5. Позаутробний розвиток людини.

Невдовзі після народження найінтенсивніше ростуть кінцівки, причому нижні швидше, ніж верхні. Верхній відділ тулуба, шия і особливо голова ростуть повільніше.

З моменту народження до дорослого стану людини її голова збільшується у два рази, довжина тулуба — в три, верхніх кінцівок — у чотири і нижніх кінцівок — у п'ять разів.

У постнатальному онтогенезі найінтенсивніше збільшується маса кісток та м'язів. Маса головного мозку, а також інших життєво важливих органів (печінки, серця зростає порівняно повільно.

Збільшення зросту дитини від народження до настання статевої зрілості відбувається нерівномірно, але більш-менш однотипно для більшості кліматогеографічних зон. Розрізняють два періоди прискореного росту ії розвитку дитини: 4-6 років (вік першого витягування) і 12—14 років (препубертатний стрибок). Вікова періодизацію

1. Період новонародженості, протягом якого організм дитини пристосовується до нових умов зовнішнього середовища, триває близько місяця. 2. Період вигодовування молоком матері (також вигодовування штучне) — 12 — 15 місяців. 3. Період нейтрального дитинства (вторинні статеві ознаки виявляються слабко) — від 1 до 7 років. Цей період поділяють на переддошкільний (1—3 роки) і дошкільний (3 —7 років). У третьому періоді з'являються всі молочні і починають прорізуватися постійні зуби та майже скрізь у скелеті виникають вторинні точки скостеніння. 4. Четвертий період, протягом якого прорізуються всі постійні зуби і відбувається скостеніння епіфізів, звичайно поділяють на молодший (7 — 10 років) і середній (11 — 14 років) шкільний вік. В останньому починають розвиватися і функціонувати статеві залози, з'являються вторинні статеві ознаки: у хлопчиків міняється голос, у дівчаток розвиваються молочні залози тощо.

5. Період статевого дозрівання, який називають юнацьким, триває в більшості випадків у осіб жіночої статі з 12 —13 до 16 — 17 років, а в осіб чоловічої. — з 13 — 14 до 17—18 років. У цьому періоді виділяють старший шкільний вік (15-18 років). Молодший, середній і старший шкільний вік разом становлять підлітковий. Під кінець юнацького періоду завершується скостеніння переважно всіх частин скелета й синостозування епіфізів усіх кісток стопи й кисті. Головною особливістю цього періоду, який називають також періодом бісексуального дитинства, є повний розвиток статевих органів і вторинних статевих ознак.

6. Період розвитку дорослого організму звичайно поділяють на: молодий в і к (до 44 років); середній вік (45 — 59 років), літній вік (60 — 74 роки) і старечий вік (понад 75 років). Люди 90 років і старші вважаються довгожителями. Описані періоди є лише загальною схемою. При цьому мають значення головним чином індивідуальні особливості організму. Крім того, розвиток і старіння органів відбуваються нерівномірно, що зумовлено як генетичними чинниками, так і умовами навколишнього середовища.

6. Будова клітини, хімічний склад, обмін речовин. Типи поділу клітин.

Кліти́на (від лат. cellula — комірка) — структурно-функціональна одиниця всіх живих організмів, для якої характерний власний метаболізм та здатність до відтворення. Від середовища, яке її оточує, клітина відмежована плазматичною мембраною (плазмалемою). Розрізняють два типи клітин: прокаріотичні, що не мають сформованого ядра, характерні для бактерій та архей, та еукаріотичні, в яких наявне ядро, властиві для всіх інших клітинних форм життя, зокрема рослин, грибів та тварин. До неклітинних форм життя належать лише віруси, але вони не мають власного метаболізму і не можуть розмножуватись поза межами клітин-живителів.

Людина належить до багатоклітинних організмів, тіло якої складається приблизно з 10¹³ клітин.

