Тема: Сталінська індустріалізація України

1. Перехід до форсованої індустріалізації

У середині 20-х рр. завдяки НЕПу удалося в основному відбу­дувати народне господарство.

Однак, у 20-ті рр. за темпами промислового розвитку СРСР істотно відставав від передових країн Європи.

У грудні 1925 р. на XIV з'їзді ВКП(б) був узятий курс на проведення індустріалізації - партійно-державної політики, спрямованої на створення великого машинного виробництва.

Метою індустріалізації було технічне переозброєння еконо­міки і перетворення СРСР з аграрної відсталої країни на високорозвинену промислову державу.

Завданнями індустріалізації були:

• прискорений розвиток великої промисловості;

• створення матеріально-технічної бази для економічної незалежності країни в умовах ворожого оточення і можливої економічної ізоляції;

• створення в стислий термін оборонної промисловості і зміц­нення обороноздатності держави;

• технічне забезпечення кооперування сільського господар­ства (випуск тракторів, сільськогосподарських машин тощо);

• різке збільшення чисельності робітничого класу як основної соціальної бази радянської системи.

Особливостями радянської індустріалізації в порівнянні з ринковою були:

• пріоритетний розвиток важкої промисловості, галузей, що випускають засоби виробництва;

• застосування директивних планових завдань, централі­зація управління народним господарством;

• внутрішні джерела фінансування.

В СРСР ресурсне забезпечення індустріалізації досягалося за рахунок:

• перекачування коштів із сільського господарства (штуч­ного завищення цін на промислові товари і заниження цін на сільгосппродукцію - т.зв. «ножиці цін»);

• інвестування у важку промисловість за рахунок легкої і харчової;

• примусових внутрішніх державних позик у населення;

• експорту за заниженими цінами зерна, нафти, газу, дере­вини;

• жорсткої державної економії;

• активної державної пропаганди необхідності індустріалі­зації, що викликала народний ентузіазм, який проявився в соціалістичному змаганні, масовій ударній праці і стахановському русі.

Індустріалізація здійснювалася відповідно до п'ятирічних планів розвитку народного господарства.

Початковий період промислового піднесення (1926-1928 рр.) проходив ще в умо­вах нової економічної політики.

На індустріальний розвиток у цей час позитивно впливали ринкові відносини з їхніми стимулюючими методами продуктивності праці.

П'ятирічний план був відпрацьований у двох варіантах - первісному й оптимальному.

За пер­шим варіантом середньорічний план приросту промислової продукції планувався на рівні 18%, за другим, більш напру­женим - понад 20%.

Під тиском Й. Сталіна у грудні 1927 р. XV з'їзд ВКП(б) у своїх директивах для складання першого п'ятирічного плану (1927/28-1932/33 рр.) проголосив пріори­тет оптимального варіанту плану.

З 1929 р. політичне керівництво країни на чолі зі Сталі­ним, волюнтаристська завищило показники вже прийня­того оптимального п'ятирічного плану розвитку народ­ного господарства (1928-1933 рр.).

Цим самим практично була відкинута багаторічна праця вчених-економістів, зусилля практиків-організаторів, працівників Держплану СРСР і УСРР, рішення партійних і радянських органів для складання першого п'ятирічного плану в центрі і на місцях.

Форсована індустріалізація дістала назву «великого стрибка», або «надіндустріалізації».

Продиктований Сталіним темп зростання про­мислового виробництва повинен був досягти майже 38% у середньому за три роки.

Затверджені планові показники на першу п'ятирічку були перекреслені, почалося «підхльос­тування» промисловості і всієї країни.

Форсована індустріалізація супроводжувалася:

• не забез­печеним фінансово і матеріально промисловим будівни­цтвом,

• забороною торгівлі,

• картковою системою для міського населення,

• інфляційним випуском паперових гро­шей,

• примусовою продрозкладкою одноосібних селянських господарств.

Надзвичайні заходи і їхнє переростання в полі­тику комуністичного штурму зустріли опір із боку найстарших членів політбюро ЦК ВКП(б) - М. Бухаріна, О. Рикова, М. Томського.

Завдавши поразки групі Бухаріна, сталінське угрупування в політбюро прийняло рішення почати з травня 1929 р. чистку партії (перереєстрацію її членів з метою виклю­чення опозиціонерів).