Контрольні тестові завдання до розділу 5: психологія відхиленої поведінки

1. Реактивні стани, які проявляються переважно порушенням поведінки, та ведуть до соціально-психологічної дезадаптації, називаються:

А) патохарактерологічні реакції;

Б) характерологічні реакції;

В) адиктивні реакції;

Г) невротичні реакції.

2. Непатологічні порушення поведінки, які проявляються в певних ситуаціях, не ведуть до дезадаптації особистості та не супроводжуються соматовегетативними порушеннями, називаються:

А) патохарактерологічні реакції;

Б) характерологічні реакції;

В) адиктивні реакції;

Г) невротичні реакції.

3. Становлення незрілої особистості у дітей та підлітків в патологічному напрямку під впливом хронічних патогенних впливів негативних соціально-психологічних факторів, це:

А) психопатія;

Б) патохарактерологічні реакції;

В) психогенне патологічне формування особистості;

Г) акцентуація характеру.

4. Патологічний стан, який характеризується дисгармонічностю психічного складу особистості, тотальністю та виразністю розладів, які перешкоджають повноцінній соціальній адаптації суб’єкта, це:

А) патохарактерологічні реакції;

Б) психопатії;

В) психогенні патологічні формування особистості;

Г) акцентуації характеру.

5. Порушення поведінки, які кваліфікуються на основі правових норм, визначаються як:

А) саморуйнуюча поведінка;

Б) делінквінтна поведінка;

В) кримінальна поведінка;

Г) адиктивна поведінка.

6. Порушення поведінки, яке кваліфікується на основі морально-етичних норм, визначається як:

А) делінквінтна поведінка;

Б) кримінальна поведінка;

В) компульсивна поведінка;

Г) саморуйнуюча поведінка.

7. Форми відхиляючої поведінки, які характеризуються намаганням відійти від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або фіксації на певних видах діяльності, це:

А) компульсивна поведінка;

Б) адиктивна поведінка;

В) делінквінтна поведінка;

Г) саморуйнуюча поведінка.

Розділ 6 психологічне супроводження діагностичного та терапевтичного процесу

6.1. Психомоторне збудження

Найчастішим з екстрених станів, які небезпечні для хворого та людей, які його оточують, і вимагають невідкладної медичної та психологічної допомоги, є так зване гостре психомоторне збудження. Це гострий психотичний стан, зумовлений різними психічними захворюваннями, що супроводжується вираженим руховим і мовним збудженням, а також психопатологічною симптоматикою, що становить небезпеку для людей або самого хворого.

Залежно від причини, розрізняють такі основні види психомоторного збуд­ження з відповідною клінікою:

1. Галюцинаторно-маячне. Збудження виникає внаслідок галюцинаторних і маячних переживань. Особливі збудження визначаються характером галю­цинацій і відповідним сюжетом маячних ідей. Трапляється при шизофренії, от­руєнні наркотиками з галюциногенною дією, реактивних психозах.

2. Делірійне. Збудження в основному викликається інтоксикаціями, інфек­ційними хворобами, травмами.

3. Маніакальне. Збудження супроводжується піднесеним настроєм, надцінними та маячними ідеями переоцінки особистості (величі, багатства тощо), надмірною діяльністю, співами, танцями, декламуванням віршів або виголошен­ням коротких промов на різну тематику, підвищеним статевим потягом, епізодичною гнівливістю з агресивними тенденціями.

Є характерним для маніакальної фази маніакально-депресивного психозу, ма­ніакальної фази циркулярної форми шизофренії, алкогольного і наркотичного сп'яні­ння, туберкульозної інтоксикації.

4. Меланхолійний вибух - це збудження, зумовлене крайнім загостренням депресивних переживань.

