скаруффі;

б) Беніто Даванцатті;

в) Хуан де Маріана;

г) Жан Батист Кольбер.

7. До передумов первісного накопичення капіталу відноситься:

а) розвиток виробничих сил, формування широких національних ринків, зростання та розширення товарно-грошових відносин;

б) виникнення у колоніях промислових та сільськогосподарських мануфактур дешевих товарів та сировини;

в) економічна політика держави, спрямована на обмеження

міжнародної торгівлі та розвиток власної промисловості;

г) процес концентрації великих грошових засобів у керівників великомасштабних виробництв.

8. Основною рисою «американського» шляху розвитку сільського господарства є:

а) підпорядкування сільського ремесла міському;

б) існування приватної власності виробника-фермера на землю, виробництва та на продукцію;

в) аграрний переворот;

г) усі відповіді вірні.

9. До особливих рис «прусського» шляху розвитку сільського господарства належить:

а) приватна власність виробника-фермера на землю, виробництва і продукцію;

б) збереження поміщицького землеволодіння та поступове перетворення їх на капіталістичні господарства;

в) економічна зацікавленість фермера у результатах своєї праці;

г) усі відповіді вірні.

10. Мануфактури, що ґрунтуються на вільнонайманій та кріпосницькій праці притаманні:

а) Англії;

б) Франції;

в) Італії;

г) немає вірної відповіді.

Література:

1. Березин И. Краткая история экономического развития: Учебное пособие. – М.: Русская деловая литература, 1998. - С. 85-116. 2. Економічна історія України та світу. Підручник. /За ред. Б. Д. Лановика – К.: Вікар, 1993

3. Історія економічних вчень: Навчальний посібник / За ред. В. В.

Кириленка. – Тернопіль: „Економічна думка”, 2007. – 233 с.

4. І. Крип’якевич. Всесвітня історія. – К.: Либідь, 1999

5. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підруч. – 6. вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2004. – 486 с.

6. Леоненко П.М., Юхименко П.І. Економічна історія: Навч. посіб. – К.: Знання, 2004. – 499 с.

7. Міжнародні економічні відносини: історія міжнародних економічних відносин: Підручник. /За ред. А. С. Філіпенка. – К., 1992. 8. Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Опорний конспект. – К.: МАУП, 2002. – 128 с.

9. Проскурін П.В. Історія економіки та економічних учень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації: Навч. Посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 372 с.

10. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: навч.посіб. – 2-ге вид., випр.. – К.: Знання-Прес, 2001. – 514 с.

11. Ядгаров Я.С. История экономических учений: Учебник для вузов. 3-е издание. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 350с.