Тема 7. Прогнозування ймовірності банкрутства компанії

1. Сутність банкрутства та його причини

2. Моделі оцінки ймовірності банкрутства

1. Відповідно до Господарського кодексу України банкрутство – це нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури.

В країнах із розвинутою ринковою економікою банкрутство підприємств на 1/3 обумовлено зовнішніми факторами і на 2/3 -- внутрішніми факторами. В умовах перехідної економіки зовнішні фактори переважають над внутрішніми.

Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та національними. Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, меткої політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу та ін.

До факторів, які показують вплив зовнішнього середовища, відносяться: 1) не передбачувані зміни нормативно-правової бази; 2) недостатній розвиток ринкової інфраструктури; 3) не пристосування вітчизняних підприємств до існування в умовах ринкової економіки; 4) помітний спад попиту на продукцію вітчизняного товаровиробника; 5) зменшення покупної спроможності населення та інших користувачів; 6) відсутність протекціоністської політики з боку держави; 7) соціально-економічні умови; 8) політична обстановка в державі; 9) науково-технічний розвиток.

До внутрішніх факторів, які визначають кризовий стан підприємства, можна віднести: 1) дефіцит власних обігових коштів; 2) брак стратегічного плану розвитку; 3) низька якість менеджменту; 4) недосконалість механізму ціноутворення; 5) збільшення дебіторської та кредиторської заборгованості; 6)утримання зайвих робочих місць; 7) нераціональна організаційна структура; 8) брак довготермінового інвестування; 9) технологічна неузгодженість процесу виробництва.

Конкретні способи виведення підприємства з кризового стану залежать від причин, що такий стан зумовили. Основними резервами поліпшення фінансового стану підприємства є:

1. випуск і розміщення нових акцій та облігацій;

2. зменшення виплати дивідендів за акціями або цілковита відмова від виплати за умови, що керівництво спроможне перекона­ти акціонерів у реальності програми фінансового оздоровлення та збільшенні дивідендних виплат у недалекому майбутньому;

3. факторинг (відступлення банку чи факторинговій компанії прав на дебіторську заборгованість або договір-концесія, за яким підприємство передає банку свої вимоги до дебіторів банку як забезпечення повернення кредиту);

4. лізинг як ефективний метод оновлення матеріально-технічної бази;

5. залучення кредитів під прибуткові проекти, диверсифікація виробництва за основними напрямками діяльності;

6. зменшення дефіциту власного капіталу за рахунок прискорення його оборотності через скорочення строків будівництва, виробничо-комерційного циклу чи прискорення незавершеного виробництва;

7. скорочення витрат на утримання об'єктів житлового господарства через передання їх у муніципальну власність;

8. відмова від певних видів діяльності, що обслуговують основне виробництво (будівництво, ремонт, транспорт), та перехід до послуг спеціалізованих організацій;

9. проведення маркетингового аналізу з вивченням попиту і пропонування, ринків збуту та формуванням на цій основі оптимального асортименту і структури виробництва продукції;

10. злиття підприємства з іншим;

11. пошук внутрішніх можливостей збільшення прибутковості виробництва та досягнення беззбиткової діяльності за рахунок повнішого використання виробничих потужностей, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, зниження її собівартості, раціонального використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, скорочення виробничих витрат;

12. проведення реінжинірингу (докорінний перегляд виробничої програми, матеріально-технічного забезпечення, організації праці та нарахування заробітної плати, системи управління якістю продукції), а також пошуки нових ринків збуту продукції, розробка нової інвестиційної та цінової політики.

2. Серед моделей, які одночасно широко застосовуються у фінансовому і стратегічному аналізі, виділяються моделі прогно­зування банкрутства підприємства. В економічно розвинутих країнах вони почали з'являтися починаючи приблизно з 50-х років XX ст. Причиною цього було посилення конкуренції після Другої світової війни, коли багато підприємств скорочувало свою діяльність або банкрутувало. Спочатку банкрутство намагалися передбачати емпі­рично, на основі вже відомих фактів банкрутства компаній відповідної галузі. Звичайно, такий підхід призводив до числених помилок.

Перші моделі передбачення банкрутства, в яких було викорис­тано статистико-математичний апарат, були розроблені у 60-х роках.

Серед них найвідомішими є Z-рахунок Альтмана (США), коефіцієнт Таффлера (Велика Британія), А.-рахунку Арженті та деякі інші.

З часом методики передбачення банкрутства почали застосовувати для прогнозування ризиків в антикризовому управлінні, а потім і для діагностики стратегічних проблем. Кожна методика має свої позитивні та негативні характеристики, які потрібно знати при їх виборі для вирішення діагностичних завдань.

Z-рахунок Альтмана був запропонований у 1968 р. відомим економістом Едвардом Альтманом. Z-рахунок було побудовано з допомогою мультиплікативного дискримінантного аналізу (MDA). Він дозволяє визначити, чи належить певне підприємство до потенційних банкрутів, чи ні.

