ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра соціальної філософії та управління

Прогноз

з навчальної дисципліни

«Соціальне прогнозування»

На тему:

«Прогнозування по аналогії воєнних конфліктів в Придністров’ї та в Україні»

Виконали:

студенти 2 курсу

факультету соціології та управління

групи 8.0746

Байков Дмитро Володимирович

Васильєва Анна Іванівна

Сичов Вячеслав Володимирович

Запоріжжя, 2017

ЗМІСТ

ВСТУП 3

1. ІСТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ КОНФЛІКТУ В ПРИДНІСТРОВ’Ї, ТА КОНФЛІКТУ НА ДОНБАСІ 5

1.1. Історія конфлікту Придністров’я 5

1.2. Історія конфлікту на Донбасі 9

2. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ МЕТОДУ ПРОГНОЗУВАННЯ ПО АНАЛОГІЇ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО КОНФЛІКТУ В ПРИДНІСТРОВ’Ї, ТА КОНФЛІКТУ НА ДОНБАСІ 17

3. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОГНОЗУВАННЯ ПО АНАЛОГІЇ КОНФЛІКТУ В ПРИДНІСТРОВ’Ї, ТА КОНФЛІКТУ НА ДОНБАСІ 19

3.1. Порівняння суттєвих аспектів за таблицею Дж. Мартино 19

3.2. Фрейм аналіз конфлікту в Придністров’ї, та конфлікту на Донбасі 30

4. РЕКОМЕНДАЦІЇ 35

ВИСНОВКИ 57

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 58

ВСТУП

Актуальність. Вивчення досвіту Придністровського конфлікту може бути ключем до вирішення аналогічних конфліктів по всьому світу, а стосовно нашої країни – конфлікту на Донбасі. Придністровський конфлікт знаходиться у невирішеному стані фактично двадцять років. Це доволі довгий строк для того, аби існуючи там протиріччя вкоренилися. Все це призвело до виникнення переваг і недоліків стосовно розв’язання конфлікту. З однієї сторони, конфліктуючі сторони з плином часу вже не відчувають такої ворожості, яку необхідно було долати в першій половині 1990-х років. За умов спаду емоційної напруги створюється сприятливе умови для комунікації і вирішення як нагальних питань між сторонами конфлікту, так і стратегічних – для розв’язання проблеми в цілому.

На даний момент у непростий період історії Української держави в умовах «гібридних війн», звернення до міжнародного досвіду миротворення актуалізує дослідження процесу повернення країни до стану миру, бажано до кращого ніж попередній стан нашої держави. Метою прогнозу є дослідження Придністровського конфлікту і аналіз певного позитивного та негативного досвіду. Необхідно розглянути конфлікт з усіх аспектів і спроектувати ситуацію Придністров’я на ситуацію, яка склалася на окупованих територіях Донецької та Луганської областей задля пошуку виходу з затягнутої кризи. Проведення даного дослідження необхідно для того, щоб розглянути усі можливі сценарії розвитку ситуації навколо придністровського конфлікту, а також імовірні ризики та переваги при реалізації того чи іншого сценарію. У випадку вдалого складання прогнозу, бажано с позитивними наслідками а головне – безкровним вирішенням проблеми, можна розраховувати на втілення аналогічного мирного сценарію і в нашій країні.

Об’єкт. Процесуальна сторона миротворчості у Придністровському конфлікті

Предмет. Порівняльний аналіз Придністровського конфлікту та конфлікту на Донбасі.

1. Історичний аналіз розвитку конфлікту в придністров’ї, та конфлікту на донбасі

1.1. Історія конфлікту Придністров’я

Визначальним стимулом мобілізації населення Придністров’я у конфлікті стало мовне питання. 31 серпня 1989 року Верховна Рада Молдавської РСР проголосила молдавську мову офіційною. Одночасно був прийнятий закон «Про повернення молдавській мові латинської графіки». На території Придністров'я, кількість молдован не перевищує 40 % населення регіону, українці становлять 28,3 %, росіяни - 25 % від населення регіону . Цей фактор дозволив придністровській номенклатурі об'єднати навколо себе населення регіону.