При ньому душевна туга стає непереносимою. Хворий знаходиться в стані депресивного відчаю. Прагнучи обірвати тяжкі душевні муки, він може вдатись до суїцидних дій. Для цього стану є характерним лемент із різко вираженою руховою активністю. Меланхолійний вибух властивий депресивній фазі маніакально-депре­сивного психозу, інволюційній і реактивній депресії.

5. Кататонічне і гебефренічне збудження - це безглузде збудження з кривляннями, клоунізмами І хаотичними асоціальними включеннями в поведінку. Трапляється при відповідних формах шизофренії.

6. Епілептичне збудження - це крайній ступінь дисфорії з вираженими агресивними і руйнівними тенденціями. Виникає при епілепсії.

7. Еректильне збудження - це немотивоване, хаотичне, безглузде і без підставне збудження, що з'являється в осіб з вираженою олігофренією.

8. Афект фізіологічний - це короткотривала і сильна позитивна або нега­тивна емоція, яка виникає у відповідь на дію внутрішніх чи зовнішніх факторів і супроводжується психомоторним збудженням та вираженими сомато-вегетативними проявами: блідістю або гіперемією шкіри та слизових, тахікардією, підви­щенням або зниженням артеріального тиску, загальним тремором, імперативними позивами на акт дефекації тощо 42:54.

Свідомість не потьмарюється, людина усвідомлює свої дії. Після закінчення афективної реакції амнезії немає. До фізіологічного афекту схильні особи з психопа­тією збудливого кола.

9. Патологічний афект - це короткочасний психічний розлад, який виникає у відповідь на інтенсивну, несподівану психічну травму і проявляється афективним розрядом на фоні запаморочливого стану свідомості, за яким настають загальна розслабленість, байдужість і, як правило, глибокий сон; супроводжується повною або частковою ретроградною амнезією.

У період запаморочливого стану людина не усвідомлює, що відбувається довкола, не усвідомлює свої дії і не керує ними. За злочин, скоєний у стані патоло­гічного афекту, людина кримінальної відповідальності не несе. Для проведення, судово-психіатричної експертизи медик повинен якомога детальніше зібрати об'єк­тивний анамнез та описати стан і поведінку людини після виходу із стану афекту.

Невідкладна психологічна допомога полягає в проведенні заходів, якими дося­гають ліквідації або пом'якшення психопатологічних проявів, і негайній госпіталі­зації хворого в психіатричну лікарню чи організації екстреної консультації. При на­данні допомоги збудженому хворому до прибуття транспорту для його переведен­ня в психіатричну лікарню необхідно забезпечити безпеку пацієнта і людей, які його оточують.

Високий ризик суїциду або гомоциду. Особливу небезпеку для життя психічнохворого і людей, які його оточують становлять суїцидальні і гомоцидні дії. Це дії особи із психічним захворюван­ням, спрямовані на самогубство, вбивство незнайомих і знайомих людей, а та­кож своїх родичів і близьких. Основнимиїх причинами є:

1. Наказові (імперативні) галюцинації, коли голоси наказують хворому вбити конкретну людину.

2. Маячення впливу, переслідування, отруєння, ревнощів, спрямоване на конк­ретних осіб.

3. Маячні ідеї депресивного хворого про те, що його родичі й знайомі пережи­вають такі ж нестерпні душевні муки, як він сам, призводять до впевненості, що хворий перед самогубством повинен їх умертвити, щоб близькі йому люди не му­чились.

1. Прояв моторного автоматизму, коли хворий мимоволі виконує дії сущидального або гомоцидного характеру, відчуваючи, що його рухами і вчинками керує сила, якій він не може протистояти.

4. Затьмарення свідомості: делірій, епілептиформне збудження при запамо­рочливих станах, патологічний афект, патологічне сп'яніння.

5. Імпульсивні дії. Хворі, схильні до гомоцидних дій, психіатричною ЛКК визнаються соціально небезпечними. Після скоєння гомоцидного акту психічно хворих за рішенням суду примусово лікують у спеціалізованих психіатричних лікарнях.