Для побудови Z-рахунку Альтман дослідив фінансові показники 66-ти підприємств, половина яких збанкрутувала у період 1946 - 1965 років, а половина продовжувала успішно працювати. Він спочатку визначив 22 коефіцієнти, які могли би бути корисні для прогнозування можливого банкрутства, а потім відібрав з них 5 найбільш важливих і побудував багатофакторне регресійне рівняння. Таким чином, Z-рахунок Альтмана являє собою функцію від декількох показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період. У загальному вигляді Z-рахунок має вигляд:

Z = 1,2 X₁, + 1,4 Х₂ + 3,3 Х₃ + 0,6 Х₄ + Х₅,

де Х₁ - оборотний капітал / сукупні активи;

Х₂ - нерозподілений прибуток / сукупні активи;

Х₃ - прибуток від операційної діяльності / сукупні активи;

Х₄ - ринкова вартість акцій / зобов'язання;

Х₅ - виручка від реалізації / сукупні активи.

Результати числених розрахунків за моделлю Альтмана показали, що узагальнюючий показник Z може приймати значення у межах [-14, +22]. Залежно від значення Z ймовірність банкрутства визначається наступним чином: до 1,8 - дуже висока; більше ніж 3 - низька ймовірність, значення Z між 1,81 та 3 відображає середню ймовірність банкрутства.

Z-рахунок має декілька суттєвих недоліків, які не дозволяють беззастережно використовувати його для аналізу показників вітчизняних підприємств.

По-перше, Z-рахунок придатний лише для крупних компаній, акції яких котируються на біржі. Тільки для таких компаній можна отримати об'єктивну ринкову оцінку власного (акціонерного) капіталу

По-друге, показники звітності, які використовуються для розрахунку, можуть виявитися недостовірними. Як правило, компанії, у яких погіршується фінансове становище, намагаються прикрасити свою звітність для запобігання відтоку капіталу.

По-третє, методика Альтмана була розрахована на фінансові коефіцієнти, які визначалися за даними балансу, звіту про прибутки і збитки та приміток до річної звітності компаній, складених на основі GAAP - загальноприйнятих принципів (стандартів) бухгалтерського обліку, прийнятих у США та деяких інших країнах. У зв'язку з прийняттям в Україні П(С)БО - національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку - потрібно шукати відповідні показники для того, щоб проводити аналіз фінансових коефіцієнтів вітчизняних підприємств.

По-четверте, в зарубіжних країнах та в Україні існують різні критерії та процедури визнання підприємств банкрутами. Відповідно, використання Z-рахунку Альтмана для вітчизняних підприємств обмежується прогнозуванням негативних тенденцій платоспроможності і фінансового стану, а прогнозування банкрутства через законодавчу неврегульованість цього процесу залишається проблематичним.

У 1983 році Альтман запропонував нову модель, яка дозволяла виправити перший з перелічених вище недоліків. За новою формулою можна було визначати імовірність банкрутства компаній, акції яких не були представлені на біржі:

Z = 0,717 X₁+ 0,847 Х₂ + 3,107 Х₃ + 0,42 Х₄ + 0,998 Х₅,

де Х4 - облікова вартість акцій / зобов'язання. Інші змінні, ідентичні попередній моделі.

Фірма характеризується доброю фінансовою ситуацією, якщо Z > 2,9; та поганою фінансовою ситуацією, якщо Z < 1,2. За умови 1,2 < Z < 2,9 фінансовий стан фірми вважається задовільним з середньою імовірністю банкрутства.

Пам'ятаючи про недоліки Z-рахунку, його все ж таки можна застосовувати для проведення перспективного фінансового аналізу, особливо для визначення фінансової стійкості підприємств і передбачення кризових явищ.

Ще однією моделлю, що орієнтована на показники ділової активності можна навести Модель Спрінгейта. Дана модель була побудована на підставі дослідження впливу 19 фінансових показників. Вважається точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92%, однак із часом цей показник зменшується.

Z = 1,03 X₁+ 3,07 Х₂+ 0,66 Х₃+ 0,4 Х₄

де X₁ - робочий капітал/ загальна вартість активів;

Х₂ - прибуток до сплати податків та відсотків / загальна вартість активів;

Х₃ - прибуток до сплати податків / короткострокова заборгованість;

Х₄ - обсяг продажу / загальна вартість активів.