У лютому 1990 року на перших вільних виборах до Верховної Ради Молдавської РСР перемогу здобув Народний Фронт Молдови, заснований прорумунськи налаштованою творчою інтелігенцією Молдови. Фактично Молдова зробила поворот на 180˚: від русифікації до румунізації.

У цілому ж у складі молдавського парламенту сформувалася кваліфікована більшість, яка сформувала уряд на чолі з представником Народного фронту М. Друком і 23 червня 1990 р. ухвалила Декларацію про державний суверенітет Молдавської РСР. Прагнення якомога швидше відновити «братерські відносини» з Румунією знайшло своє відображення у акції «Міст квітів», яка відбулася у травні 1990 року на річці Прут. Наступним кроком стало затвердження 27 квітня 1990 року ВР МРСР державного прапора, кольори якого відповідали кольорам румунського. В результаті між кишинівською (румуномовною) та тираспольською (у переважній більшості російськомовною) номенклатурою розгортається конфлікт, який увійшов в історію, як придністровський.

Таким чином, у 1990 році, за часів існування СРСР, у Молдавській РСР визначилися суб’єкти конфлікту – молдовська національна еліта, представлена переважно націонал-демократами та ультранаціоналістами, та консервативна номенклатура Придністров’я, представлена в основному директорським корпусом.

Важливою деталлю у розгортанні серйозного конфлікту стало проголошення Придністровською Молдавською Республікою (ПМР) своєї незалежності 25 серпня 1991 року – на два дні раніше, ніж це зробила Республіка Молдова (27 серпня 1991 року).

Перебування у складі оновленого Радянського Союзу дозволяло придністровській номенклатурі мати такий самий державний статус, як і республіканській номенклатурі Молдови. Березневий (1991 року) проект нового Союзного Договору передбачав збільшення суб’єктів Союзу, якими вже могли бути не тільки союзні республіки, але й автономії, що перебували у їх складі. В такий спосіб союзний центр намагався утримати республіки у складі СРСР Прийняття такого Договору автоматично означало б вихід Придністров’я зі складу Молдови. Маючи це за ціль, голова придністровської адміністрації І.Смірнов 10 квітня 1991 року направив до Союзного Центру звернення „Про необхідність створення єдиної системи” правоохоронних органів Придністров’я, які б не підпорядковувалися Кишиневу. Однак, після провалу ДКНС в серпні 1991 року, надії ПМР на підтримку радянської номенклатури було поховано.

Необхідно зазначити, що намагання І.Смірнова підпорядкувати собі правоохоронні органи республіки і сприяли виникненню військового конфлікту між Молдовою та Придністров’ям, оскільки саме ці дії офіційний Кишинів сприйняв як привід до застосування сили проти Придністров’я^.

І офіційний Кишинів, і Тирасполь, вступаючи у конфлікт, роз- раховували на зовнішню підтримку: перший – з боку Румунії, а другий – зі сторони Російської Федерації. Однак якщо Румунія у період активної фази конфлікту (військових дій) «морально підтримала» Кишинів, то РФ підтримала сепаратистські прагнення Придністров’я військово: 14-а армія, розташована на лівому березі Дністра, що, відповідно до угоди від 1 квітня 1992 року, увійшла до складу російської армії, виступила на стороні Тирасполя. У розпорядженні Кишинева були лише загони внутрішньої міліції та, з березня 1992 року, збройні сили колишнього Союзу, розміщені на правому березі Дністра.

Початком війни можна вважати 2 березня 1992 року. У цей день підрозділи молдовської армії і поліції увійшли в місто Дубоссари. Їх метою було перерізати стратегічну трасу Тирасполь-Рибниця, і тим самим розділити республіку на дві частини і знищити її по частинах. В цей період збройними силами Молдови здійснюється спроба розгромити військові формування в Придністров’ї та встановити суверенітет Молдови над цією територією. Однак, співвідношення сил було не на користь республіканської (молдовської) армії. Загони ПМР мали у власному розпорядженні важку зброю 14 армії, в той час як молдовські війська взагалі майже не мали важкої зброї. Отже, їхній наступ було швидко зупинено; лінія фронту стабілізувалася.