Будь-яка клітина складається з поверхневого апарату, цитоплазми, органел та інших внутрішньоклітинних структур. Поверхневий апарат клітини утворений плазматичною мембраною, надмембранними і під мембранними структурами. Він обмежує внутрішній вміст клітини, захищає його від впливів зовнішнього середовища, через нього здійснюється обмін речовин між клітиною та довкіллям. Цитоплазма — це внутрішнє середовище клітини, що міститься між плазматичною мембраною і ядром. Вона являє собою колоїдний розчин органічних і мінеральних речовин. Внутрішнє середовище клітини характеризується відносною сталістю будови та властивостей (гомеостаз). Основа (матрикс) цитоплазми - гіалоплазма (від грец. хіалос — скло та плазма - виліплений) становить складну безбарвну колоїдну систему клітини. У складі гіалоплазми є розчинні білки, РНК, полісахариди, ліпіди. В цитоплазмі певним чином розташовані клітинні структури (мембрани, органели, цитоскелет, включення тощо). Органели - це постійні клітинні структури, які, виконуючи певні функції, забезпечують процеси життєдіяльності клітини (травлення, рух, зберігання та передачу спадкової інформації, синтез органічних сполук, їхній транспорт тощо). Органелами клітин рослин, тварин і грибів є ядро, ендоплазматична сітка, рибосоми, лізосоми, клітинний центр, клітинні мембрани, різні типи вакуолей, джгутики, війки, псевдоподії (несправжні ніжки), мікротрубочки, мікрони-точки (мікрофіламенти), мітохондрії, пластиди тощо. Одні з них укриті подвійною мембраною (ядро, хлоропласти, мітохондрії), інші - однією (вакуолі, лізосоми, ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі) або взагалі не мають мембранної оболонки (рибосоми, мікротрубочки, мікрофіламенти). Клітинні мембрани - це тоненькі плівки (6-10 нм завтовшки) ліпопротеїдної природи (комплексні сполуки ліпідів з білками, крім яких у складі мембран можуть бути і глікопротеїди - вуглеводи, зв'язані з білками). Цитоскелет - це система мікротрубочок і мікрониточок, яка слугує опорою клітини і бере участь у її русі. Включення - це запасні сполуки або продукти обміну речовин. Вони розташовані в цитоплазмі у вигляді крапельок ліпідів чи твердих кульок (гранул) крохмалю, глікогену та інших полісахаридів або білків. Є включення у вигляді кристалів (наприклад, солі щавлевої кислоти в клітинах пагонів щавлю). Клітинна стінка містить пори, вистелені мембраною, через які проходять міжклітинні цитоплазматичні містки. Усі сполуки клітинної стінки синтезуються у самій клітині.

Вміст хімічних елементів у клітикні

Елемент	Вміст, %
Оксиген	65-70	Входить до складу води та біомолекул
Карбон	15-18	Входить до складу
Водень	8-10	Входить до складу води та біомолекул
Нітроген	1,5-3,0	Структурний компонент білків, нуклеїнових кислот, АТФ та інших біомолекул
Фосфор	0,20-1,0	Входить до складу кісток, білків, нуклеїнових кислот, АТФ та інших
Калій	0,15-0,4	Основний позитивно заряджений іон в організмі тварин
Сірка	0,15-0,2	Входить до складу білків та біомолекул
Хлор	0,05-0,10	Негативно заряджений іон в організмі тварини
Кальцій	0,04-2,00	Основний компонент кісток та черепашок, беруть участь у регуляції метаболічних процесів
Магній	0,02-0,03	Активує діяльність ферментів, структурний компонент хлорофілу
Натрій	0,02-0,03	Головний внутріщньоклітинний позитивно заряджений іон
Залізо	0,01-0,015	Входить до складу багатьох біомолекул, у тому числі гемоглобіну
Цинк	0,0003	Компонент деяких ферментів, гормонів
Мідь	0,0002	Є у складі деяких ферментів
Йод	0,0001	Входить до складу горманів щитоподібної залози
Фтор	0,0001	Входить до складу зубної емалі