Якщо Z<0,862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Ще одним з відомих критеріїв передбачення банкрутства є коефіцієнт Таффлера, запропонований у 1977 році. Для його визначення з допомогою комп'ютерної техніки розраховують 80 співвідношень за даними збанкрутілих і платоспроможних компаній. Далі, використовуючи статистичний метод, відомий як багатомірний дискримінант, будують модель платоспроможності. При цьому визначаються часткові співвідношення, які найкращим чином виділяють дві групи компаній та їх коефіцієнти. Такий вибірковий підрахунок співвідношень є типовим для визначення деяких ключових вимірників діяльності компанії, таких як прибутковість, відповідність оборотного капіталу, фінансовий ризик та ліквідність. Поєднуючи ці показники в одній формулі, модель платоспроможності Таффлера відтворює картину фінансового становища компанії. Типова модель для аналізу компаній, які котируються на біржах, має такий вигляд:

T = 0,53X₁ + 0,13X₂ + 0,18X₃ + 0,16X₄ ,

де X₁ - прибуток до сплати податків / поточні зобов'язання;

Х₂ - поточні активи / загальна сума зобов'язань;

Х₃ - поточні зобов'язання / загальна сума активів;

Х₄ - виручка / загальна сума активів;

Якщо величина Z- розрахунку більше 0,3, це говорить про те, що у фірми непогані довгострокові перспективи, якщо менше 0,2, то банкрутство більш ніж імовірно.

Вченими Іркутської державної економічної академії було запропоновано власну модель прогнозування ризику банкрутства -модель R, яка має такий вигляд:

R = 0,38 k₁ + k₂ + 0,054k₃ + 0,63 k₄

де k₁ - оборотний капітал / активи;

k₂ - чистий прибуток / власний капітал;

k₃ - виручка від реалізації / активи;

k₄ - чистий прибуток / інтегральні затрати.

Імовірність банкрутства підприємства згідно з моделю R визначається за такими критеріями:

R<0 - ймовірність банкрутства максимальна - 90-100%;

0 < R < 0,18 - ймовірність банкрутства висока - 60-80%;

0,18 <R< 0,32 - ймовірність банкрутства середня - 35-50%;

0,32 < R < 0,42 - ймовірність банкрутства низька - 15-20 %;

0,42 < R - ймовірність банкрутства мінімальна - до 10 %;

Модель R краще адаптована до умов перехідної економіки, оскільки розраховувалася на підставі даних про показники російських компаній, які збанкрутували. Проте, навіть ця модель не може сприйматися як повноцінний метод передбачення банкрутства у юридичному розумінні цього слова. Модель R та інші відомі методи прогнозування банкрутства доцільно використовувати для виявлення негативних тенденцій і кризових явищ, які може очікувати підприємство у майбутньому.

Іншими кількісними інтегральними моделями оцінки ймовірності банкрутства є французька модель та модель Ліса.

Французька модель має такий вигляд:

F = -0,16X₁ - 0,22X₂ + 0,87X₃ + 0,1X₄ - 0,24X₅

X₁ — сума дебіторської заборгованості та грошових коштів (готівка та рахунки) / сума активів;

X₂ — постійний капітал / сума активів;

X₃ — фінансові витрати / чиста виручка від реалізації;

X₄ — витрати на персонал / чистий прибуток (додана вартість);

X₅ — валовий прибуток / позиковий капітал.

Граничним значенням є коефіцієнт - 0,068.

Модель Ліса має таке математичне вираження:

L = 0.063X₁ + 0.092X₂ + 0.057X₃ + 0.001X₄

X₁ — оборотний капітал / сума активів;

X₂ — прибуток від реалізації / сума активів;

X₃ — нерозподілений прибуток / сума активів;

X₄ — власний капітал / сума активів.

Граничним значенням є коефіцієнт 0,037.

Заслуговує на увагу такий експертний метод оцінки ймовірності банкрутства, як методика Аргенті (А-рахунок). Відповідно до неї дослідження фінансового стану розпочинається з формування таких припущень: 1) уже відбуваються процеси, які призводять до банкрутства; 2) кризові процеси потребуватимуть для свого завершення кількох років; 3) кризові процеси відбуватимуться не всі одночасно, а їх можна розділити на певні стадії.

Наступним станом визначення А-рахунка є побудова таблиці (табл. 1).

Таблиця 1

ТАБЛИЦЯ А-РАХУНКА

№ з/п	Характеристика підприємства	Суб'єктивна оцінка	Бал за Аргенті
1	Недоліки — виявляються хронічні недоліки в діяльності підприємства, що супроводжують його діяльність протягом тривалого періоду		10
2	Помилки — описуються всі можливі ризики (помилки), що можуть призвести до банкрутства		25
3	Симптоми — фіксуються всі кризові прояви недоліків і помилок у діяльності підприємства		25
	Разом

Що вищим є значення показника Аргенті, то ймовірнішим є настання банкрутства підприємства в найближчому майбутньому.

Розроблені сучасні методи прогнозування банкрутства мають ряд проблемних питань як методологічного характеру так і здатності їх практичного застосування в Україні, що впливає на точність їхнього прогнозу: відмінності інформаційної бази, стабільність за часом та за економічними умовами; специфіка підприємства за розміром та родом діяльності, орієнтація моделей на певні фактори.