В районі м. Дубоссари під артилерійський вогонь молдовських сил попали частини 14 армії, керівництво якої заявило, що буде змушене наступного разу відповідати вогнем. В результаті цього 9 червня було досягнуто домовленості про припинення вогню. Пізніше, в липні, збройні загони ПМР здійснили рейд на правий берег та заблокували в м. Бендери загони молдавської міліції, на що Кишинів відповів наступом.

Битва за Бендери було жорстокою, обидві сторони несли втрати й гинули мирні жителі. Загальна кількість загиблих перевищила 600 чоловік. Кількість біженців перевищила 80 тисяч. Наступ республіканських військ був безсилим проти підтриманої російськими танками придністровської армії. Молдова почала пошук мирних рішень. 21 липня 1992 року в Москві між Президентом Молдови Мірчою Снегуром та Президентом Росії Борисом Єльциним було підписано Угоду про принципи врегулювання конфлікту в Придністров’ї.

Дані про жертви в конфлікті з обох сторін різняться. Кількість загиблих називається від 950 до 1000 чоловік, близько чотирьохсот з них - мирні жителі. Кількість поранених наближається до цифри чотири з половиною тисячі чоловік. Відносно придністровської сторони, називаються цифри близько п'ятисот загиблих, дев’ятсот поранених і п'ятдесят зниклих безвісти, і це тільки військовослужбовці. Однак у експертів є великі сумніви щодо правдивості цих цифр. На їхню думку, реальні втрати були набагато більше.

7 липня в Молдавію прибули повноважні представники президента Росії, за посередництва яких було досягнуто згоди про припинення вогню. Рівно через два тижні, 21 липня 1992 року, в Москві президентами Росії і Молдавії у присутності Ігоря Смирнова було підписано угоду «Про принципи врегулювання збройного конфлікту в Придністровському регіоні Республіки Молдови». За домовленостями 1992 року було визнано територіальну цілісність Молдови та право Придністров’я «самостійно вирішувати власну долю» у разі зміни державного статусу Молдови. Придністровський конфлікт був заморожений, і в зону конфлікту були введені російські миротворці - всього близько 3100 осіб. Також миротворчий контингент в тому регіоні склали 1200 молдавських і 1200 придністровських військовослужбовців.

Переговорний процес щодо вирішення придністровського конфлікту у форматі «5+2» (Молдова і Придністров’я – учасники конфлікту; Росія, Україна, ОБСЄ – посередники; ЄЕС, США – спостерігачі) триває й до сьогодні. За цей час підписано Меморандум про взаєморозуміння (Росія взяла на себе зобов’язання вивести угрупування 14-ї армії з території самопроголошеної республіки чого, однак, так і не зробила) та інші документи, в яких засвідчувалося прагнення сторін до компромісу та діалогу.

В результаті «заморожування» ситуації довкола Придністров’я останнє трансформувалося у своєрідне державне утворення з власними інститутами (президентом, парламентом, судами тощо). Так звана Придністровська Молдавська республіка отримує постійну фінансову та іншу підтримку зі сторони Російської Федерації.

На даний час, приблизно 70% бюджету Придністров’я формується за рахунок фінансової підтримки з боку РФ і тільки 25- 30% – з місцевих зборів»13, що зумовлює абсолютну залежність керівництва даного псевдодержавного утворення від Москви. Росія також підтримує придністровських пенсіонерів: кожен з них отримує доплату з боку РФ по 15 доларів США, що є відчутною добавкою до пенсії. Загалом прямі дотації Росії до придністровського бюджету у 2012 році склали 800 млн. доларів, а у 2013 році – 200 млн. доларів. Станом на 2014 рік «газові» дотації у ПМР сягнули 4,5 млрд. доларів. Очевидно, що про жодну незалежність ПМР у внутрішній та зовнішній політиці мова йти не може.