Елементний склад живих організмів Живі організми містять майже всі відомі у природі хімічні елементи. Одні з них виявлено як обов'язкові в усіх без винятку організмах, інші - властиві тільки окремим видам і тому трапляються рідко. У живих організмах у найбільшій кількості присутні чотири хімічні елементи: кисень, вуглець, водень та азот. Це так звані органогенні елементи, на їхню частку припадає майже 98% хімічного вмісту клітини. Наступну групу складають мікроелементи — фосфор, калій, сірка, хлор, кальцій, магній, натрій, залізо, сумарна частка яких становить до 1,9%. Інші хімічні елементи (понад 50) належать до мікроелементів (йод, кобальт, марганець, мідь, молібден, цинк тощо). Вміст кожного з них у клітині порядку 10" - 10"12%. Ще менше в клітині ультрамікроелементів (свинцю, брому, срібла, золота тощо). Усі хімічні елементи, що містяться в клітині, входять до складу органічних і неорганічних сполук або перебувають у вигляді іонів.

Перетворення речовин в організмі неможливе без відповідних перетворень енергії. У процесі життєдіяльності організми поглинають із довкілля енергію в певних формах, а повертають її туди вже в іншій формі. Сукупність реакцій розщеплення складних сполук в організмі, що супроводжуються виділенням енергії, називають енергетичним обміном.

Клітинний цикл – період життя клітини від одного поділу до іншого. Складаеться з інтерфази і періолів поділу

Поділ клітин — збільшення кількості клітин у результаті їх розмноження шляхом поділу початкової клітини. Відповідно до одного із положень клітинної теорії, «клітини утворюються тільки з клітин», що виключає «самозародження» клітин чи їхнє утворення з неклітинної «живої речовини».

Відомо два типи поділу клітин: прямий(амітоз), непрямий(мітоз, мейоз). Мітоз і амітоз характерні для соматичних клітин (клітини тіла) усіх еукаріотів.

Амітоз — прямий поділ клітин, при якому не утворюється апарат поділу. Ядро ділиться внаслідок кільцевої перетяжки. Не відбувається ріномірний розподіл генетичної інформації. Клітина, що зазнає амітозу, далі не здатна вступати в нормальний мітотичний цикл. Амітозом можуть поділятися клітини ракових клітин.

Мейоз здійснюється при утворенні статевих клітин у тварин. Одні клітини діляться часто і постійно (наприклад, клітини епітелію, червоного кісткового мозку, окістя). Інші клітини, виникнувши один раз, більше не діляться і живуть стільки ж, скільки весь організм (наприклад, клітини нервової системи, м'язові клітини). Чим вища спеціалізація клітин, тим нижча їхня здатність поділятися.

Мітоз — основний спосіб поділу клітин. Мітоз був відкритий за допомогою світлового мікроскопа у 1874 р. російським ученим І.Д. Чистяковим у рослинних клітинах. У1878 р. В. Флемінгом і російським вченим І.П. Перемежко цей процес було виявлено у тваринних клітинах. У тваринних клітин мітоз триває 30— 60 хвилин. Мітоз — це поділ ядра, що складається з чотирьох фаз: профази, метафази, анафази і телофази.

Профаза — перша фаза поділу, у якій двохроматидні хромосоми спіралізуються і стають помітними. Ядерця і ядерна оболонка розпадаються, утворюються нитки веретена поділу.

Метафаза — фаза скупчення хромосом на екваторі клітини; нитки веретена поділу йдуть від полюсів і приєднуються до центромірів хромосом: до кожної хромосоми підходять дві нитки, що йдуть від двох полюсів.

Анафаза — фаза розбіжності хромосом, у якій центроміри діляться, а однохроматидні хромосоми «розтягуються» нитками веретена поділу до полюсів клітини. Це сама коротка фаза мітозу.

Телофаза—фаза закінчення поділу; рух хромосом закінчується і відбувається їх деспіралізація (розкручування в тонкі нитки), формується ядерце, відновлюється ядерна оболонка, нитки веретена поділу розчиняються.

У результаті мітозу з однієї диплоїдної клітини, що має двохроматидні хромосоми (2n) і подвоєну кількість ДНК (2с), утворюються дві дочірні диплоїдні клітини з однохроматидними хромосомами й одинарною кількістю ДНК. Це соматичні клітини (клітини тіла) організму рослини, тварини і людини.